Очевидці й учасники Революції гідності у центрі нашої столиці стверджують, що ініціативу «Музей  Майдану» започатковано 24 січня 2014 року після подій на вулиці Грушевського. Вже тоді активісти розуміли, що на їхніх очах твориться історія, тож збирали артефакти (нині їх  понад 1000), записували свідчення учасників, започаткували роботу над концепцією Музею Майдану та укладання пам’яткоохоронної документації, завдяки якій пам’ятні місця подій на Грушевського та Інститутській у серпні 2014 року отримали статус пам’яток культурної спадщини.

Ініціативу підтримав Український інститут національної пам’яті, співробітники якого започаткували проект «Майдан: усна історія» і долучилися до розроблення концепції Музею Майдану. Не лишилися осторонь цієї справи фахові громадські організації та волонтери. У квітні 2014 року її підтримали Міністерство культури і столична міськдержадміністрація.

Результатом діяльності робочої групи став проект концепції Музею Майдану, що включав локалізацію місць пам’яті про події Революції гідності, збереження об’єктів нерухомої спадщини та створення музею як інституції.

Уже після буремних подій виникла ще одна ініціатива — створення Музею свободи. Його мета — допомогти українцям осмислити, переоцінити своє розуміння свободи, мати простір для взаємодії, творення, дискусій, допомогти в загоєнні суспільних суперечностей, в побудові порозуміння та в спільному творенні нової України.

Зупинена мить — це вже історія. Фото Володимира ЗAЇКИ

Ці дві ініціативи органічно доповнюють одна одну, зокрема в питаннях минулого і майбутнього, конкретного і універсального, предметного і смислового. Саме тому вони об’єдналися для спільного творення майбутнього музею.

Днями творці цих проектів зібралися на зустріч із журналістами, щоб заявити, що з’явилася реальна можливість об’єднати зусилля громадськості й держави. Саме так вони розцінюють внесення на розгляд Верховної Ради законопроекту щодо увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013—2014 років.

Представники громадськості єдині в тому, що такий закон потрібен. Але  здивовані тим, що його розробники не спитали думки громадських організацій, які майже рік працюють над цією темою.

— Законопроект — своєрідний тест на партнерство влади і громади, — каже директор громадської організації «Агенція культурних стратегій» Микола Скиба. — Маємо унікальний шанс таку співпрацю розпочати. Адже самотужки ні громадськість, ні держава проекту не осилять.

І Микола Скиба, й інші активісти наголошували, що Майдан боровся за право вибору майбутнього. Тож як можна ігнорувати громадськість, готуючи законопроект про увічнення пам’яті героїв?

Політолог Євген Глібовицький звернув увагу на унікальність об’єднання двох проектів, хоч і створювали їх різні люди. Чому це вдалося? Всі єдині в одному: Майдан — це спосіб досягнення свободи. На його  думку, закон про музей повинен розв’язати багато питань. Але законопроект без консультацій із громадськістю свідчить про шлях, коли влада окремо, а суспільство — теж окремо.

— Підготовлений законопроект, — сказав політолог, — визначає більше конкретних речей, ніж ми схильні підтримати. І все-таки його треба підтримувати, щоб не втратити шансу.

А він істотний. За словами голови музейної ради при Міністерстві культури Ігоря Пошивайла, громадськість має концепцію музею, зібрала 1,5 тисячі артефактів. Такий музей має створювати не група осіб, слід залучати широку громадськість, тоді він консолідуватиме націю. І вкотре наголосив, щоб Музей Майдану був Музеєм Свободи.

У його організації одна з проблем — підбір приміщення. Є чимало пропозицій щодо розташування експозиції в Міжнародному центрі культури і мистецтв, який належить Федерації профспілок.

— Але чому ніхто не звертається до нас із цим питанням? — запитав на зустрічі її представник. — У нас теж є думки з цього приводу.

Насамкінець хотілося б нагадати: наближається день вшанування героїв Небесної Сотні. Всі вони мали одну мету, заради якої йшли під кулі — краще майбутнє країни. Тож треба пам’ятати, що це наша спільна історія і творимо ми її разом.