Суспільство

 Великий зал будинку культури заповнено по вінця. Відбувається прем’єра стрічки, розмови про яку ось уже місяць ширяться селом і яка багатьом  тут нагадає про їхню юність та місцеву традицію. Люди старшого покоління хочуть перенестися в ті часи, а сьогоднішні дівчата й хлопці — побачити на екрані, як це було. На показі в селі Сторожниця побував і кореспондент «Урядового кур’єра».

Інституту рослинництва імені В.Я. Юр’єва Національної академії аграрних наук України виповнюється 115 років. Створений 1908-го як Харківська сільськогосподарська дослідна станція, із часом він перетворився на потужний науковий центр. Після Другої світової війни було утворено  Інститут генетики і селекції АН УРСР, а 1956 року на його базі й Харківської державної селекційної станції було створено Український науково-дослідний інститут рослинництва, селекції і генетики. З 1944-го по 1962 рік цю установу очолював видатний селекціонер-рослинник  академік Василь Юр’єв, ім’я якого присвоєно інституту.

 За словами завідувача відділу декоративного мистецтва Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького Ірини Яніни, такі  вернісажі стали традиційними. Нинішній відкрито наприкінці червня, він триватиме до Дня Незалежності України. Відвідувачі музею мають чудову нагоду ознайомитися з розмаїтим творчим доробком майже 30 учасників з різних куточків Сумщини, які представили понад 170 власноруч виготовлених художніх виробів у 12 номінаціях.  

 Виставкова зала Іршавського міського будинку культури такої глядацької уваги до художнього вернісажу давно не бачила. Від дітей і молоді до сивих представників інтелігенції старої генерації. В авторки виставки Христини Мельник подвійне свято, адже відкриття відбулося в день її народження. Більш ніж пів сотні полотен, які презентувала Христина Мельник на її першій великій виставці, засвідчили появу в мистецькому середовищі закарпатського краю нової яскравої особистості.  Так відбулося відкриття широкій публіці досі багатьом не відомого таланту.

 Недавно один з пабліків, яким користуються вимушені переселенці з тимчасово окупованого рашистами Маріуполя, провів опитування. Перед містянами постало ребром одне, проте важливе запитання: «Чи плануєте ви повертатися до Маріуполя?» Про категоричну відмову їхати до міста після його визволення повідомили всього 17 відсотків опитаних. 22 відсотки ще остаточно не визначилися, а майже половина маріупольців (47,2) запевнили, що обов’язково повернуться туди після деокупації.

 Помічник ветерана — так називатимуть фахівців у громадах, що надаватимуть професійний сервіс для демобілізованих військових, захисників та захисниць, які повертатимуться з військової служби, фронту в цивільне життя. Міністерство ветеранів разом з партнерами у найближчі пів року має за допомогою експерименту у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській та Львівській областях напрацювати модель цієї системи. Нас зацікавила новація, що може фактично всюди з’явитися за підсумками пілоту: сервісні офіси у справах ветеранів як осередки діяльності згаданих помічників та місця сили ветеранських спільнот.

 Харківщина потерпає від щоденних російських обстрілів, під ударом — прикордонні та прифронтові населені пункти, в Куп’янському районі тривають запеклі бої. Зберігається загроза ракетних атак, передусім С-300 з території росії. Попри це в обласний центр і понівечені села повертаються жителі. Про воєнні загрози, перспективи відбудови, темпи розмінування, економічну ситуацію, можливість змішаної форми навчання з 1 вересня та майбутній опалювальний сезон Укрінформ поговорив з начальником Харківської ОВА Олегом СИНЄГУБОВИМ.

 У червні т.в.о. начальника поліції в Тернопільській області став полковник поліції Сергій ЗЮБАНЕНКО. Він каже, що дуже цінує професіоналів, людей, які можуть приймати нетрадиційні рішення та брати на себе  відповідальність. Яким бачить свою подальшу діяльність на важливій посаді, а також про дещо з особистого життя дізнавалися під час розмови з новим головним поліціянтом Тернопілля.  

 Брехливе слово — також зброя. Щоправда, найчастіше воно б’є якраз по тих, хто нерозумно використовує неправду. Яскравий і дуже гучний приклад такого бумеранга нині можна часто спостерігати на окупованих рашистами ще 2014 року територіях Донбасу. Хижа ворожа пропаганда, котрій охоче підспівували ще добровільні тамтешні помічники-підбріхувачі, аж дев’ять років поширювала токсичні нісенітниці про постійні обстріли з боку ЗСУ чи НАТО українських міст і сіл за лінією зіткнення.

 У закарпатському місті 500 днів, які минули від початку російсько-української війни, вшанували як дні незламності та сили духу українського народу. Віддали шану берегівцям, які полягли в цій війні, й подякували їхнім рідним за гідних, беззастережно відданих Вітчизні синів.

 Про двох своїх друзів — загиблих воїнів ЗСУ написала журналістка Олександра Артюхіна. Обидва хлопці часто приходили на допомогу, виручали і розраджували в найскладніші хвилини. Святослав Совко повернувся в Україну після років перебування за кордоном — служби у французькому Іноземному легіоні, роботи гірським гідом у Грузії. Був завзятим альпіністом, мріяв відкрити в Ужгороді школу, щоб навчати дітей того, що сам знав і вмів. Данило Богуславський грав за команду з американського футболу «Лісоруби». Про цей колектив — кількаразовий чемпіон України тележурналістка Артюхіна зняла чимало сюжетів.

 Сім’я Петренків у Лисичанську Луганської області мало чим відрізнялася від інших. До 2014 року. Доки в місто не прийшла російська війна. Тоді чоловік Наталії Віталій, підполковник поліції, який виконував обов’язки керівника міського відділу, став одним з тих, хто не розгубився у складній ситуації заколоту і не чекав на команди згори, а організував роботу правоохоронців згідно з чинним законодавством, пильнуючи, щоб табельна зброя поліції не потрапила до рук ворога. Він буквально днював і ночував у відділку, підтримуючи моральний дух підлеглих, які працювали з ним у жахливих умовах.