Суспільство

Про грибовицьку трагедію думаю навіть уночі: не спиться від того. А хіба до сну матерям рятувальників, які загинули страшною дикою смертю в центрі Європи не в середньовіччі, а в ХХІ столітті?!  Чи мамі того еколога, якого й досі шукають? Ні, тут не кричати — вити хочеться. Та чи почують? Нині про сміття в різних аспектах не говорить хіба що ледачий. Палко дискутують політики та експерти, хтось робить на тій невимовній біді свій чорний піар, хтось уміло розправляється з політичними конкурентами. «УК» свого часу (без жодної політики) застерігав про сміттєвий Чорнобиль, який  насувається на Україну, ще 2013-го. Не почули. 

Відомий німецький мислитель, філософ, психолог і класичний філолог точно не був футбольним уболівальником і навряд чи відрізняв кутовий від штрафного, однак саме його безсмертну цитату хочеться вжити першою на підтримку  нашої національної збірної. Отже:  все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. І це 1:0 на НАШУ користь. Поразка — лише крок до перемоги. Сильний той, хто може визнати поразку, зробити правильні висновки і йти далі. У нашій ситуації поразка — не сирота. І це вже 2:0. 

Протягом останніх 20 років у наших громадян суди, прокуратура й міліція асоціювалися не з справедливістю, а з вимаганням хабарів і встановленням бюрократичних перепон. Згідно із соціологічними опитуваннями, понад 80% українців не довіряють вітчизняним судам і «старим» правоохоронним органам. Тому реформа судової системи нагальна. Днями парламент ухвалив зміни до Конституції в частині судочинства та зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів». Як зміниться вітчизняна судова система і чи зможе вона очиститися від нечесних представників Феміди, з’ясовував «Урядовий кур’єр». 

Питання впровадження судової реформи було в центрі уваги засідання Національної ради з питань антикорупційної політики під головуванням Президента Петра Порошенка. Розмова відбулася в контексті ухвалення змін до Конституції в частині правосуддя та імплементаційного Закону «Про судоустрій та статус суддів». 

Тернопільщину для подальшого проживання поки що обрала порівняно невелика кількість переселенців із тимчасово окупованих територій. Станом на 12 квітня у краї зареєстрували 2601 таку особу, з них 636 дітей — це 1560 родин. Прибулих тимчасово розмістили у приватному секторі, на об’єктах соціального захисту та в готелях. 

Пригадуєте, як сільська громада обирала собі голову в невеликому, проте дуже потужному за драматизмом вірші Павла Тичини «На майдані»? За найсправжнісінькими європейськими стандартами місцевого самоврядування, які зародилися на наших землях з прадавніх часів Київської Русі. Найдемократичнішим способом відкритого голосування, простою більшістю: «Хай чабан, — усі гукнули, — за отамана буде!» 

Село прокидалося і жило звичним вранішнім життям. Широко позіхаючи, жінка-продавець відчиняла магазин. Поряд, замріяно прислухаючись до цвірінчання пташок, ретельно вмивався лапою сірий кіт. Вулицею неквапом ішов малий похнюплений школярик. А за якусь мить почулося потужне гурчання і на центральну вулицю виповзла колона військової техніки, в голові якої — БТР із хвацькими вояками на броні. Зізнаюся, спершу був здивований реакцією хлопчака: він тільки ковзнув поглядом у бік важкої техніки і пішов собі далі, навіть не спинився. Утім, нічого дивного: жителі сіл у так званій сірій зоні настільки втомилися від прифронтових буднів, що навіть діти позбавлені емоцій, які викликала б військова техніка у їхніх ровесників за межами Донбасу.  

Із жахом очікую переміни дощової погоди на спеку. Це означатиме, що торфовища навколо Ірпеня знову підсохнуть і задимлять, й у Київ укотре приповзе смог. Усі мої спроби дошукатися, хто ж відповідає за те, щоб цей кошмар припинився, завершилися невдачею. Ось тримаю в руках теку відповідей на редакційні запити. Державна служба з надзвичайних ситуацій повідомляє, що їхнє завдання — гасити, якщо горить. Держекоінспекція — ловити тих невігласів, які палять суху траву. Київська облдержадміністрація перекидає м’ячик знову ДСНС — тільки вже своїй, обласній. А та скаржиться, що причина пожеж на торфовищах — геть убиті меліоративні канали. От якби вони працювали, то подали би через них воду і — край. Правда, де тієї води у посуху узяти — відповіді нема.

У зв’язку з наближенням початку чемпіонату Європи з футболу у Франції українське посольство в цій країні рекомендує нашим громадянам, які планують поїхати вболівати за улюблену команду, виконувати перелік практичних порад, що поширює прес-служба МЗС. У зв’язку зі скоєнням у листопаді 2015 року терористичних актів у Парижі на території Франції на час проведення Євро-2016 та велоперегонів Тур де Франс продовжено термін дії режиму надзвичайного стану до 26 липня 2016 року, нагадують у зовнішньополітичному відомстві. Він передбачає посилений прикордонний та митний контроль на всіх кордонах Франції, певні обмеження прав і свобод громадян у частині проведення масових зібрань та відвідання окремих місць, а також надання дозволу правоохоронним органам на здійснення адміністративних обшуків. Шенгенське законодавство чинне на території Франції без обмежень. 

Осколки й гільзи від снарядів, фрагменти мін, якими сепаратисти й окупанти обстрілюють бійців добровольчих батальйонів, Збройних сил України та простих людей, — усе це можна побачити тепер у стихійних експозиціях, які створив підприємець-волонтер Володимир Винник у Старобільську. «Колись це буде музей бойової слави старобільчан, які брали участь в антитерористичній операції», — впевнений Володимир Олексійович. 

Ліс ранкової пори особливий. Сонце вихоплює із синюватого туману химерні обриси сосон, розкішних дубів, свічки білокорих беріз, ніби кличе до принад таємничої гущавини. Одвiчна симфонiя природи, її храм напуває нас особливими відчуттями спокою і добра. Цієї чудової пори серце начальника Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександра Дзюбенка радіє особливо. Рік у рік збільшуючи площі лісових насаджень, його колеги-лісівники примножують зелене багатство, а з ним і здоров’я та благополуччя всієї держави. 

Ось уже протягом року щодня читаю публікації сайту російської «Комсомольской правды». Щиро кажучи, спочатку це було нелегко. Бо потік україноненависницького бруду, брехні й цинізму в статтях авторів і колумністів цього видання, а надто власкорів з окупованих Донбасу та Криму викликав шквал емоцій і обурення. З мене навіть підсміювалися колеги у відділі: навіщо, мовляв, сама собі псуєш нерви, не читай пропагандистського непотребу. Проте щоденні вправи загартовують, і не лише у спорті. Тепер переглядаю матеріали «КП» і коментарі читачів до них з холодною цікавістю науковця, лікаря, який, зібравши анамнез хворого, професійним оком, без відрази й емоцій вивчає його виразки, щоб зрозуміти, чи йому ще можна допомогти. І хворий цей — російське суспільство.