Знаєте, чим краще пересуватися нашими дорогами? Трактором або позашляховиком. Про це кореспонденти «УК» дізналися на зйомках автошоу «Тачки». Тракторів, щоправда, там не побачили, а ось ями, горбки і позашляховик були. Ну і, звичайно, водії, які люблять відбивати собі сідниці на великій швидкості.

Прем’єра автошоу «Тачки» відбулася минулої суботи на телеканалі «1+1». У новому автомобільному проекті ведучий Ігор Посипайко випробовує автівки на міцність і витривалість. Родзинка програми — іронічна й доступна розповідь про автомобілі.

На Першому Національному каналі нещодавно демонструвався серіал «Тіні зникають опівдні». Він був знятий за мотивами однойменного роману Анатолія Іванова й відразу приніс своїм авторам (режисерам Володимиру Краснопольському та Валерію Ускову) всенародне визнання. У 1971 році відбулася прем’єра стрічки. Ця багатосерійна епопея охоплює півстолітню історію сибірського села Зелений Дол. Події, що розігралися на берегах далекої річки Світлихи, розповідають про часи становлення колгоспів. Зрозуміло, сьогодні багато з того, що було написано в 1963 році і знято 1971-го, сприймається зовсім по-іншому...

Коли вулиці, названі на честь відомого борця проти «українського буржуазного націоналізму», масово перейменовувались, а пам’ятники йому зносились, багатьом здавалось, що ім’я цього письменника невдовзі кане в небуття. Натомість сучасний Інтернет переповнений публікаціями, в яких трагічна загибель Ярослава Галана та його творчість знову служить викриттю «експансії католицизму» та «бузувірської ідеології» бандерівців.  
У минулому нині суціль політкоректної Західної Європи вистачає подій, про які воліють не згадувати. Причому навіть тоді, коли без них годі зрозуміти логіку розвитку світової історії.

У  січні цього року Державна телерадіокомпанія «Культура» презентувала стрічку режисера Ірини Правило «Мужицький ангел. Різдвяна історія» за мотивами оповідання Степана Васильченка — другу частину трилогії «Моє дитинство». Тим часом знімальна  група (оператор Д. Дємішев, художник-аніматор О. Потьомкіна, художник С. Вутянов, виконавці головних ролей Анатолій і Лілія Сулятицькі) разом з молодим постановником відсвяткувала Різдво в селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, де показала завершений фільм тамтешнім жителям, власне, учасникам кінопроцесу.

На Українському стенді 63-го Берлінського кінофестивалю з успіхом пройшла презентація стрічки «Іван Сила» про циркового силача й боксера Кротона (Івана Фірцака). Вона вже справила враження на організаторів кінофестивалів. У свою чергу продюсери домовляються з дистриб’юторами про продаж фільму. До його виходу на широкий загал лишилося трохи більше як півроку. З особливим нетерпінням чекають цієї події закарпатці.
Звістка про те, що за нинішньої фінансової скрути держава виділила на кінострічку 15,6 мільйона гривень, була фантастикою. Але торік у серпні на Київській кіностудії імені Олександра Довженка зйомки фільму «Іван Сила» розпочалися, а нині завершують монтаж відзнятого матеріалу.

Театр перевіряється Чеховим — це твердження до снаги франківцям, які поставили одну з найвідоміших п’єс драматурга

П’єсі, написаній Антоном Чеховим 1896 року й надрукованій у журналі «Русская мысль», судилася особлива місія. Нині важко уявити, що перші її покази на сцені Александринського театру в Петербурзі стали провальними.

Два роки потому «Чайкою» відкривався щойно створений Московський художній академічний театр. Прикро вражені невдачею петербурзької вистави, засновники МХАТу Костянтин Станіславський та Володимир Немирович-Данченко неймовірно хвилювалися. Та коли реакція публіки після напруженої тиші під час першої дії змінилася тріумфальними оплесками, за спогадами Немировича-Данченка, учасники спектаклю обіймалися, як у Великодню ніч. Від того часу МХАТівську завісу прикрашає зображення чайки як символу нового російського театру, який шанує традиції і прагне творчого пошуку. 

 Не часто доводиться бувати на українських прем’єрах, не тому, що не запрошують, а тому, що рідко вони бувають. Після затяжної кінематографічної кризи вихід вітчизняного продукту — це вже подія. І якщо вона відбувається, то з розмахом. Так, у перший четвер лютого в столичному кінотеатрі під шквал аплодисментів та спалахи камер ступили на червону доріжку головні герої вечора — творці фільму «Звичайна справа». Серед них —  молодий режисер Валентин Васянович, актори Тарас Денисенко і Леся Самаєва, знімальна група, продюсери. Вони презентували повнометражну  вітчизняну картину, яку, як зазначалось організаторами прем’єри, «знято у кращих традиціях європейської комедії».

Випущене у прокат 1967 року «Весілля у Малинівці» досі радує глядачів. Отож не дивно, що майже у всіх областях України аргументовано переконують, що кінокомедія відображає події історії їхніх Малинівок. Однак складно сказати, якої саме, бо, наприклад, навіть на одній лише Житомирщині аж чотири населені пункти з такою назвою: на Брусилівщині, Новоград-Волинщині, Черняхівщині та Малинщині. Не кажу вже про однойменні хутори, що до сумнозвісного укрупнення сіл існували майже в усіх районах.  

Робота з прозою розбещує режисерів. Вони починають зухвало ставитися й до драматургії. У режисерському доробку Людмили Скрипки, художнього керівника Чернівецького академічного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, чимало прикладів успішної адаптації прози до сцени. Згадати хоча б «Солодку Дарусю» за творами Марії Матіос. Але навряд чи Луїджі Лунарі, італійський драматург зі світовою славою, ображатиметься на заслужену артистку України Людмилу Скрипку за вільне трактування деяких образів своєї п’єси «Інцидент». Приміром, коли миле студентське молоде подружжя, почувши слово «гроші», вмить перетворюється на дует жриць кохання, що з першого разу опановують круті рольові ігри, одна з яких — «доїти багатіїв». Особливо  відзначилася «Наташа», з блискучим гротеском зіграна актором Григорієм Руденком-Краєвським. 

За нагороди Берлінале-2013 змагатимуться 19 стрічок, серед яких одна німецька, по три — з Франції і США. Росію презентуватиме в конкурсній програмі фільм Бориса Хлєбнікова «Довге щасливе життя», Україну — ніхто.

Та кінематографічні обриси України демонструватиме в столиці Німеччини Український стенд на Берлінале, який організували там наше Державне агентство з питань кіно та Національний центр Олександра Довженка.