Про деяких визначних людей говорять, віддаючи їм шану, в минулому. Заслуги Петра Федоровича Шпака, хоча, на жаль, і немає його з нами, навпаки, нині є надзвичайно актуальними і мають прислужитися саме майбутньому. Складні газові відносини із північним сусідом та й загальні ознаки енергетичної кризи у світі знову і знову повертають колег та наступників Петра Шпака до його розробок і задумів.

Вищі темпи розвитку в найближче десятиріччя  забезпечить «зелена» економіка — в цьому переконана ООН. Згідно з дослідженнями фахівців, у довгостроковій перспективі інвестиції в «зелену» економіку   сприятимуть керованому її зростанню, створять нові робочі місця, зменшать бідність на планеті. Прогнозовані щорічні витрати на перехід світу до ресурсозберігаючої низьковуглецевої економіки в 2012-2050 роках мають становити 1,35 трильйона доларів. Серед одержувачів екологічних інвестицій називаються 10 ключових секторів: сільське господарство, ЖКГ, енергетика, рибальство, лісове господарство, промисловість, туризм, транспорт, утилізація та переробка відходів, керування водними ресурсами. 

В  анекдоті брежнєвської   доби «Ти воював на Малій землі чи відсиджувався в окопах Сталінграда?» — прозорий натяк на дві книги про Велику Вітчизняну. Одна  — «генсекова». Автор повісті «В окопах Сталінграда» — киянин Віктор Некрасов, учасник Сталінградської битви, офіцер-сапер, за своє «відсиджування» у фронтових окопах упродовж 1941-1944 років (1945-го демобілізований після поранення) нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», орденом Червоної Зірки. Він написав неприкрашену правду про війну, яку не зміг заперечити навіть Сталін. Сталінська премія. Переклад на 36 мов. Кількамільйонний наклад. Фільм «Солдати» за цією повістю, відзначений премією Всесоюзного кінофестивалю. Всесвітня слава. 

Дядько із села, де відсутня лазня, на запитання, де ж він, горопаха, взимку купається, відмахувався: «Та скільки там тієї зими!..» Цей призабутий анекдот пригадався під час перебування  в селищі Сєдове Донецької області, бо місцеві жителі під час розпитувань здебільшого тримали під великим секретом місце, де вони влітку пірнають у море: «Там, де вдасться пройти до води! Або взагалі ніде!..» 

Тема національної ідеї, свідомості, патріотизму — одна з найбільш «затертих» у суспільстві. Поки в цій царині ламаються списи, ба навіть б’ються писки — відповідь приходить від... байкерів. Саме так, від героїв асфальту, закутих у ланцюги і затягнутих у шкіру. Що від них ще можна чекати, окрім сумнівних подвигів на дорогах, масового пивопиття і гуркання мотоциклами, — знизує плечима читач. Але чи хоч раз у житті ви бачили, як ці суворі і неусміхнені люди несли квіти на могилу Великому Кобзареві? А якщо я скажу, що вони навіть свій грандіозний мотозліт приурочили Тарасу Шевченку? 

За нашої цінової політики знижки на товари для багатьох — це  все! Саме за таким принципом живу останні кілька років. Як без них обійтися, адже так хочеться гарно вдягатись, носити шкіряне взуття й користуватись якісною косметикою. А ці «забаганки» нині коштують недешево. Проте коли щось дуже хочеться купити, а ціна недосяжна, тоді варто трохи почекати і придбати вподобану річ зі знижкою. 

Щотижня від 500 мл до 1500 мл наркотика розповсюджували у містах Жовтоводського району Дніпропетровської області шестеро непрацюючих мешканців Жовтих Вод віком від 25 до 37 років.  

Якось студенти музичного училища разом із викладачами вирішили для тернополян влаштувати імпровізований концерт на вулиці. Але тут з’явився міліціонер і взявся його забороняти.

Достеменно не відомо, завдяки  дивній оказії чи  примхам погоди кілька днів у новинах провідних агенцій говорили про українську глибинку, однак випадок тут стався цікавий: громадянин Республіки Польща Адам М., дев’ятнадцятирічний  студент Військово-технічної  академії імені Ярослава Домбровського, нібито збившись з курсу,  увечері 13 червня посадив свій  дельтаплан біля села Любохини  Старовижівського району Волинської області.

Оптимізація малокомплектних шкіл — зараз чи не найболючіша проблема як для учнів та їхніх батьків, так і для вчителів, бо вони (а найчастіше йдеться про закриття навчальних закладів) зазвичай залишаються без роботи. Що стоїть за цим — зрозуміло, тож по Україні хвилею котиться батьківсько-учительський протест проти такої «оптимізації», про що наша газета регулярно розповідає. Однак забути про те, що школи, в яких дітей можна порахувати на пальцях двох рук, надто дорого обходяться для місцевих бюджетів, не можна. Тож там, де до проблем освіти справді не байдужі, намагаються шукати альтернативний вихід.