Упродовж трьох тижнів у Марійському духовному центрі в Зарваниці на Тернопільщині тривав всеукраїнський образотворчий пленер. Це вже шостий такий мистецький захід. Визначальними видами попередніх років  ставали живопис, скульптура, іконопис. Цьогоріч домінував жанр портрета, до того ж історичного.

Бур’ян з поля можна виполоти, вивести. Але якщо поганий сусід під різними приводами й без них явно й таємно вдень і вночі закидає його в чужий город, то боротися з ним складно. Аналізуючи дії Москви, можемо виявити кілька напрямів використання дезінформації, фейків, чуток і пліток її підступної агресивної діяльності.

4 травня 2016-го зовсім не травневий холод пронизував до кісток. Але приміський Корнин уперто і довго стояв на колінах в очікуванні: так односельці востаннє зустрічали свого Героя — 21-річного Ромчика Свіржевського. Встелена живими квітами дорога на тлі величезного прапора України — це назавжди врізалося і в мою пам’ять. Тоді вперше в житті побачила сльози на очах свого чоловіка: він не плакав, навіть коли відійшли у вічність його старенькі батьки. А тут — майже ровесник нашого сина.

Похмурі гори у провінції Панджшер в Афганістані нітрохи не схожі на понурі терикони української Донеччини. Особливо коли розглядати їх зблизька — крізь оптичний приціл снайперської гвинтівки. Однак ці природні й рукотворні масиви мають спільну рису: це зручна позиція, звідки, попередньо влаштувавши там добре замасковану «льожку», підступний ворог може прострілювати позиції підрозділу твоїх бойових побратимів. У якусь мить В’ячеслав відчув на собі чийсь чужий і повний ненависті погляд. Набутий досвід підказував: так крізь приціл дивиться той, хоче тебе вбити.

Наш автомобіль повільно обминав ями на прифронтовій дорозі, яка колись була асфальтованою. Водій, очевидно, добре знав маршрут, бо жодного разу його позашляховик не потрапив у вибоїну. Поруч з водієм сиділа координатор гуманітарного штабу «Проліска-Майорськ» Тетяна Кошель, а зі мною на задньому сидінні — її колега фахівець із соціального супроводу Роман Марков, який, відчинивши вікно, до чогось весь час прислухався.

Днями підполковник офіцер групи цивільно-військового співробітництва Сергій Яровенко проводжав кінорежисера Михайла Іллєнка після допрем’єрного показу у прифронтовій зоні нового фільму «Толока». Сам офіцер із задоволенням дивився стрічку і спостерігав за реакцією глядачів, багато думав про цю історію. Адже це кіно про те, що в нашій українській традиції, будуючи хату, кликати сусідів та рідню на толоку, замісити й вимісити всі старі образи заради майбутнього і нових перспектив, мрії.

Святослав Гібляк майже двадцять років служить у Збройних силах України. Каже, в родині ніколи навіть не обговорювали, ким він стане після школи, бо знали: безперечно, військовим. Адже дитинство й шкільні роки його минали у військових містечках. У Шепетівській середній школі на Хмельниччині навчався на «добре» та «відмінно», атестат отримав з переважною кількістю «п’ятірок».

Життя можна порівняти з кіноплівкою: кожна мить — кадр. У когось кадри дуже схожі між собою, у когось разюче відрізняються, а ще в когось закінчуються тим, з чого почалися. У Тамари Довгич кіноплівка настільки багата на різноманітні кадри, що ми зупинимося на деяких із них — тих, з яких можна зняти фільм.

На території Закарпатського музею народної архітектури та побуту відбувалося захопливе дійство — фестиваль середньовічної культури. Видовище зібрало сотні глядачів, і не останню роль у цьому відіграли майстерно виконані обладунки основних героїв-лицарів.

23 лютого 2017 року зупинилося серце миколаївського спортсмена бійця легендарної 79-ї десантно-штурмової бригади Миколи Гуцаленка. Ця новина приголомшила спортсменів і громадськість Миколаївщини, його побратимів, близьких. Адже Микола був патріотом, який свідомо обрав військову службу ще до початку відкритого протистояння на сході країни, у 2013-му році. Його знають як успішного спортсмена, майстра спорту України з веслування на байдарках та каное, неодноразового призера всеукраїнських змагань в різних вікових категоріях. І до сьогодні про нього згадують як про порядну, мужню, працелюбну людину, турботливого сім’янина, доброго друга. Його вислів став епіграфом до книжки «Ад-242». Воюючи за донецький аеропорт, він сказав: «Аеропорт став буфером між двома світами».