У спірних питаннях істину має встановлювати суд. За допомогою до нього зверталися тисячі учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Багатьом вдалося відновити свої права. Але нерідко трапляється так, що органи виконавчої влади і громадські чорнобильські організації просять захистити державу від несправедливих рішень суду. Тоді все повертається на круги своя, і роками з’ясовується суть справи. Матеріали розглядає Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при Мінсоцполітики. Чи вгамовуються пристрасті, хто і чому роками не має спокою і не дає його іншим? На ці та інші запитання «УК» відповідає голова виконкому Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Володимир БЕРЕЗІН.  

«Товтри круглогруді» — такими відомому українському поетові Михайлові Драй-Хмарі здавалися подільські вапнякові скелясті пасма. Гора Гостра піднялася неподалік села Вікно, що в Гусятинському районі на Тернопіллі. Вона трохи поодаль кряжу, форму має напівкруглу, займає понад вісім гектарів. Але статус «бічної» значення її аж ніяк не применшує, навпаки, Гостру вважають візитівкою природного заповідника «Медобори», а науковці давно визнали унікальним ботанічним і геолого-геоморфологічним об’єктом.
На наукову, історичну, естетичну цінність Гострої зважали давно. Ця гора стала одним з перших природоохоронних об’єктів у сучасній Україні. Понад сто років тому її визнали резерватом. Долучився тоді до цього передовсім молодий польський вчений-ботанік, біолог Владислав Шафер. Упродовж 1907–1910 років він грунтовно досліджував рослинність частини Товтрового пасма — нині це, по суті, вся територія природного заповідника «Медобори».

 На початку листопада всі інформаційні канали облетіла «бомба»: у селі Цепцевичі Сарненського району на Рівненщині спалах кору майже одночасно вклав у ліжка понад півсотні дітей. А від початку року в цьому районі перехворіло на кір понад 600 жителів. Переважна більшість, зрозуміло, діти.
Невдовзі на сайті МОЗ з’явилося пояснення: причиною спалаху кору стала відмова батьків від профілактичних щеплень через релігійні переконання. З чотирьох тисяч «відмовників», що є в області, 2300 проживають саме в Сарненському районі. А про те, що згаданої вакцини на Рівненщині просто немає, — жодного слова. Начебто міністерство сном і духом не відає про власний червневий наказ № 502, згідно з яким на Рівненщину вже давно мало б надійти 28 тисяч доз комбінованої вакцини КПК (кір, паротит, краснуха). 

Про Голодомор уже написано чимало — понад 20 тисяч назв. Видані збірки архівних документів, публіцистика і художні твори. Тема настільки обросла міфами й різного роду політичними інсинуаціями, що пересічній людині важко втямити, кому вірити і що саме вважати правдою про трагедію українського народу. 

В інтерв’ю із завідуючим відділом історії 20—30-х років ХХ століття Інституту історії України НАН України доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким спробуємо з’ясувати, як і чому стався Голодомор. 

Скільки людей загинуло під час Голодомору і де саме він завдав найболючіших втрат: на півдні, сході, можливо, на півночі чи у центрі України? Ці питання поставила перед собою група американських та українських науковців, які протягом останніх кількох років працювали над започаткованим Українським науковим інститутом Гарвардського університету проектом «Мапа: інтерактивний атлас України». Проект реалізується за активної підтримки Фонду Катедр українознавства у Сполучених Штатах Америки, Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи та Інституту історії України НАН України.   

Кандидат історичних наук Олеся Стасюк не перший рік досліджує, як пережиті українським народом страждання через терор голодом вплинули на його самосвідомість, духовну культуру, суспільну психологію.

Дослідниця констатує, що в часи Голодомору сталися суттєві деформації народної культури, деморалізація суспільства і втрата сімейних цінностей. Пропонуємо ознайомитися з деякими тезами її роботи.

…В Україні вже на початку 1932 року лютував голод. Численні маси людей залишали свої села, шукаючи порятунку для себе і своїх родин. У пошуках їжі тисячі виснажених чоловіків, жінок, дітей блукали вулицями міст і сіл, прямували до залізничних вокзалів з надією врятуватися. На вокзалах селян штрафували і повертали назад. 

Знаний італійський історик Андреа Граціозі, фахівець з історії України і Радянського Союзу, нещодавно в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив, що визнання Голодомору геноцидом може спричинити серйозні юридичні наслідки. На його думку, Росія як правонаступниця СРСР повинна була б фінансово розплачуватися за трагедію українського народу, що саме це є перешкодою на шляху до визнання Росією Голодомору геноцидом.

Отже, чи можлива юридична відповідальність за Голодомор в Україні 1932–1933 років згідно з міжнародним та національним правом? Про це ми спілкуємося з доктором права, завідувачем кафедри міжнародного права НаУКМА Мирославою АНТОНОВИЧ. 

21 листопада у прес-центрі Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» відбулася презентація спеціального випуску газети «Урядовий кур'єр», приуроченого до 80-х роковин Голодомору, та інтерактивного демографічного проекту «Атлас Голодомору», який був створений фахівцями Українського наукового інституту Гарвардського університету й Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАНУ, за активної підтримки Фонду Катедр українознавства у США.  

Мислова. Таку назву мають два села-сусіди, що територіально належать до різних областей — Тернопільської та Хмельницької. Нинішнього літа вони відзначили 550-річчя першої письмової згадки про себе. У кожної половинки Мислови — окреме життя, кожній випала своя доля. Великий голод 1932–1933 років морив лівобережжя, правобережні ж мислівчани як могли старалися зарадити трагедії єдинокровних братів.
У всі часи, хоч і стояла прикордонна варта, мислівчани без зайвих перешкод могли провідувати рідних, знайомих в обох частинах села, бувати на весіллях. Дехто навіть обробляв поле на протилежному березі Збруча. Коли ж прийшли більшовики, лівобережна Мислова ввійшла до складу Волочиського району (тепер Хмельницької області), правобережна ж залишилася на Тернопільщині, що тоді перебувала під польською владою. Донині місцеві жителі хмельницьку Мислову називають руською, а тернопільську — українською, або західною. 

Григір довго лежав з розплющеними очима і дивився в стелю. Потім підвівся і сів на лаві. На столі лежала дошка. Це була заготовка для ікони. На білому левкасі вже видні обриси Бога.

Господар оселі, Григір Титаренко, був іконописцем, або, як сам себе називав, богомазом. Бо ж, казав, іконописці — в столицях, а ми — люди прості. Колись він учився в такого ж богомаза Петруся Підлатайла у волості. На селі працював без викрутасів. Як немає липової дошки, бере соснову. Сам витеше, напише образ, а потім із сухозлотиці ризи припасує. Такі ікони називав шелестухами. Як немає дошки підходящої, то на полотні доброму малює.