Як приємно після зимових холодів відчути щедре тепло березневого сонечка, ласкавий подих південного вітру. На газонах ще подекуди лежить снігове покривало, та  це вже ненадовго. На Стрітення (15 лютого) був теплий сонячний день. Отже, за народною прикметою,  весна буде ранньою. Помітні ознаки її наближення демонструє сама природа: на кленах і осиках зарум’янилася зав’язь, зацвіла лісова ліщина, набубнявіли бруньки на бузку, верболіз вкрився сріблястими котиками.  Спостерігаючи все це, як не пригадати народне прислів’я: «Бог Ярило бере зиму на вила». 

З настанням тепла і появою перших весняних струмків дедалі більше звертаєш увагу на воду, а відповідно і на проблеми, з нею пов’язані. Найважливіша з них — доволі низька якість, що позначається на здоров’ї кожного з нас. Чому ця якість далеко не найвища? Тут багато чинників: від низької культури населення до нестачі коштів на модернізацію очисних споруд. Додамо ще й вади законодавства, яке дуже часто писали і, на жаль, пишуть, орієнтуючись на інтереси влади і бізнесу, що здебільшого синоніми. 

У      Миколаївському міськ­виконкомі презентували акцію, в межах якої планують налагодження співпраці з підприємствами-перевізниками міста і водіями маршруток. Мета акції — реалізація права пільгового проїзду учасників АТО у громадському транспорті. Один з ініціаторів проекту громадський активіст Денис Барашковський розповів, що підготовка до акції доброї волі тривала кілька місяців. Розроблено спеціальні наклейки з написом: «У цьому автобусі учасників АТО перевозять з повагою і безкоштовно». Представники фірм-перевізників, які підтримають акцію, мають розмістити на своєму рухомому складі плакати, де вказано, куди звертатися в разі відмови у пільговому проїзді. 

У споживачів житлово-комунальних послуг завжди було багато запитань до тих, хто ці послуги надає. Особливо нині, коли тарифи зросли, а комунальники запровадили прямі договори зі споживачами, у людей виникло більше приводів для консультацій і з’ясування не зрозумілих їм ситуацій. Тож не дивно, що телефони комунальних служб не змовкають. Люди нарікають, що додзвонитися неможливо, а тим, хто приходить до тієї чи іншої організації, щоб вирішити питання на місці, доводиться шикуватися у величезні черги. 

За рухом пасхалій Масниця випадає на останній тиждень м’ясниць та запусти на Великий піст. Останній тиждень м’ясниць — сирний. Звідси й назва — Масниця. Свято це відоме майже всім народам Європи, та в нас воно зберегло давню національну специфіку. 

Живемо в тривожний час. Складно спрогнозувати майбутнє і рідної країни, схід якої палає у вогні, й усього світу. Але і століття тому, під час Першої світової війни, людство було на роздоріжжі. У складній ситуації перебувала Російська імперія, до якої входила і більша частина сучасної України. Невдовзі виповниться сто років початку Лютневої революції, за якої скинули царя і рухнула монархія. Про той складний час написано багато книжок, знято чимало фільмів. 

«Що горить і кого сварити?» — такими були два головні запитання киян уранці 17 січня 2017 року. Всі озиралися у пошуках джерела диму й смороду. Астматики понаднормово хапалися за інгалятори. Державна служба з надзвичайних ситуацій оперативно провела ревізію й авторитетно заявила: впродовж доби значних пожеж не було. ЗМІ поширили інформацію, що причина задухи — несприятливі погодні умови, так звана інверсія. Це коли приземне повітря холодніше за верхні шари атмосфери, внаслідок чого вертикальна циркуляція уповільнюється і майже зупиняється.

Для сучасних підлітків комп’ютер та інтернет уже стали обов’язковими, замінивши багато речей, які для їхніх батьків були невід’ємними складовими життя. Бібліотека, кінозал, ігрова кімната, зв’язок з друзями через соцмережі — все це в одному місці. І перелік можна продовжувати. Зазвичай батьки, купуючи дитині дорогий гаджет, сподіваються, що основне, для чого його використовуватиме дитина, — навчання. І ще трошки — на розваги. Та рівень звикання до комп’ютера і залежності від нього нині, здається, перевершив усі допустимі норми. І вже хлопчики і дівчатка, блукаючи закутками інтернету, можуть інколи залишитись і без голови. Бо й загроз там таїться немало. 

У полтавця Миколи Віннікова вдома зберігається старовинна ікона Божої Матері «Неопалима купина», яка дісталася йому в спадок від бабусі. Бабуся розповідала про неї майже містичну історію. Коли під час Другої світової війни гітлерівці, відступаючи з України, палили все на своєму шляху (бабуся тоді жила у Великобагачанському районі Полтавської області), то підпалили і її хату, яку охороняла ця ікона. Хата була із саману, під соломою і швидко згоріла б, тому що вже була охоплена полум’ям. Однак бабуся, яка вірила у чудодійну силу ікони, тричі обнесла її навколо хати, і полум’я згасло. Він застав ту хату хлопчиком. По ній зовсім не було видно, що вона коли-небудь горіла, тільки солом’яну стріху замінили на очеретяну. 

Нещодавно у житомирській школі № 8 відкрили обсерваторію, яка обійшлася бюджету міста у 1,6 мільйона гривень. На урочистому заході за участі міського голови не бракувало красивих слів про «шлях до зірок», «втілення мрій» та «єдину в Україні шкільну обсерваторію».

Однак виникає цілком логічне запитання, чи потрібна така дорога «іграшка» пересічному загальноосвітньому навчальному закладу, де, на відміну від спеціалізованих фізико-математичних шкіл і гімназій, астрономія фактично на рівні факультативу?