На українській залізниці відбувається нечувана дискримінація банківських платіжних карток. Це жодним сумнівам не підлягає. Про це вам могла б розповісти будь-яка з пластикових бідолах, що побувала у віконці касира залізничного вокзалу і хоч раз її господар спробував повернути проїзний квиток. Розповіла б, звісно, з обуренням, криком або й міцним словечком, якби вміла лаятися чи принаймні говорити.

А нині шквал емоцій переповнює лише її власника, пасажира, котрий, інтенсивно європеїзуючись, розрахувався за придбаний проїзний документ карткою MasterCardWorldwide чи VISA. Сучасно, зручно, патріотично. Патріотично, бо зарядився енергією ощадбанківського слогана, який гласить, що кожна операція, здійснена цією карткою, — внесок у розвиток нової країни.

І все було б і надалі, може, навіть по-американськи, якби не одна сімейна притичина, що змусила того пасажира повернути квиток. Тим пасажиром сьогодні виявився я, а завтра, цілком можливо, будете ви або вже були…

Отож у касі сервіс-центру вокзалу Харків-Пасажирський за кілька днів до поїздки придбав квитки до Києва і на зворотну дорогу. Впоравшись у столиці завчасно зі справами, вирішив здати проїзний документ на нічний поїзд і купити на швидкісний «Інтерсіті». Чого ж цілу ніч трястися в дорозі, якщо можна бути вдома вже того самого дня? Знаючи можливі каверзи з дефіцитом місць, спочатку придбав квиток на «Інтерсіті» й попрямував до каси повернення проїзних документів київського вокзалу з надією бодай із втратами отримати хоч якісь гроші за зданий квиток.

Треба щиро сказати, що черга біля касового вікна була в межах допустимого запасу терпцю — осіб 10—12 — і просувалася цілком динамічно, хоч і з пробуксовками. Ось у такі моменти заминок, що супроводжувалися дискусією між претендентом на повернення грошей і касиром, мене почали долати резонні сумніви: чи варто вистоювати близько години за тим, що там дають. Бо почувши, як дівчині пропонували забрати 20 гривень з-понад сотні за зданий квиток, мимоволі став прикидати, скільки ж повернуть мені з 258,55 гривні вартості проїзного документа.

«То ви будете здавати квиток чи ні?» — кілька разів лунало наполягання з динаміка, проте ошелешена цифрою дівчина ніяк не могла втямити, що ж їй робити, а оговтавшись, спробувала заперечити, мовляв, ще ж 8 годин до відправлення потяга, на який вона брала квиток. Однак їй через динамік пояснили, що все чітко за правилами, строго за інструкцією, які діють з 1990-х років. Час на Укрзалізниці зупинився? Та щастя, що не рух поїздів…

Нарешті дійшла черга й до мене. Взявши в руки проїзні документи, касир докірливо похитала головою: «Е, та ви придбали квитки за безготівку? Та ще й у Харкові? Та ще й в обидва боки?» Початок не віщував нічого доброго. На те й вийшло. Виявляється, повернути гроші мені може лише харківська каса, а для цього треба оформити акт про повернення проїзних документів у двох примірниках, один з яких маю залишити у квитковій касі для активізації, а інший пред’явити в Харкові.

А якби я їхав не до Харкова? Та є ж, мовляв, пошта, відсилайте. А якби це були останні гроші? Одне слово, все це безапеляційно касир зарахувала до моїх особистих проблем, і я, почувши те саме запитання, чи здаватиму квиток, лише поцікавився, скільки ж мені повернуть. Оскільки проїзд на «Інтерсіті» вже було оплачено, махнув рукою і вирішив свої 70 аж з гаком гривень по приїзді до Харкова отримати на рідному вокзалі.

Наївний. На щастя, біля каси повернення квитків харківського Південного вокзалу — ні душі. Касир, проглянувши подані документи, щось буркнула про недопрацювання київської колеги, але згодилася допомогти. Попросила паспорт, банківську картку і заяву, де потрібно вказати МФО і розрахунковий рахунок банку. Останнє мене знітило. Звідки можу знати ці реквізити? Де візьму їх серед ночі?

«Та ви не турбуйтеся, — заспокоїла мене дівчина за касовим віконцем. — Зайдете у будь-яке відділення банку, з’ясуєте, потім заповніть заяву і приходьте. Або надсилайте поштою. Все одно це справа не одного дня. Прочитайте в наших інструкціях». Прочитав. «Перевізник в 30-денний строк повинен розглянути заяву та перерахувати заявнику кошти за проїзні документи, оформлені в безготівковому порядку, на рахунок юридичної особи чи картковий рахунок фізичної особи, що їх придбала», — йдеться в документі.

Супер-сервіс! Ось тільки за перспективи такої тяганини хочеться махнути і на свої кревні, не отримані за зданий квиток, і на прогрес безготівкових взаєморозрахунків. А найперше — заректися на майбутнє бодай навіть брати до залізничних кас платіжні картки. Та ще й онукам дати пересторогу. Бо навряд чи що зміниться там, доки вони виростуть.

Однак хотілося б дізнатися, як подібні проблеми розв’язують у Європі, наприклад у Польщі, й закликати керівництво Укрзалізниці: не розпинайте на рейках платіжні банківські картки, не нівечте змісту слогана Ощадбанку і дайте змогу зробити внесок в оновлення країни.