До теми закриття рахунків і депозитів у вітчизняних банках наша газета повертається часто. Проте цю проблему українські фінансові установи бажають або взагалі замовчувати, або казати: мовляв, у нас все гаразд, принаймні в нашому банку і кількість клієнтів зростає, і депозитів більшає. Чого, здавалося б, ще бажати — життя фінансове прекрасне.

Віднедавна в Україні часто згадують ганебну Мюнхенську змову, наслідком якої стала втрата незалежності Чехословаччини та окупація її гітлерівською Німеччиною. Чому згадують, зрозуміло: теперішня Європа, як і тоді, воліє загравати з агресором і умилостивити його дрібними подачками, а не дати відсіч, і тим лише заохочує. Шкода лише, що мало згадують про першопричину, з якої Захід підтримав гітлерівські зазіхання на частину Чехословаччини, — проблему так званих судетських німців.

Багатьом українцям ще пам’ятне гасло «Надія, народжена власністю», під яким проходила тотальна приватизації державної власності за приватизаційні ваучери, розподілені на зорі незалежності України між усіма її громадянами. У підсумку люди масово стали акціонерами, отримавши за цей папірець частку вподобаного ними підприємства чи довіривши вибір одному із численних інвестиційних фондів.

Українські парламентські перегони вже не за горами, і вперше за понад двадцять років членства нашої країни у Раді Європи на ці вибори не приїдуть спостерігачі ПАРЄ. Відкликати запрошення для моніторингової місії ПАРЄ вирішив Голова Верховної Ради Андрій Парубій. На такий крок він пішов після того, як у червні ПАРЄ, піддавшись на фінансовий шантаж Росії, ухвалила рішення повернути в асамблею делегацію Держдуми РФ, поновивши всі права російських депутатів, включно з правом обиратися доповідачами, очолювати комітети та входити до складу моніторингових місій.

Знаю, що «матюкація» — це погано. Слід вгамовувати емоції, налаштовуватися на щось добре та позитивне. Втім, коли дізнаєшся про таке, дематюкація скасовується. Нічого, крім ненормативних слів, казати не хочеться.

За понад сорокарічну журналістську практику назбиралося багато різних фактів і прикладів, зокрема курйозних і дещо несподіваних. Один із них — із середини 1980-х, коли працював у редакції сумської обласної газети.

У Верховній Раді з’явився законопроєкт про очищення української мови від ненормативної лексики — «Про протидію лихослів’ю». Автор цієї законодавчої ініціативи, прозваної в народі «про дематюкацію», — народний депутат Ольга Богомолець. Воно ніби й нічого, і аргументи в пояснювальній записці до проєкту залізні, адже як не погодитися з твердженням, що «лайка й нецензурщина — це вияв слабкості, психоемоційного роздратування і водночас утоми, вияв агресії. Лайка не містить смислів, це продукт нашого несвідомого».

«Не пиши про Наталю Миколаївну в газету, — застерегла мене моя 84-річна хвора мама, жителька Дрогобича, — бо ще її від нас заберуть». Так, мама знає: як журналіст, достойного не пропущу, щоб не поділитися добрим з добрими людьми. А ще звикла до класичного: як добрий фахівець, то піде на підвищення... Я до неї довго прислухалася, егоїстично мовчала, бо то справді була б для нас катастрофа. Навіть якщо наша сімейна лікарка Наталія Фурман довго не телефонує, мама скаржиться: «Ти ба, не дзвонять!»

Давно мріяла відвідати Грузію, ознайомитися з культурою і традиціями, та й просто відпочити на морському узбережжі й посмакувати тамтешніми національними стравами. Цього року зробила собі такий подарунок і вирушила до Батумі, центру Автономної Республіки Аджарія. Вибір на користь Грузії пов’язаний і з тим, що завжди вважала країну дружньою до нас, яка так само постраждала і досі потерпає від російської агресії. До того ж маю багато друзів в Україні, вихідців із Грузії, й тих, від кого чула про гарні враження від відвідувань сонячного краю.

Крайні дані ООН про кількість жертв унаслідок російської агресії на п’ятому році гібридної війни на Донбасі вражають — близько 13 тисяч загиблих і понад 30 тисяч поранених. Причому 3 тисячі 300 з-поміж них — цивільні люди. Тобто це мирні жителі регіону, які стали приреченими, відколи їх почали «захищати» проросійські бойовики під командуванням російських кураторів за участі російських кадрових «відпускників» із російською зброєю та боєприпасами. Так звані брати з самого початку перебування на Донбасі практикували використовувати цивільних людей як живий щит, облаштовуючи свої позиції біля житлових будинків, шкіл, лікарень тощо. Обстрілюючи звідтіля українських бійців, російські «захисники» свідомо наражали на небезпеку мирних людей, які могли постраждати у разі адекватної відповіді з цього боку лінії розмежування.