КіноТеатр

  • Дарина ФІАЛКО

    З телевізора до столу

    Телевізор, як то часто буває, блимав від активного пошуку в ньому чогось цікавого. Раптом зупинився на новому проекті «Великий пекарський турнір». Відверто кажучи, мене не зацікавила його реклама. Річ у тому, що не належу до цільової аудиторії проекту. Я — швидше дегустатор, аніж кулінар. А випікання взагалі вважаю справою для утаємничених… Тож кулінарні передачі вмикаю хіба що, як кажуть, для тла. А ось українські пекарі зацікавили. Навіть виникло бажання самій занурити руки в тісто. Гадаю, передусім мене захопила естетична й інтелігентна подача програми.  

  • Наталія ДОЛИНА

    Сам собі Доктор Хаус

    «Ми його втрачаємо! Сім кубиків ефедрину внутрішньовенно!» Ця фраза стала культовою для багатьох серіалів, головні герої яких — медики.

    Багато років медицина була таємницею за сімома печатями: лікарі могли врятувати життя, допомогти у критичній ситуації і вважалися кимось на кшталт намісників ангелів-хранителів на землі. Вони знали і вміли те, чого не знали і не вміли всі інші. Пієтет перед людьми в білих халатах у багатьох з нас зберігався  з дитинства. 

  • Сергій ТРИМБАЧ

    Віра Холодна подарувала нам образ великої жінки

    Ім’я Віри Холодної відоме практично кожному українцеві чи росіянину. При цьому навряд чи більшість із них назве якийсь фільм за її участі. Нині, на жаль, таких стрічок залишилося тільки п’ять. Одна з причин цього зрозуміла: радянські люди виховувалися в дусі одвертої зневаги до всього, що відбувалося до вікопомного 1917 року. А тодішня «кіношка» взагалі викликала презирство як щось допотопне. Віра Холодна міцно пов’язана з тією «допотопністю». Ніц, все це нам точно не потрібне... Традиція ставитись саме так до раннього російського (а з ним і українського, якого лишилося ще менше) кіно напрочуд стійка. 

  • Київська телевежа стала домівкою для соколів

    У неї, як у справжньої української красуні, є все: стать, неприступність, велич і водночас ажурність та легкість, з якою ця 2700-тонна башта червоно-білим птахом стрімко здіймається у бездонну синяву неба. У неї просто не можна не закохатися. І в 40 вона залишається стрункою і привабливою, напрочуд міцною, по-сучасному досконалою, зі смаком вбраною. Варто лише підвести вгору очі, щоб уважно роздивитися й належно оцінити цей диво—витвір людського розуму і рук. Причім наш, український – не гірший, як з’ясовується, за паризькі, берлінські, московські аналоги, а навпаки, такий, що перевищує відомі світові телевежі за багатьма технічними параметрами. 

  • Олег ЧЕБАН

    Леонід ФІЛОНОВ: «Учений назвав десятиріччя перебування в Городку найщасливішими роками»

    Одна з вулиць у передмісті Парижа має ім’я українця Сергія Виноградського, видатного вченого-мікробіолога, автора фундаментальних відкриттів у природознавстві кінця XІX — початку XX століття. Його ім’я також добре знають у Цюріху та загалом у наукових колах світу. Але не на рідній землі. Прислужився випадок.

    Якось канадський професор Євген Рослицький, українець за походженням, був здивований, що його колега з України не чув про знаменитого земляка, якого сам Луї Пастер запрошував на роботу.

    Невдовзі київський професор Василь Шендеровський у своїй статті зауважив, що нині на Сергія Виноградського претендують три країни: Франція, Росія і Швейцарія. А що ми? Закрутилося колесо досліджень…

    А нещодавно помітною подією у наукових колах стала презентація науково-документального телефільму про життєвий шлях ученого (про це «УК» писав у попередніх номерах). Про нього та про творчі аспекти створення стрічки розмовляємо з її автором — вінницьким краєзнавцем Леонідом ФІЛОНОВИМ. 

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    «У тієї Катерини хата на помості»…

    Ще не народжених немовлят розглядають при УЗД лише лікар, мама  і тато, дізнаючись наперед, з’явиться на світ донечка чи синочок. А як побачити, мов те очікуване дитя, самобутність художнього фільму, коли відзнято тільки якусь його частину, а «носик, ротик, чубчик» постають в оболонці трихвилинного тизера розрізнено й на хвильку? У цю творчу заінтригованість нині посвячується значно більше людей, ніж вище згаданих троє, бо на міжнародних кінофестивалях приживається така програма, як WORK-IN-PROGRESS, куди експерти відбирають фільми ще у процесі виробництва, прогнозуючи перспективу їхніх подальших і фестивальних доль, і прокатних — в інших країнах. У число таких 19-ти, обраних нещодавно в Карлових Варах, потрапив і тизер «Толоки» Михайла Іллєнка, який перед тим презентували в Каннах, опісля — в Одесі. 

  • Олена ІВАШКО

    «Південні маски» захопили місто

    Упродовж десяти днів відбувався дев’ятий щорічний Міжнародний фестиваль молодіжних та дитячих театрів «Південні маски». Якщо в попередні роки основні театральні дійства проходили в Миколаєві, цього року географію заходу розширено. Театрали відвідали ще й Одесу, Коблеве та Южне. 

  • Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО

    Провінційність властива не місту, а байдужим душам

    На під'їзді до Запоріжжя обрій затягло сіро-блакитне марево. Мені пощастило: того дня подих численних труб відносило в інший бік. Вітер і сонце не залежать від волі влади, а ось чистота вулиць — її заслуга. І, звісно, майже 700 тисяч жителів, адже це одна із складових культурного буття міста. Яке воно в Запоріжжі?  
    У вихідні обласний центр пропонує насичену програму. Крім кінотеатрів — цирк, виставки, концерти, музеї: просто неба… і під дахом звичайної п’ятиповерхівки, де розмістили обласний художній музей. Дивно, адже Запоріжжя загалом вирізняється на архітектурній мапі, тут чимало цікавих будівель, бо «ніде в світі під конструктивізм не віддавали цілі міста».

  • Олександр ЯКИМЕНКО: «Доводилося бути і режисером, і звукорежисером, і навіть кілька разів замість диктора покрасувався»

    Майже 52 роки тому відбулася перша пробна 10-хвилинна трансляція  Чернівецької обласної телестудії. Її учасник оператор Олександр Якименко стояв за телекамерою до 2007-го. Хто ж, як не він, один з фундаторів буковинського телебачення, може розповісти про становлення галузі.  

  • Тетяна МОІСЕЄВА

    У Петербурзі «ловець мікробів» досі засекречений

    Цей учений належить до когорти таких великих науковців, як Луї Пастер, Роберт Кох, Ілля Мечников. Нащадок гетьманського роду Скоропадських, Сергій Виноградський народився в Києві, працював у Петербурзі, Швейцарії, Франції, та найкращими роками свого життя вважав час, проведений у родинному маєтку на Хмельниччині. Був талановитим музикантом та господарником, проте справжнім його покликанням виявилася наука, в царині якої Сергій Виноградський зробив гідне Нобелівської премії відкриття — явище хемосинтезу, ввійшовши таким чином до плеяди найвидатніших «ловців мікробів» ХХ століття.