На українській залізниці відбувається нечувана дискримінація банківських платіжних карток. Це жодним сумнівам не підлягає. Про це вам могла б розповісти будь-яка з пластикових бідолах, що побувала у віконці касира залізничного вокзалу і хоч раз її господар спробував повернути проїзний квиток. Розповіла б, звісно, з обуренням, криком або й міцним словечком, якби вміла лаятися чи принаймні говорити. 

Статистика каже: щоб українцеві заробити на власне житло, слід пропрацювати десь 46–48 років. А в розвинених європейських державах цей термін не перевищує 20 років. Тож невже наша молодь приречена більшу частину життя ділити дах із батьками або винаймати квадратні метри, які ніколи так і не стануть власними? 

Українські моряки занепокоєні тим, що вже найближчим часом їм буде значно важче влаштуватися на роботу. Річ у тім, що Україна досі не ратифікувала конвенцію про працю в морському судноплавстві MLC (Maritime Labour Convention), ухвалену 2006 року на Генеральній конференції праці в Женеві. Станом на сьогодні більшість морських держав підписали цей документ і невдовзі можуть відмовитися брати на свої судна моряків із країн-непідписантів. Цього та наступного року готовність України постачати робочу силу за світовими стандартами перевірять впливові міжнародні морські організації. 

Батько «шокової терапії» кінця 1980-х — початку 1990-х років у Польщі, екс-глава Мінфіну і Нацбанку країни професор Лешек Бальцерович не на словах знає, як виводити економіку з постсоціалістичного занепаду. Впродовж року роботи на посаді співголови групи стратегічних радників з підтримки реформ в Україні він досконало вивчив усі її економічні болячки. На завершення своєї місії в інтерв’ю Укрінформу Бальцерович поділився своїм баченням стану економіки й державних фінансів України, оцінив дії влади та опозиції, а також поділився своїми рецептами розв’язання економічних проблем. 

Сергія (чи тепер уже Сергія Павловича) Кобилінського знаю чверть століття: відтоді, як він очолив перший у Рівному житлово-будівельний кооператив. І він, і дружина Світлана — корінні рівняни, однокласники. А ще одногрупники у воднику — нині Національному університеті водного господарства та природокористування, який, жартують, закінчили так давно, що вже й не пам’ятають, коли. Тепер їм обом по 60. Зате добре запам’ятали тих викладачів, які на все життя заклали вміння аналітично мислити і до кожної життєвої ситуації підходити з холодним розумом. 

Нині лісове господарство — одна з небагатьох галузей, які показують приклад життєстійкості. Зокрема це стосується лісівників Полтавщини, які останніми роками стабільно виконують виробничі й соціальні зобов’язання, ще й розвиваються. Про те, як їм це вдається, розповідає начальник Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства заслужений лісівник України Юрій ТАРАНЕНКО.

Наприкінці минулого року в «Урядовому кур’єрі» (2016 рік, № 231, с. 3) була надрукована гнівна замітка Валентини Семеняк з назвою «Що робить в Україні «Государев фундук», в якій авторка була неабияк схвильована… ні, не якістю продукції Корпорації «Бісквіт-Шоколад», а тим, що на коробці зазначено найменування солодощів: «Государів фундук» та містився художньо оформлений напис «Традиції якості з 1896 р.», який вона з невідомих для нас причин пов’язує з датою коронації «кривавого царя Миколи II» та рекламуванням всього неукраїнського. Також авторка закидає Корпорації та її керівникам ненависть до всього українського, відсутність патріотизму, «інтелектуальну отупілість» народу України та байдужість до харків’ян. 

Із вагою 800 грамів з’явилася на світ 30 січня цього року дівчинка, якій батьки дали ім’я, що в перекладі означає «красуня». «У мами були такі ускладнення другої половини вагітності, що йшлося передовсім про порятунок породіллі. Єдиний для неї шанс на життя — екстрені пологи. Вдалося врятувати і маму, і дитину», — скупо розповідає про свою роль у цій радісній історії лікар-анестезіолог Оксана Кожушок. 

Столичний Майдан Незалежності, попри його недавнє героїчне минуле, не має власного обличчя. Ні архітектурного, ні національного, ні людського. Ця суміш помпезного радянського зодчества із недолугими витворами сучасних проектувальників жодним чином не створює завершеного концептуального ансамблю. Ще й виконано воно якось паскудно, фрагментарно, неякісно. 

Програма робочої поїздки Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана на Вінниччину, де він побував напередодні свята весни, видалася не настільки насиченою, як зазвичай. Цього разу вона більше тяжіла до жіночого начала. Це не дивно, адже і на швейній фабриці «Володарка», і в міській клінічній лікарні №1 більшість працівників чи співробітників — саме представниці прекрасної статі.