Так уже повелося, що тему Чорнобиля у нас здебільшого порушують у квітні, перед  Днем пам’яті про трагедію. Після 26 числа медійні голоси різко стихають і лише вряди-годи десь щось чорнобильське може зринути в різних інтерпретаціях. До певної міри це й зрозуміло, бо якісь рани за понад двадцять років могли зарубцюватися, а по живому дерти боляче… На жаль, Чорнобиль болітиме ще довго, бо нести його хрест — не перенести багатьом поколінням українців. 

Що таке банк? З термінологічної точки зору, назва походить від італійського banko — стіл чи лавиця, на яких міняли розкладали монети. В сучасному тлумаченні це спеціальна фінансово-кредитна структура, що займається різними операціями з грошима, цінними паперами та іншими авуарами. Певна річ, нинішні банки і особливо банкіри мало нагадують древніх лихварів, хоч, по суті, багато в чому методи і принципи їхньої діяльності залишаються незмінними. Різниця в масштабах — сьогодні банки оперують грошима не лише так званих фізичних і юридичних осіб, а й коштами величезних транснаціональних компаній та найвищих державних установ.  

Втративши голову, за волоссям не плачуть. Тож наче й не випадає піднімати якийсь особливий лемент з того приводу, що Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення вилучила із ліцензій на мовлення графу «Мова, якою вестимуться передачі». Тим більше, що є у нас міста, де така новація жодним чином не позначиться на мовних розкладах у ефірі і не спричинить тієї «русифікації», про яку попереджають експерти.  

Шановні журналісти! Я, учасник Великої Вітчизняної війни, підпільниця-партизанка,  інвалід  І групи Макаренко Лариса Адамівна, звертаюся до вас по допомогу. На земельній ділянці в селищі Брусилів Житомирської області по вулиці Революції, 14 розташована могила моїх батьків та брата, замордованих фашистськими нелюдами влітку 1943-го.

Захопивши в магазині кілька паляниць (хоч би хто вирушав до полонинників, повинен принести їм свіжого хліба — такий закон), їдемо з Ясиня вузькою дорогою вздовж Чорної Тиси, потім понад її притоками. Години зо дві минуло, доки «газик» видряпався на гору Татул. Далі — лише пішки. Андрій Цуперяк, єгер Станіславського лісництва, виймає бінокль, і я з душевним трепетом вдивляюся в далину, де полонина Ворожеска, де чабанська стая, вівці, коні, собаки… 

Мені 54 роки. 29 із них пропрацювала завідувачем бібліотеки у військовій частині. Та нині її ліквідують. Загальний стаж роботи — 34 роки. Тож хочу дізнатися, чи можу я нині піти на заслужений відпочинок. А ще прошу уточнити: чи вираховуватимуть з моєї пенсії по 0,5% кожного місяця за 2 роки, якщо я оформлю пенсію у 55 років?

Н. САВЧУК,
м. Броди Львівської обл.

Я ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Був у зоні відчуження як військовозобов’язаний. Отримав дозу опромінення 23 рентгени, про що маю запис у військовому квитку. І мене дуже дивує, що нині чорнобилець будь-якої категорії, навіть  4-ї, який, можливо, навіть не працював у зоні  переселення, а тільки жив, і не був військовозобов’язаним, якщо отримає інвалідність, може отримати також статус інваліда ВОВ з усіма належними пільгами. Хіба ж це справедливо?

А ще лікарі за якимись власними критеріями можуть встановити групу інвалідності або зняти її. Ось мені кілька років тому комісія МСЕК встановила втрату працездатності лише на рівні 25%, а тому групу не встановили. За цей час я кілька разів ламав хребці, та лікарі й досі наполягають, що група мені не належить. І все-таки я не можу за станом здоров’я ходити на пікети до Пенсійного фонду, спати в наметі та бігати цілий день із транспарантом. А ті, хто це робить, напевно, мають значно краще здоров’я, хоч декому з них інвалідність встановили. А отже, як не було соціальної справедливості, так і немає. І чи дочекаюсь її колись?

І. МАКСИМЕНКО,
м. Донецьк 

 У березні 2012-го моїй знайомій виповнилося 55 років. А отже, у вересні вона має право піти на заслужений відпочинок. Уточніть, будь ласка, чи обов’язково їй звільнятися з роботи, аби отримувати пенсійну виплату?

В. ЖМАЄВ, 
 селище Нова Борова Житомирської обл.

«Мамо, коли ми з’їмо гарячої картоплі або хоча б супу?» — обурюється старша донька, а менша у свої безтурботні три місяці від народження лише кліпає оченятами — тільки б мама не хвилювалася. Та як тут не хвилюватися?! XXI століття за вікном, а ми голодуємо — соромно сказати — в центрі міста, яке неподалік столиці! 

Уже два тижні (!) на голодному пайку залишаються кілька сімей нашого будинку № 9 по Червоноармійській вулиці у Борисполі. 

Безумовно, для модернізації виробництва та й загалом економічного розвитку  конкуренція є рушієм. Але змагальність  у межах країни і конкуренція на міжнародному рівні — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Бо не дарма кожна держава, яка поважає своїх громадян, а отже й товаровиробників, всіляко сприяє просуванню своєї продукції на зовнішні ринки і  водночас захищає  внутрішні  від експансії агресивних імпортерів.