11-річний Денис Мизенко бере до рук домру, зручно вмощується на сосновому пеньку, обережно торкається струн. З-під хлоп’ячих пальців зринають перші тремтливі звуки, за якими легко вгадується «Пісня про рушник». Мелодію слухають мама Яна, тато Віталій, бабуся Лариса, братики і сестрички Дмитрик, Вероніка, Поліна, Віолета, Рувим. Тобто всі Мизенки, які ледве вирвалися з рідного Слов’янська, щоб перебути лиху годину подалі від вибухів і руйнувань. Тричі пересідали з машини на машину, навгинці перебігали оті кілька метрів, щоб не потрапити під кулю чи снаряд, аж доки дісталися рятівного автобуса, що швидко взяв курс до міста над Пслом. 

Нещодавно на плацу Одеської військової академії разом із випускниками цього вишу офіцерські погони отримали й п’ятикурсники Академії військово-морських сил імені Нахімова, котрі цього року в березні не забажали продовжити навчання у Севастополі під російським триколором. 
У континентальній Україні курсанти-нахімовці продовжують служити Вітчизні, вже маючи в активі значний гідний вчинок. Весь світ міг бачити в Інтернеті відеоролик про останній день Академії Військово-морських сил імені П. С. Нахімова як українського вишу.

Різдво Христове далекого вже 1988 року першокурсники факультету журналістики вирішили відзначити зі справжніми колядками і кутею не на кухні гуртожитку, а в найбільшій лекційній аудиторії, чим спричинили неабиякий рейвах серед партноменклатури та совдепівського планктону. А коли дамоклів меч відрахування вже не нависав над молодими гарячими головами і вся ідеологічна піна нарешті спливла, в робочому кабінеті декана ідеологічного факультету студенти, що залишилися наодинці з професором, почули від Анатолія Захаровича: «Хлопці, а мені чого куті не лишили?»   

Тернопіль уперто прагне стати столицею куховарства країни й значним туристичним центром. Таке бажання підкріплює розмаїтими фестивалями, передовсім «Галицькою дефілядою». Це етно-гастрономічне свято у місті зорганізували втретє, і тривало воно три дні. Найнасиченіший, найповніший, найдовший та найширший — ці прикметники найвищого ступеня порівняння якнайкраще слугували характеристикою народної забави. 
Зрозуміло, що гастрономічний фестиваль не міг обійтися без широко представленої народної кухні. Кожен ресторан дивував однією чи кількома стравами. Тож багато хто мав змогу скуштувати лободу в сметані, шалату квашену, кишки зі шкварками, інші старовинні наїдки. Родзинкою «Галицької дефіляди» стали кулінарні досягнення, які фіксував Національний реєстр рекордів. За три фестивальні дні в Тернополі встановили одразу п’ять рекордних показників, з них деякі можуть з’явитися і в світовій Книзі Гіннесса. Принаймні, за словами Лани Вєтрової — керівника проекту Національного реєстру рекордів, такий процес реєстрації розпочнуть.

Ранок, сонце, вихідний. Їду на дачу. Підходжу до зупинки дачного автобуса в момент, коли він ось-ось рушить. Стати однією ногою ще можна. Ризикнути? Ні. Душа і тіло роблять вибір за мене. Почекаю наступного рейсу, подумаєш — сорок хвилин. Зате буду першою. 

Люди підтягуються активно. Народ дачний, міський, вихований. Займають чергу і розходяться, ховаючись у тінь або побігши до найближчого магазину. Дуже культурно просять: «Посторожіть, будь ласка, сумки та скажіть, що чергу займали». Разом із бабусею, яка зайняла за мною, погоджуємося, беремо на себе відповідальну громадську місію стежити за чергою й чужими речами.

— Тату, ти не їдь на війну, бо там тебе вб’ють. Нам сьогодні вихователька сказала, щоб ми ніколи не йшли на війну, — поділилася новинами 5-річна донька з прес-офіцером оперативного командування «Північ» Віктором Шубцем.
— Ні, доню, як тільки знадобиться, я піду на війну. Але зовсім не для того, щоб мене там убили. Я піду захищати тебе, маму, всю нашу країну, розумієш? І мене там не вб’ють, бо я добре вмію захищатися.

Марлен Матус — засновник і незмінний художній керівник першого в СРСР і єдиного в Україні знаменитого Дніпропетровського обласного дитячо-юнацького кіноцентру «Веснянка». Культова особистість, видатний фотомитець і фундатор дніпропетровської школи фотографії, світла і талановита людина, він віддав вихованню дітей понад 40 років.  

Днями на засіданні колегії Сумської ОДА було озвучено доволі резонансне рішення про вихід обласної державної адміністрації зі складу співзасновників обласної громадсько-політичної газети. Тож відтепер їх залишається двоє: обласна рада та колектив редакції.

До голів райдержадміністрацій пролунав заклик наслідувати цей приклад, щоб ті також відмовилися від співзасновництва у місцевих комунальних виданнях. 

Не так вже й багато в Миколаївській області залишилося принад. Тих «струмків», які є «джерелами» поповнення бюджету. Суднобудівні заводи в плачевному стані, морегосподарський комплекс приносить користь хіба що окремим персонам та окремим групам, сільське господарство ледве тримається за рахунок родючих земель. Але існує хоч і приховане, але досить суттєве корисне «джерело» — корисні копалини. На жаль, їх розробка в області здійснюється з численними порушеннями законодавства. А спритні бізнесмени, які вкладають кошти в добування копалин, не зважають на позицію громад, на екологію і норми землевпорядкування. 

Щоб справно воювати, нашим хлопцям на сході потрібно щодня отримувати повноцінне калорійне харчування. Але Інтернет періодично вибухає новинами про те, що начебто деякі високі військові чини через мережу розпродують сухпайки — гуманітарну допомогу. Або — нібито вояки з передової скаржаться, що їм доводиться їсти пліснявий хліб.

Тож хто, чим і як годує солдатів та офіцерів під час бойових дій та чи достатньо їм постачають води, розповіли в управлінні продовольчого забезпечення ЗС України Тилу Збройних сил України.