Слова Михайла Грушевського «Писати історію, творити історію» — яскрава ілюстрація внеску у вітчизняний конституалізм Олександра Копиленка, одного з провідних українських учених-правознавців і водночас безпосереднього учасника творення Основного Закону незалежної держави. 15 років тому 35-річний фахівець, енциклопедичні знання якого вражають своєю глибиною, був якраз в епіцентрі вікопомних для вітчизняного державотворення подій, гідним вінцем яких стало ухвалення Конституції. Принагідно зауважимо, що Олександр Любимович  давній автор «Урядового кур’єра»: його перша публікація на наших шпальтах з’явилася ще 1992 року. Сьогоднішня наша розмова — своєрідний місток з 1996-го у 2011-й. 

Давно відшуміло свято Перемоги. Але на Пагорбі Слави в Черкасах ще й досі відчувається святковий дух, турбота нащадків про те, щоб не згасала пам’ять про тих, хто ціною власного життя захистив сьогоднішній мирний день. Про них нагадує й монумент «Батькіщина-мати», встановлений тут на честь визволителів ще в 1977 році.  

 Земельне питання актуальне скрізь. У Піднебесній, приміром, живе заповзятливий фермер Ян Юде, який для боротьби з самозахопленнями застосовує саморобну артилерію. 

 На засіданні Кабміну схвалено законопроект «Про ринок земель», що найближчим часом піде на реєстрацію у парламент, повідомив міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк. Міністр наголосив, що купувати і продавати землю сільгосппризначення, відповідно до законопроекту, зможуть лише громадяни України, фермери і держава в особі державного земельного банку або державного земельного фонду.  При цьому на запитання «УК», чи можливе у майбутньому відкриття ринку для іноземців, Микола Володимирович відповів: «Думаю, найближчим часом — ні. Угорщина, Болгарія, Польща, що є членами Євросоюзу, досягли подовження перехідного періоду на 7-12 років, під час якого забороняється продаж землі сільгосппризначення іноземцям навіть у рамках ЄС. Український селянин настільки збіднений, що він звичайно піде на продаж землі, а потім матимемо проблему. Зрозуміло, якщо земля буде продана, то селянина у селі ніщо не триматиме».

 Замість того, щоб нарікати на  темряву, краще запалити бодай одну свічку. Цей давній постулат мудрих неважко спроектувати на  одну з найскладніших проблем сьогодення — недосконалу систему державного управління. Відкладаючи її «на потім», ми істотно гальмуємо трансформаційні процеси, зазнаємо поразок  у боротьбі з корупцією, породжуємо нігілізм і зневіру в українському суспільстві.

 Великою ложкою дьогтю на святі останнього дзвоника моєї дочки цього року стали слова вчительки, яка звернулася до батьків з проханням не розходитися і визначитися шляхом голосування, яку другу іноземну мову вивчатимуть їхні діти у п’ятому класі. Оніміння, яке переросло у хвилю обурення, викликала, звичайно, не сама пропозиція, а «мовний асортимент», який було запропоновано. Батьки повинні були обирати між німецькою і… російською мовами. 

Галичина, Поділля, Волинь — частини цих українських земель увібрала в себе Тернопільська область, яку утворили 4 грудня 1939 року. Має 17 районів, 1057 населених пунктів, з них — 18 міст і 17 селищ міського типу. 

Площа — 13,8 тис. кв. км. (2,3% території України).

Населення — 1142 тис. осіб (2,3% від загальної кількості громадян України), переважна більшість з них мешкає в селах (57,3%).

Маршал Радянського Союзу Іван Конєв у своїх «Записках командуючого фронтом» чесно визнав, що шедеври знаменитої Дрезденської картинної галереї врятували завдяки «великому ентузіазму офіцера трофейної бригади за посадою і художника за освітою Л. Н. Рабиновича». От лише про військове звання людини, яка щоденно особисто доповідала командуючому про хід пошуків, на сторінках книги — жодного слова. 

 Антологію поезії, прози та художньої публіцистики чотирьох поколінь письменників Київщини, приурочену до 70-х роковин віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз та присвячену подвигу нашого народу в борні з фашизмом, випустило у світ за сприяння Київської облдержадміністрації книжкове видавництво «Буква».

У пам’яті кожного народу є дати, забувати про які — непростимий гріх. День 22 червня 1941 року, в який розпочалась Велика Вітчизняна війна, належить саме до таких.

Однак цю дату не тішили увагою ні за радянських часів, ні навіть нині, коли, на жаль, вистачає охочих трактувати всенародну війну з фашизмом за совєтсько-німецький конфлікт, до якого ми, українці, причетні лише побіжно.