Пропоную вам, шановні читачі, взяти участь у конкурсі на кращу версію походження назв населених пунктів, де є прикметники «червоний» і «красний». Почнімо із села Червоний Молочар у Слов’янському районі Донеччини. Чому отримав таке забарвлення трудівник, який дбав про поповнення білих повномолочних рік? Зашарівся і почервонів від сорому, бо нишком розбавив молоко водою? Його обличчя стало червоним хоч припалюй, бо вжив кілька склянок не молока, а чогось міцнішого? Розчервонівся, бігаючи з лозиною за неслухняною худобою? Молоко дають корови червоної степової породи? У завфермою хронічно червоний ніс? Чи тому, що щоранку дядьки й тітки бадьоро крокують на ферму із червоними прапорами у руках?

Схоже, висувати нові версії й сперечатися можна до хрипоти і безкінечності. А можна просто нічого не змінювати: до такого соломонового рішення вдалися у деяких містах Донецької області, старанно імітуючи виконання відповідного законодавства про декомунізацію.

…Далі йшли представники прикордонної служби. Після як мінімум двох годин загальної перевірки вони зажадали грошей. Коли я запитав, за що, вони сказали: щоб усе пройшло швидше. Я відмовився платити. Потім прийшов агент і сказав, що замість грошей вони погодилися на 15 блоків сигарет, 8 пляшок горілки і 2 ящики пива. 

Пожежа на території польового складу ракетно-артилерійського озброєння Міноборони у Сватовому, де зберігалося понад 3 тисячі тонн боєприпасів, почалася у четвер увечері й тривала цілу ніч. Періодичність вибухів снарядів становила один на десять хвилин. 

Днями завершився Всеукраїнський збір представників громадських об’єднань ветеранів та учасників АТО. Захід відбувся у форматі відкритого діалогу між представниками 70 громадських ветеранських об’єднань і представників влади. 

Важко переоцінити значення реабілітації в житті людей з особливими потребами. На жаль, санаторії різних напрямів та профілів, інші заклади, зокрема найсучасніші, нині не вельми доступні пересічному українцеві. Тому на місцях намагаються полегшити долю інвалідів, розбудовуючи відповідні можливості реабілітації.

Один із закладів відновлення здоров’я людей з особливими потребами з’явився завдяки місцевій громаді в Умані на Черкащині. Як розповіла начальник управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради Галина Кучер, про реабілітаційний комплекс потурбувалися місцеві активісти за сприяння міської ради. 

Нарешті цьогорічна Покрова виправдала прадавні прогнози народних синоптиків — вкрила землю снігом. Щоправда, тільки в окремих країнах Європи і в західному регіоні України. На Київщині температура знизилася до мінус семи градусів. Раптовий приморозок спричинив активне опадання листя з дерев. Тільки не золотого, а зеленого. Хоч народна мудрість і стверджує, що «листопад — зими брат», особливого похолодання ще не відчуваємо. Жовтень в останні дні порадував теплим дощиком. На київських базарах з’явилися перші продавці грибів. 

Заміна паспорта, вклеювання в нього фотографії або ж оформлення реєстрації за місцем проживання перетворилися для киян на справжнє випробування. Адже для цього у центрах надання адміністративних послуг столиці слід вистояти величезну чергу, яку зазвичай доводиться займати ще до їхнього відкриття. За даними КМДА, за 9 місяців цього року кількість відвідувачів столичних ЦНАП збільшилася на 13 723 особи порівняно з аналогічним періодом 2014 року до 229 638. Як цю проблему намагається розв’язати місцева влада? 

Ми звикли до численних телешоу, на які підбирають тих, хто найкраще співає, танцює, жартує. Проте патріотична складова таких розважальних заходів організаторів не надто цікавить. Для них головне — створити видовище. Скажімо, мова шоу начебто й неважлива, але російською вперто не бажають поступатися окремі члени журі навіть у спілкуванні з учасниками, що розмовляють українською. 

До цього урочистого моменту полковник Євген Сидоренко, заступник начальника озброєння управління оперативного командування «Схід», ішов 27 років. Не просто йшов — служив. Віддано, добросовісно виконував свій професійний обов’язок. Патріотизм і відданість Батьківщині — чесноти, притаманні його характеру, він красномовно проявив зокрема під час перебування в зоні АТО. Вони беруть гору навіть над ціною його життя та власними вигодами — такими, як власне житло. Дружина Альона із сім’ї військового, тож розуміє чоловіка і жодного разу не виказала хоча б якогось невдоволення необлаштованим побутом чи ненормованим графіком служби чоловіка.

 Чи міг уявити випускник мелітопольської десятирічки, яким буде його життя через понад двадцять років служби, у 1988 році, коли вступав до Київського танкового вищого військового інженерного училища імені Якубовського? Вочевидь ні, бо так далеко подумки не забігав. Навчаючись у восьмому класі, зробив усвідомлений вибір професії військового. Того року Євген написав запити чи не в десяток військових училищ. Отримав відповідь із чотирьох танкових. Єдине, що засмучувало: через високий зріст не проходив на командний факультет. Батьки Євгена — цивільні інженери. Тому довго не вагався і подав документи на спеціальність військового інженера.  

Жінки й дівчата, які потерпають від жорстокого ставлення у сім’ї, часто змушені тікати зі своїх домівок. Чимало з них опиняються просто на вулиці без засобів для існування, без документів, та найстрашніше — без підтримки рідних і друзів. Багато молодих жінок із дітьми опинилися у складних життєвих ситуаціях, спричинених воєнним конфліктом на сході країни. Їхні помешкання руйнуються, життю загрожує смертельна небезпека, тому доводиться тікати і шукати інших безпечних місць.

Саме для таких потерпілих жінок у 2013 році було створено соціальну квартиру, в якій тимчасово можуть проживати водночас шість мам із дітьми. За цей період соціальна квартира надала прихисток 33 жінкам, зокрема і вимушеним переселенкам з Донбасу. У трьох кімнатах і просторій кухні створено всі умови та зручності, щоб мешканки почувались як удома. Квартира має ще четверту кімнату, де цілодобово чергують соціальні працівники. За час проживання у квартирі, а це, як правило, до півроку, її мешканки отримують послуги психолога та юриста.