Останнім часом складається враження, що наша країна — це мікс суцільних антипрофесійних пропозицій. Якщо раніше сумлінному героєві, котрий хотів лише заручитися стабільним конкурентним доходом, потенційні роботодавці пропонували віддалений спосіб співпраці, то нині це здебільшого подачки. 

«Отруєна справедливість» — так називався матеріал в «Урядовому кур’єрі» від 25 жовтня минулого року. В ньому йшлося про напругу в стосунках між орендарями паїв ТОВ «Акріс-Агро» та селянами з Великої Омеляни, що під самісіньким Рівним. Така напруга (і не лише в цьому селі) тримається вже не перший рік. Люди переконані: їх труять пестицидами, якими згадана фірма й далі обробляє посіви.

Майже чотири роки на сході нашої країни триває антитерористична операція, яка насправді є неоголошеною війною. Як наслідок — велика кількість убитих і поранених, тисячі людей, змушених виїхати з небезпечної зони, безліч зламаних доль. На захист Батьківщини стали військові Збройних сил, бійці Національної гвардії, Служби безпеки, служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, працівники Міністерства внутрішніх справ, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, добровольчі батальйони, що перейшли в підпорядкування цих структур.

За сухим переліком офіційних назв відомств і структур стоять живі люди. За долю кожного з них моляться батьки-матері, дружини і діти. Кожен небайдужий українець подумки повторює, дивлячись услід людині в камуфляжі, добре закарбоване у свідомості за останні роки: «Повертайся живим!» 

Більшість фільмів про війну знімають після того, як вона закінчується. Наступного тижня в офіційний прокат виходять «Кіборги» — стрічка про 242-денну оборону донецького аеропорту. «Важко знімати фільм про війну, яка триває. Режисерові довелося вирішувати не лише творчі, а й етичні питання», — сказав на презентації соціальної ініціативи, пов’язаної з виходом фільму на великі екрани, голова Держкіно Пилип Іллєнко. 

Граната була справжньою, бойовою. «Ф-1», або лимонка, яку черкащанин тримав просто під подушкою, вибухнула, щойно господарі квартири полягали спати. Перед тим було застілля зі спиртним. Один чоловік загинув, ще одного і жінку поранено. 

Грудень рік завершує і зимі двері відчиняє. До столиці вона завітала 12 листопада, потрусила мокрим лапатим снігом, дихнула нічним приморозком, закликала комунальників подбати про опалювальний сезон. Зустріч була традиційною: численними фонтанами води з прорваних тепломереж. Дякуємо тобі, зимонько, що вчасно відступила у Карпатські гори, дала змогу ремонтникам ліквідувати аварії, а мешканцям сотень будинків не замерзнути. 

Обшуки на підприємствах донедавна можна було порівняти з такою собі спецоперацією із захоплення особливо небезпечних злочинців. І не важливо, чим саме займалася компанія: дитячими іграшками чи нафтою. І в першому, і в другому разі супроводжувалася ця процедура візитом хлопців у масках при повній амуніції, разом з якими приходили слідчі прокуратури, забирали всю паперову документацію, комп’ютери, зламували сейфи. Після такого обшуку в офісі все було перекинуто з ніг на голову, а головний бухгалтер із керівником пили корвалол і намагались якось владнати ситуацію. 

У Старобільському районі вісім прийомних сімей, де виховують 17 дітей. Кожна з них унікальна. Але сьогодні розповім про родину Овчаренків з Антонівки. 

25 листопада Україна вшановувала пам’ять жертв Голодомору. Цього року історики зробили акцент на тому, що геноцид був реакцією комуністичного режиму на спробу відродження Української держави, помстою за прагнення до свободи. Про перспективу притягнути до суду в Гаазі наступницю Радянського Союзу Росію, про те, чи вдасться колись відкрити архіви КДБ, і чому дотепер лише 15 країн визнали Голодомор геноцидом українського народу, розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ кориспондентові Укрінформу. 

Загибель кожного з наших захисників — непоправна трагедія для його рідних і близьких, яку допомагає пережити моральна підтримка всіх оточуючих і кожного з нас. А тепер уявіть, що із зони АТО привозять убитого, про якого кажуть, що він не герой, бо, мовляв, застрелився.