КіноТеатр

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    Упав у Троїцькому монастирі, підвівся в Антонієвих печерах

    Зйомки кінофільму на вулицях такого невеликого міста, як Чернігів, — завжди подія. Навіть тепер, коли похід у кіно — рідкісне в нашому житті явище. Що вже говорити про кінець 1980-х років, коли кожен другий житель обласного центру був справжнім кіноманом. Усе, що знімали на вулицях стародавнього міста (а знімали багато завдяки неповторному місцевому колориту), сприймалося з величезним ентузіазмом. Та й тепер що може бути приємніше, як побачити в старому фільмі місто своєї молодості?

  • Випускники є, кіно — катма

    Фахівців кіно і телебачення нині випускають не тільки столичні виші (таких у Києві чотири, та, згідно з прогнозами експертів, невдовзі буде шість). Охочих працювати в кіно й на телебаченні навчають у Харкові, Львові, Луганську.

    Тим часом ситуацію, в якій нині перебуває ця царина (зрештою, навіть не варто розмежовувати — російська, українська), як ніхто влучно охарактеризував в одному з інтерв’ю генеральний директор Першого телеканалу Росії Костянтин Ернст: «У нас украй жорстока сценарна криза: недорікуватість, яка є самим переспівом якихось американських історій. Люди не пишуть про свій біль. Вони намагаються, підлаштовуючись під існуючі схеми, відтворити певну історію успіху — історію, яку підгледіли. Якщо ти як режисер і сценарист хороший оповідач, якщо Бог обдарував цим, тебе слухатимуть. Навчити цього неможливо».А що з цього приводу думають відомі українські фахівці? 

  • Наталія ДОЛИНА

    Метелики на ядерному вогнищі

    За 27 років, що минули після Чорнобильської аварії, кінематографісти не раз зверталися до цієї теми. Але проблеми, які поставила перед людством трагедія Чорнобиля, настільки всеосяжні, що втілити їх у повному обсязі не в змозі жодна ігрова стрічка. Тож художні фільми, які були зняті в різні роки, мають суттєві жанрові й тематичні розбіжності: від філософського фільму-роздуму «Розпад» режисера Михайла Бєлікова до арт-хаусної картини-емоції «У суботу» Олександра Міндадзе і відвертих жахів («Заборонена зона» Бредлі Паркера і «Монстри» Сергія Кучкова).

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    Батьки й нащадки: хто серйозніший?

    І мільйони українців, немов від якогось наслання, наприкінці радянської епохи й на початку нашої незалежності розчиняли свої злидні й негаразди в найперших мильних серіалах «Рабиня Ізаура», «Багаті теж плачуть», «Дика Роза», «Просто Марія»; а в Росії очманілих від такої неочікуваної слов’янської слави акторів із цих примітивів приймали на найвищому державному рівні, вітали як національних героїв і безмірно закидали шубами…
    Аж ось стали дорослими нащадки тих фанатів бразильських і мексиканських сльозогінних історій. Зашоунізовані телебаченням, вони бавляться тепер у реаліті з чужоземного плеча на кшталт «Міняю жінку», залишають «Хату на тата» і заселяються в усілякі інші численні телеформати… 

  • Георгій–Григорій ПИЛИПЕНКО

    Його твори лікують від неврозів цивілізації

    Його п’єса «Маленькі подружні злочини» в постановці Roseau theatre стала терпким і гарячим глінтвейном у залі Молодого театру. Вона (Марі Брош) забрала Його (Мануель Олінжер) з лікарні. Він не пам’ятає, що вона вже 10 років його дружина. Жінка на повну переформатовує чоловіка згідно зі своїм уявленням про ідеал. Її маніпулювання наштовхується на його спротив. Згодом з’ясовується, що з пам’яттю в нього все добре.
    Чому так сталося? Чоловік, втілюючи свій талант і відбуваючись як особистість, заробляв написанням детективних романів. Натомість для жінки важливіше розчинитися в коханні, і вона вимагала цього від нього. Це вона талановито малює, хоч запевняє, що він. Надзвичайно виразний портрет голого чоловіка в центрі інтер’єру. Він вимальовує стан героя, навіть його майбутнє. 

  • Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО

    Як заробити мільйон

    Сім років тому В’ячеславу Ускову в міській державній адміністрації Білої Церкви запропонували очолити Київський обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського, в якому він грав молодим. Заклад перебував у критичному стані за всіма напрямами: приміщення, трупа, репертуар… Тодішній міський голова пан Шуліпа сподівався, що Усков стане тим емоційним революціонером, який відбудує храм для Мельпомени, Талії, Терпсихори. В’ячеслав покладався на дієву підтримку голови облдержадміністрації, на порозуміння з колективом і знання культурної ситуації в рідному місті. 

  • Володимир ДРЯПАК: «Клара Лучко завжди пам’ятала, що вона родом з Полтавщини»

    До чергової річниці з дня смерті Клари Лучко (26 березня) Полтавська обласна державна телерадіокомпанія «ЛТАВА» презентувала землякам новий документальний фільм про відому актрису «Завоювати життя». Історію його  створення нашому кореспондентові розповідає її автор, тележурналіст Володимир Дряпак.

  • Лілія БОНДАРЧУК

    Коли театр був на ножах із владою

    На тлі вельми кволого вітчизняного кіновиробництва, вочевидь, доречно перепросити старий гардероб, себто ті твори, які свого часу було визнано неабиякими здобутками і які нині забуто зовсім. Утім, коли йдеться про мистецтво (принаймні те, яке нетлінне), то межа, що відокремлює кіно від театру, на перший погляд, очевидна й непорушна, часом стає такою прозорою, що забуваєш: кіно ти споглядаєш чи театральну постановку. 
    Національна спілка кінематографістів започаткувала цикл вечорів «Театр на кіно- і телеекрані». Наприкінці минулого року його відкрила телевистава «Усього кілька слів на честь пана де Мольєра» за п’єсами Михайла  Булгакова «Кабала святош» і Ж.-Б. Мольєра «Дон Жуан» знаного театрального режисера Анатолія Ефроса. 

  • Михайло ГОЛУБОВИЧ: «Я розпочав проект «Лицар Дикого поля» — про Петра Калнишевського»

    Луганськ б’є рекорди за кількістю людей, залучених до Інтернету й соціальних мереж. Тут обрано за регіональну мову спілкування російську. Але навіть не в прем’єрні, а буденні дні в залі українського театру майже немає порожніх місць. Про цей феномен — у розмові кореспондента «Урядового кур’єра» з народним артистом України, художнім керівником театру Михайлом ГОЛУБОВИЧЕМ.  

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Хірург Микола Амосов оживе у фільмі

    15 квітня стартують зйомки документального фільму, присвяченого відомому українському хірургу Миколі Амосову. Цю роботу розпочато за ініціативою Асоціації кардіологів, судинних та серцевих хірургів, а також особисто Катерини Амосової та її сім’ї. Презентація фільму запланована на грудень 2013 року — до 100-річчя Амосова.