У плавання — за світовими стандартами

Українські моряки занепокоєні тим, що вже найближчим часом їм буде значно важче влаштуватися на роботу. Річ у тім, що Україна досі не ратифікувала конвенцію про працю в морському судноплавстві MLC (Maritime Labour Convention), ухвалену 2006 року на Генеральній конференції праці в Женеві. Станом на сьогодні більшість морських держав підписали цей документ і невдовзі можуть відмовитися брати на свої судна моряків із країн-непідписантів. Цього та наступного року готовність України постачати робочу силу за світовими стандартами перевірять впливові міжнародні морські організації.

«Україна може випасти з білого списку, — ділиться побоюваннями директор компанії V.Ships-Україна Ігор Сафін. — Якщо ми не відповідатимемо стандартам, то потрапимо до чорного списку, впаде рейтинг наших моряків та крюїнгових агенцій (тих, що займаються працевлаштуванням моряків)».

А чи настільки важливий цей сектор економіки, щоб перейматися його долею на найвищому рівні? Ігор Сафін каже, що Україна п’ята у світі за кількістю моряків. Усі працюють на закордонних суднах, бо власний торговий флот Україна розтринькала ще в перші роки свого незалежного існування.

Утриматись у білому списку

Точна кількість цих морських гастарбайтерів не відома: називають цифри від 80 до 250 тисяч.

Однак генеральний директор асоціації «Всеукраїнське об’єднання крюїнгових компаній» (ВОКК) В’ячеслав Кисловський говорить про 2 мільярди доларів внутрішніх  інвестицій на рік. Це ті гроші, які моряки привозять у країну, повертаючись із рейсу. Він вважає, що це досить значний сектор нашої економіки, який заслуговує на відповідний захист.

Але перейматися ним, виходить, нікому. Морську адміністрацію в Україні так і не створено. Її організацію заплановано на 2018 рік, і це ще не означає, кажуть експерти, що вийде. Функції, які вона мала б виконувати, за словами очільника ВОКК, доручено Державній службі безпеки на транспорті. Але він не може назвати це делегування вдалим. «І ось у тамтешніх правилах — контроль за безпекою міського електротранспорту, а нижче — виконання Україною міжнародних морських конвенцій», — каже В’ячеслав Кисловський. Він дивується, як це можна поєднати. І заявляє: море із життя України викреслюють.

На громадських засадах

Важливо, що такі суворі висновки В’ячеслав Кисловський робить не заради порожнього критиканства. Він пропонує скористатися досвідом цивілізованих сусідів і створити щось на кшталт морської чи крюїнгової палати — громадської організації, що на підставі угоди з урядом візьме на себе клопіт з розроблення нормативних актів, які державні органи або прийматимуть, або відхилятимуть.

Ректор Одеської національної морської академії Михайло Міюсов  схильний віддавати перевагу «державному» варіанту: «Морська адміністрація має вирішувати всі питання. Громадських організацій може бути дуже багато — сьогодні реєструється одна, завтра — наступна, але є держава, яка має виконувати свою роль. У цьому разі — створивши Морську адміністрацію».

Нічого особливо критичного в тому, що її функції виконують підрозділи Мінінфраструктури, Михайло Міюсов не вбачає. Так само він не схильний драматизувати і ситуацію з конвенціями: «Вважаю, що Україна не гірше від інших країн готова до їх виконання. Вона повністю виконує всі вимоги з підготовки і дипломування моряків. Річ у тім — і це загальносвітова ситуація, — що не всі країни встигли видати своїм морякам відповідні документи».

Десь із півроку це не створюватиме проблем: Комітет з безпеки на морі поширив циркулярного листа, в якому попросив якийсь час лояльно ставитися до оцінки моряцьких документів. Однак за часові межі цього документа краще не виходити. «Як були ми в білому списку держав, де система підготовки та дипломування повністю відповідає міжнародним вимогам, так маємо там і залишитися», — наголошує ректор.

Легалізувати гастарбайтерів

Ускладнює систему відносин держави з моряками й те, що ледь не від початку Незалежності ці чи не найуспішніші наймані українці перебувають у якомусь напівлегальному стані з усіма вадами та перевагами цього становища. Так, вони привозять у країну гроші й витрачають їх тут. Але свої заробітки в Україні витрачає і решта громадян, та, на відміну від моряків, вони ще й платять неабиякі податки. «З позиції громадянина можу сказати, що податки мають платити всі, — каже керівник морської агенції «Ольвія мері тайм» Олександр Сагайдак. — А з іншого боку, моряки — це окрема категорія громадян, і в більшості країн для них в податковому законодавстві є преференції». В нашій ситуації про преференції навряд чи може йтися, адже знижку від нуля немає сенсу робити. На Філіппінах, за словами Олександра Сагайдака, податки для моряків доволі високі. В Європі, як зауважує фахівець, підхід інший: «У Польщі, в Естонії беруть середню ставку в галузі і з цієї зарплати вираховують податок». В Україні «середня ставка в галузі» — річ доволі ефемерна, бо саму галузь національного морського торгового судноплавства країна втратила, щойно здобула незалежність. Та й у Європі, за словами Олександра Сагайдака, податок виходить значно менший, ніж з реальної зарплати. Можна також розмірковувати про те, до кого ми ближчі за розвитком — до європейських країн, де люди й на суходолі можуть знайти гідний заробіток, чи до Філіппін, які ще рухаються в бік економічного процвітання і за кількістю запропонованих на світовий ринок моряків поступаються лише Китаю.

Але питання навіть не в оптимальному обсязі податку для моряків і навіть не в тому, чи він потрібен. «По-перше, їх треба просто легалізувати, — каже Олександр Сагайдак, — бо є чи то 80, чи то 250 тисяч людей, які не платять податків, — вони просто потрапляють під відповідальність. Закручувати гайки, слід усвідомити, не вдасться: моряки — це люди, які постійно бувають за кордоном. І відкрити десь в іншій країні рахунок для них не складно. Тож якщо уряд перегне палицю, то ці 2 мільярди доларів підуть за кордон і там залишаться. Є і радикальніший шлях для втечі: в мене є кілька знайомих, котрі працюють у морі, а живуть у Болгарії».

Тож є потреба в певному компромісі, за якого українським морякам було б вигідно залишатися не лише моряками, а й українцями в повному сенсі цього слова — такими, що беруть на себе частину клопоту за утримання власної держави і можуть розраховувати на захист і турботу з її боку. Нині ж держава і моряки йдуть паралельним курсом.