Днями на засіданні колегії Сумської ОДА було озвучено доволі резонансне рішення про вихід обласної державної адміністрації зі складу співзасновників обласної громадсько-політичної газети. Тож відтепер їх залишається двоє: обласна рада та колектив редакції.

До голів райдержадміністрацій пролунав заклик наслідувати цей приклад, щоб ті також відмовилися від співзасновництва у місцевих комунальних виданнях.

Новина спричинила якщо не фурор, то щось близьке до цього: оплески, усмішки, задоволення, полегшення. Амплітуда аргументів на підтримку такого кроку — від «спекалися рудименту радянської епохи» до «нарешті всі редакції будуть у рівних умовах і стануть по-справжньому незалежними».

Та чи не найдужче зрадів новині один проросійськи налаштований активіст із Сум. Зустрівшись днями в місті, він із задоволенням прорік: «Наконєц-то губєрнатор сдєлал то, чєво ми столько ждалі: теперь етой газєтьонкі на хохляцкой мовє дні сочтєни».

Хотів заперечити, що в Україні немає губернаторів, а є голови ОДА, однак швиденько отримав відповідь: «Билі, єсть і обязательно будут».

Справді, ненависники всього українського, зокрема мови, давно виношували задум під різними приводами знищити єдину обласну українськомовну газету, яка для багатьох залишалася дражливим більмом в інформаційному просторі (не беру до уваги інших видань, бо наклад окремих може легко вміститися в портфелі).

І ось цей час настав, до того ж у такому привабливому й вигідному світлі.

Поза всіляким сумнівом, роздержавлення на порядку денному, і його слід проводити. Однак виважено, ретельно, грамотно, насамперед — з максимальною користю для вітчизняного інформаційного простору. Адже бачимо, що Україна програє інформаційну війну, а господарюють північні сусіди. Нинішні жахливі події на сході — одне із красномовних підтверджень.

Центром Сум не пройдеш, щоб не натрапити на розповсюджувачів, які щедро роздають саме російськомовні видання. Їх носять величезними пачками і за бажання можуть дати кілька штук. Невже їх друкують з повітря чи від дармової сонячної енергії? Всім зрозуміло: за ними стоять грошовиті мішки, які щедро підтримують власні рупори.

Та чи відстоюють такі газети державницьку позицію України? Риторичне запитання. Зрештою, мова — не тільки носій інформації, а набагато більше й масштабніше поняття, що насамперед ідентифікує народ.

Можна перераховувати пільги і преференції, які мають у Росії газети, журнали, книжки. Вони настільки щільно заполонили українські ятки, що скоро не залишиться місця для національних видань.

То чи не краще перед тим, як «опускати гільйотину», спробувати передбачити: а що станеться з українськомовними газетами і передусім районними?

Не треба бути Нострадамусом чи Глобою, щоб дійти невтішного висновку. Ринок швиденько заповнять інші видання, створені зокрема на базі роздержавлених. Як-не-як, а там уже готові й журналісти, і відповідна матеріально-технічна база, зрештою, традиції і бренд.

Та яку політику і якою мовою поведуть? Якщо хтось наївно вважає, що то будуть цілком незалежні редакції, то він або невиправний романтик, або ж щось інше.

Як любить повторювати один колега, хай спробує кинути в нього каменем той, хто вірить у незалежну пресу — все одно Господь не дозволить. І для прикладу наводить факт затримки зарплати в одній такій «вільній» редакції: грошей немає, бо «Іван Іванович не підписав відомість».

Особливо оголиться інформаційний простір у сільській місцевості. Якщо нині його заповнюють районки, то з часом селяни можуть опинитися в повному вакуумі. Адже для багатьох Інтернет залишається недоступним, мовлення дротового радіо катастрофічно скорочується, телевізійні канали пробиваються з перебоями.

Цілком імовірно, до селян можуть вирушити вже згадувані розповсюджувачі з міст — у них не буває дефіциту преси.

А те, що вона відгонить жовтизною чи якимись політичними ароматами, відверто ворожими нашій державі, — то інша проблема.

Тема роздержавлення комунальних ЗМІ вже обросла не тільки щетиною, а й добрячою бородою. І щоб її професійно «поголити», потрібні не поспіх, а тверезий розрахунок, аналітика, уміння побачити і передбачити наслідки такого кроку. І відповідно підготуватися. Інакше можемо отримати те, на що й не розраховували.