Випробування на професіоналізм і мужність проходять військові медики, які рятують поранених бійців у зоні АТО та забезпечують їхню доставку в шпиталі. Лікаря анестезіолога-реаніматолога Вадима Бабія, який працює у вінницькому Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, торік навесні направили на підсилення медичного забезпечення 95-ї аеромобільної бригади. Не раз йому доводилося в польових умовах боротися за людське життя. А поблизу гори Карачун їхня колона, потрапивши в засідку, прийняла бій. В умовах бою, надаючи допомогу пораненим, його самого поранено в око.

Указом Президента України Вадима Бабія нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Тривалий час він лікувався. За сприяння волонтерів ключове оперативне втручання на оці йому виконали у США. Після одужання здійснив десятки вильотів у складі медичної бригади літака «Vita», що транспортує важкопоранених і хворих із шпиталів Харкова і Дніпропетровська до Києва, Одеси, Львова, Вінниці. Так розвантажуються лікарні, найближчі до передової. А якщо хворого на велику відстань везти автомобілем, у нього можуть виникнути ускладнення. 

Уперше на п’єдестал пошани авіамоделіст із Жовкви Андрій Умрихін піднявся у 10-річному віці — став чемпіоном рідної Львівській області. Потім були перемоги в змаганнях різного рівня, зокрема й світового та європейського. Але професію обрав дуже мирну — став педагогом, і тепер його стаж роботи вже перевищує 26 років. Щоправда, щойно почалася антитерористична операція на сході країни, як Андрій Олександрович пішов у волонтери — возив допомогу добровольцям. На власні очі побачив, як важко бійцям. І розумів, що наука авіамоделювання може допомогти, адже це стратегічне озброєння у сучасній війні. Тому влітку минулого року у Львові він відкрив школу підготовки, де тепер навчаються керувати безпілотними апаратами бійці батальйонів «Азов», «Донбас», «Дніпро». А сам пішов добровольцем у батальйон «Луганськ-1».

Торік Андрій Умрихін із прапорщиком ЗСУ Станіславом Чорним в одному екіпажі стали чемпіонами світу. А ось на першість Європи в болгарське місто Пазарджик влітку нинішнього року довелося їхати практично без підготовки. 

Обшук у Бібліотеці української літератури в Москві, арешт її директора Наталі Шаріної, затримання співголови об’єднання українців Росії Валерія Семененка і нарешті рішення Федеральної міграційної служби РФ про перереєстрацію українських громадян, які перебувають на території Росії, для «визначення їхнього правового статусу» — події невипадкові й тісно між собою пов’язані.

Атаку на культурний осередок українців у Росії інакше, ніж істерією, не назвеш. Адже керівництво Бібліотеки української літератури, навчене попередніми досвідами обшуків і перебуваючи під усевидющим оком ФСБ, намагається чітко дотримуватися драконівських вимог російського законодавства, щоб зайвий раз не наражатися на небезпеку. 

У Державній фіскальній службі кажуть, що така система дасть змогу скоротити на третину час перетину кордону, а головне — сприяє зниженню ризику порушень на митниці й зменшенню проявів корупції. 

«Коли сірник видається стовбуром — ото і є чистота» — така приказка побутує між жителями селища Варва на Чернігівщині, яка й слугує їм гаслом. Тут прибрано, як у доброї господині у світлиці. І віє отим приємним домашнім затишком, який вона створює для себе і своїх близьких. Причому хазяйновиті варвинці метикують і діють гуртом, визначаючи спільно, які справи потребують термінового втручання. 

До місця призначеної зустрічі він приїхав хвилина у хвилину, бо звик цінувати свій і чужий час. Акуратно поставивши яскраво-червоний мотоцикл, якого ніжно називає «китайчуком», відразу дістав цигарку. 

За повідомленням керівника обласної військово-цивільної адміністрації Георгія Туки, у перший день роботи пункту пропуску у Станиці Луганській в обидва боки пройшло понад 720 осіб. 

Начебто недавно «Урядовий кур’єр» відзначав своє 20-річчя, а сьогодні нам уже чверть століття. Для газети, що почала свій шлях у 1990 році, це немало. Ті, хто знає історію розвитку вітчизняного ринку друкованої преси та історію становлення урядового видання, пам'ятають, за яких часів народився «Урядовий кур'єр» і яке важливе завдання він виконував і виконує нині.

В Україні триває боротьба із двома головними ворогами: зовнішнім — російською агресією і внутрішнім — корупцією. Для подолання другого ворога потрібен передовсім справедливий суд. Хоч би як намагалися правоохоронні органи знайти й покарати злочинців, усі старання будуть марними, якщо суди їх виправдовуватимуть. Не секрет, що саме завдяки діяльності деяких служителів Феміди під сміхотворні застави виходять корупціонери, які використовують це як шанс уникнути відповідальності, зникнувши в невідомому напрямку. 

Політика й мистецтво, політика й література, культура, освіта, медицина… Ми настільки часто прив’язуємо це слово до різних сфер, що, попри волю, перетворюємо його на надреальне, надважливе, ба — навіть на єдине поняття, яке керує нами в цьому житті. Світ заполітизований. Він виштовхує суспільство у не зрозумілу для сприйняття ірреальну хмару. Вона розприскується вогкими краплями й нависає над схиленими головами українців, диктуючи ілюзорні правила гри, захльостуючи невидимими для ока нитками, регочучи незвичним для людського вуха тембром. Там, де панує політична надреальність, згасає остання іскорка справжнісінького й автентичного життя-буття українця.

Щасливий випадок звів мене із заслуженим художником України, видатним карикатуристом і співавтором Малого Державного герба Олексієм Коханом. За іронічних обставин ця світла людина наблизила мене до відповіді на запитання: чому політику та гумор майже не вживають в одному ключі?