Своєму наступникові на тренерській лаві киян відправлений у відставку Олег Блохін залишив важкий спадок. Рік тому екс-наставник збірної України став автором антирекорду: вперше в новітній історії під його керівництвом «Динамо» фінішувало на третій сходинці турнірної таблиці. Зараз і «бронзова» позиція виявилася під загрозою, адже за втраченими очками киян випереджають не тільки «Шахтар» і «Дніпро», а й «Металіст». 

На зимових Іграх-2010 у Ванкувері українська збірна здобула 19 медалей і посіла п’яте місце в неофіційному командному заліку. Чотири роки потому в Сочі наш доробок виявився вагомішим: 25 нагород, серед яких п’ять — найвищого гатунку. Цей результат дав змогу синьо-жовтій дружині фінішувати четвертою, пропустивши вперед Росію, Німеччину і Канаду.

Під час олімпійських стартів на п’єдестал піднімалися Віталій Лук’яненко і Юлія Батенкова, Максим Яровий і Людмила Павленко, Григорій Вовчинський і Олександра Кононова. А першу нагороду в скарбничку нашої команди на старті змагань принесла Олена Юрковська. У спринті на шість кілометрів сидячи серед спортсменок з ураженням опорно-рухового апарату вона фінішувала третьою, пропустивши вперед лише Андреа Ескау з Німеччини та росіянку Світлану Коновалову.

Дехто з молодих журналістів  за звичкою називав поєдинок між киянами і гірниками українським класико. Мої колеги помилялися. Такими ці матчі перестали бути 25 вересня 2012 року. Нагадаю, що саме того дня на тренерську лаву динамівців замість російського спеціаліста Юрія Сьоміна сів Олег Блохін.
Повідомляючи цю новину, майстри пера передовсім згадували виступ збірної України на чемпіонаті світу-2006 у Німеччині. При цьому якось у затінку залишалися останні досягнення володаря «Золотого м’яча». Наприклад, невдалий виступ національної дружини у відбірному турнірі до Євро-2008, в якому Анатолій Тимощук з партнерами посіли лише четверте місце. Згодом — провал під час домашньої континентальної першості, де господарі навіть не вийшли з групи. Не надто переконливий вигляд мала кар’єра Олега Володимировича і на клубному рівні. У російській Прем’єр-лізі він довго не затримався: ФК «Москва» на чолі з грізним бомбардиром радянського футболу фінішував лише восьмим.

Перемога на першому етапі чемпіонату світу-2014 з ралі в Монте-Карло стала першою в кар’єрі 29-річного спортсмена. На березневому етапі в Мексиці син знаменитого свого часу автогонщика Леоніда Протасова знову залишив позаду грізних конкурентів — італійців Лоренцо Бертеллі й Массіміліано Рендіну. У загальному заліку в класі WRC-2 Юрій Протасов випереджає найближчого переслідувача Бертеллі на 16 балів.
Після повернення до Києва з Протасовим-молодшим зустрілися наші кореспонденти.

Перед нашими очима «Ворскла» перетворюється на грозу фаворитів. У рідних стінах симпатична команда Василя Сачка вже відбирала очки у віце-чемпіона  — «Металіста» (1:1) і бронзового призера першості — «Динамо» (2:2). У середині квітня Денис Дедечко з партнерами створили справжню сенсацію, обігравши одноосібного лідера — «Шахтар».
—  Ця перемога для мене найвагоміша як для тренера, — зізнався після фінального свистка наставник полтавців. — Ніхто не сперечатиметься з тим, що футболісти «Шахтаря» технічніші, швидші і майстровиті. Мої хлопці протиставили суперникові максимальну самовіддачу, за що і були винагороджені.

Гравці і тренери української баскетбольної дружини зробили ювілярові  воістину царський подарунок. У рік, коли президент Федерації баскетболу  відзначив пам’ятну дату, національна команда вперше у своїй історії виступить у фінальному турнірі чемпіонату світу в Іспанії. Вихованець знаменитої баскетбольної школи київського «Будівельника» не з чуток знає солодкий смак перемог на найвищому рівні. Коли напористому і технічному форвардові виповнився 21 рік, у складі збірної Союзу він виграв чемпіонат Європи.
 

Один з наймолодших учасників сочинської Олімпіади 19-річний Олексій Красовський хоч і не ввійшов до числа призерів, переконаний: такі спортивні уроки неоціненні. Про нинішні тренування, плани, студентське життя молодий спортсмен  із Сум розповідає кореспондентові «Урядового кур’єра».
—  Олексію, як оцінюєте свій виступ на сочинській лижні?
  — З одного боку, мої старти не можна назвати вдалими, бо я не тільки не став призером, а навіть не ввійшов до першої півсотні кращих лижників. І це, звісно, засмучує, змушує ретельно аналізувати виступ і робити практичні висновки.
  З іншого — для мене надзвичайно важлива сама участь в Олімпіаді. Адже побувати на такому представницькому і масштабному спортивному форумі — і честь, і відповідальність, і навіть успіх. Адже до останнього моменту я не знав, чи включать мене до складу Національної олімпійської збірної України.

Перед тим, як арбітр зустрічі одесит Віктор Швецов дав стартовий свиток, майже 40 тисяч глядачів, яких зібрав на трибунах НСК «Олімпійський» центральний матч туру, стоячи вітали моряків екіпажу «Кіровограда», що нещодавно повернулися з окупованого Криму. Мужні хлопці залишилися вірними присязі Батьківщині. Можна тільки уявити почуття, які переповнювали серця героїв-моряків, коли тисячі вболівальників на уславленій футбольній арені виконали національний гімн України. 

У Сочі збірна України виборола 25 нагород, із яких 5 золотих, 9 срібних та 11 бронзових. У неофіційному загальнокомандному заліку синьо-жовта дружина посіла четверте місце слідом за трійкою призерів: Росією, Німеччиною та Канадою.

На урочистій церемонії закриття Ігор-2014 прапор України довірили нести одній із головних героїнь сочинських стартів — чемпіонці в індивідуальній лижній гонці на 12,5 кілометра Людмилі Павленко. В останній день змагань 32-річна спортсменка виграла срібло у лижній гонці на 5 км сидячи, пропустивши вперед лише німкеню Андреа Ескау. 

Григорій Вовчинський під час зустрічі в Черкаській обласній раді емоцій не приховував. Один з лідерів української збірної розповів, як хвилювався під час змагань, як непросто далося нашій команді рішення залишитися в Сочі та брати участь у Паралімпіаді, коли в Україні фактично розпочалося військове вторгнення. При цьому Григорій зазначив, що жоден з членів збірної не пошкодував про своє рішення. Адже опустити руки й покинути змагання було б найпростіше. А залишитися, боротися з останніх сил за умов неймовірного психологічного тиску з боку росіян, присвятити кожну перемогу нашим військовим-героям, єдності українців і мирному майбутньому рідної землі — це вчинок справжнього патріота.— Нас підтримував увесь світ, це українці відчували майже зримо. Однак важко було залишатися спокійним, дивлячись по телевізору неправдиві новини господарів Ігор. Наші спортсмени буквально «висіли» в Інтернеті, слідкуючи за подіями на Батьківщині. Сама ж гонка була напрочуд складною, а медаль — найціннішою в моїй спортивній кар’єрі.