«У 80% випадків люди, чуючи, що Луганськ чи Донецьк, кидають трубку або ж прямо кажуть, що жодних справ з такими мати не хочуть», — донеччанин Ігор Єремічев каже, що навіть з грошима найняти житло переселенцеві з південного сходу в Одесі непросто. Працюючи в благодійному фонді «Дім надії», він переймається прийомом переселенців з охоплених війною територій. І може робити якісь узагальнення. 

Очевидці й учасники Революції гідності у центрі нашої столиці стверджують, що ініціативу «Музей  Майдану» започатковано 24 січня 2014 року після подій на вулиці Грушевського. Вже тоді активісти розуміли, що на їхніх очах твориться історія, тож збирали артефакти (нині їх  понад 1000), записували свідчення учасників, започаткували роботу над концепцією Музею Майдану та укладання пам’яткоохоронної документації, завдяки якій пам’ятні місця подій на Грушевського та Інститутській у серпні 2014 року отримали статус пам’яток культурної спадщини. 

Вікна — яскраві й охайні, самотні й розбиті. За котримись із них збирається дружна родина. А десь на підвіконні кіт зачекався на господарів. Ці вікна різні, як і наші долі. Зазирав у них, фотографував їх Петро Гончар — етнограф, митець, директор Музею Івана Гончара. І ось нині в «Мистецькому арсеналі» представлено його фотоколекцію вікон із різних куточків України. Насправді ця добірка важлива не тільки цікавими зразками народної архітектури (якої через певний час може й не бути), а й сенсом. 

Журналістика — ланцюговий пес демократії. Цей вислів передбачає, що одне з найдавніших ремесел у демократичному суспільстві понад усе має ставити об’єктивність і чесність.  Це там,  де є демократія. А там, де тиранія? Там журналістика — просто підгавкувач?
У пам’яті зринають різні курйозні й навіть скандальні ситуації, пов’язані з власним досвідом роботи в президентському та  прем’єрському пулах під час різноманітних міжнародних зустрічей.

Техніка, як і зброя, в зоні бойових дій  вкрай необхідна. На яке технічне підкріплення від держави і громадськості можуть розраховувати воїни на східних кордонах країни цього року, дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра».
Роками українську армію тримали на голодному технічному пайку. Все, що могли зберегти і підтримати в належному стані, військові техпідрозділів робили власноруч. І лише цього року на потреби армії держава надала кошти, з них на переозброєння — 14 мільярдів гривень. 

Уже котре за ліком засідання горезвісного Басманного суду Москви у справі української льотчиці Надії Савченко закінчилося передбачувано. За кремлівським сценарієм невинну жінку знову залишили за  гратами, чітко усвідомлюючи, що прирікають на вірну смерть. Як відомо, можливості людського організму не безмежні, а полонена голодує понад два місяці поспіль. 

Нині ще донедавна звичні для мирного Краматорська картини, на жаль, відійшли у минуле: тут і там навіть у центральній частині поряд із житловими будинками із землі стирчать хвости реактивних снарядів. А обстрілів із потужної зброї, що вбиває на великій відстані, стали побоюватися і люди, і птахи, і все-все живе на цій території… 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Хто заплатить за подароване житло?

Чи отримаю пільгу за службу?

Інвалід-підприємець соціальних виплат не втратить

Чи повернеться заблокований платіж 

З березня минулого року в Україні точаться безперервні дискусії про необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед населення Донбасу. Зроблено висновки: органи державної влади та засоби інформації мають протиставити російській пропаганді правду про події в країні, а політики й чиновники мусять безпосередньо в регіоні зустрічатися з людьми й розповідати їм про реальний стан речей. 

Навіть за тисячі кілометрів від місця проведення АТО, у мирних містах і селах України, звичайні люди потенційно можуть щодня наражатися на небезпеку або потрапити у надзвичайну ситуацію. Джерелом її можуть бути як небезпечні люди (терористи, фанатики, особи із захворюваннями нервової системи та ін.), так і залишені ними вибухо-, вогненебезпечні або токсичні предмети.