На Вінниччині на дорозі державного значення, яка проходить областю із заходу на схід, встановлено покажчики визначних місць краю. Зупиниться подорожній на мить і збагатиться знаннями про Поділля й загалом про нашу країну. То вельми правильно, що демонструємо кращі надбання і свій родовід. Разом з тим цікаво: чи в праці сьогодення наявні ознаки з колишнього?
Шедеври везли до нас
Відразу за Немировом з вищеназваної дороги видно високі вали скіфського городища. Та мало хто знає, що експонати звідси займають дві зали в Ермітажі. Тут жили скіфи-алазони, себто землероби. Потужне було плем’я…
І тепер у цій місцевості все крутиться від землі. Як розповів голова райдержадміністрації Петро Михайленко, нинішнього року хлібороби району зібрали понад 230 тисяч тонн зерна. Такий показник далеко не кожен має. Зауважимо, що цього року район збільшив виробництво зерна, молока та м’яса. Добрий результат дає можливість господарствам впевнено планувати свій розвиток і, що не менш важливо, збільшувати зарплату працівникам та повною мірою розраховуватися з людьми за оренду земельних паїв. Також відповідально тут підійшли до державного інтересу: розмір орендної плати за користування землями запасу і резерву, а також водного фонду в районі — один з найвищих в області, що позитивно позначається на наповненні місцевих бюджетів.
Район відомий своїми молодими інтенсивними садами, які нині нічим не поступаються кращим європейським. Цим, напевне, був би дуже втішений магнат Вінцентій Потоцький. У ХVІІІ столітті жодна пара не ставала на весільний рушник, не виконавши його вимоги: наречені брали з панського розсадника дві щепи, саджали їх у своєму дворі і лише після цього йшли вінчатися.
Цікаво, що свого часу адміністративним центром цієї місцевості був Брацлав, де розміщувався полк Данила Нечая — визначного сподвижника Богдана Хмельницького. Краяни не забули козацького ватажка, встановили йому пам’ятник. Власне, це селище, яке колись було й адміністративним центром губернії, сьогодні насамперед відоме завдяки місцевому машинобудівному заводу. На час здобуття незалежності Україна не мала свого доїльного обладнання, проте тепер ВАТ «Брацлав» забезпечує потребу в ньому на внутрішньому ринку, а також експортує його. Зауважимо, що вся продукція підприємства сертифікована за європейськими стандартами.
Сьогодні ми часто вимовляємо слово «Європа». Свого часу і ми були в ній, і вона була у нас. Вулиці Немирова пам’ятають ходу Оноре де Бальзака, Ференца Ліста… Ними везли шедеври з усього світу до палацу княгині Марії Щербатової. І нині зв’язок помітний. Наприклад, поїдуть краяни з концертом до своїх побратимів і друзів за кордон (у районі дев’ять колективів художньої самодіяльності мають звання «народний» та п’ять — «зразковий») — їм аплодують. І це закономірно, адже хрещений батько самодіяльних артистів — народний фольклор та земляк Микола Леонтович.
Однією з візитівок району є пам’ятка садово-паркового мистецтва «Немирівський парк», який з колишнім палацом княгині становить єдиний ансамбль. Під час суботників багато зроблено щодо збереження та відтворення його первісного вигляду. Загалом протягом останніх років у районі поліпшився благоустрій, зокрема впорядкували сільські кладовища, вулиці й узбіччя доріг чисті, а сміттєзвалища обсадили деревцями граба.
Тривалий час приміщення палацу використовується як адміністративний корпус оздоровниці «Авангард». Як і колись, тут багато картин (кілька сотень їх залишили художники під час пленерів), тож добра традиція опікуватися мистецтвом живе.
Принагідно зауважимо, що остання володарка немирівських земель Марія Щербатова, яка належала до родини українсько-польсько-російського гербівника, опікувалася гімназією і школами, відкрила майстерню, в якій безкоштовно навчала дівчат з довколишніх сіл ткацтву, вишивці, в’язанню, а водночас писати і рахувати. Після закінчення курсів кожній з них безоплатно надавали верстат, щоб сама працювала й навчала інших. Обслуга в її палаці носила український національний одяг. У майстерні княгині виготовляли портьєри за зразками гетьмана Полуботка та ляльки в українському вбранні, які вона демонструвала на різних виставках, зокрема в Берліні. До гімназії, за її вказівкою, брали дівчат незалежно від майнового стану. Їх навчали та забезпечували роботою. Майже всі її вихованці ставали українською елітою — педагогами, агрономами тощо. І тепер заможні люди переймаються інтересами громади.
Євроремонт у глибинці
Так вийшло, що під час мого відрядження в села Бондурівка і Мар’янівка, які є однією територіальною громадою і розміщені поряд, надійшов природний газ. Це якісно змінило побутові умови селян.
Перебуваючи тут, я відразу віддав належне районній владі, що не приховує від журналіста реалій. В районі є великі і, так би мовити, показові села. У цих двох місцевість мальовнича — ліс, річка, проте в глибинці нині складніше утримуватися на плаву, ніж тим населеним пунктам, які розміщені неподалік від райцентру або через які проходить дорога державного значення. Але і в глибинці люди прагнуть мати належні соціальні умови.
Перед урочистим запаленням голубого вогника голова райдержадміністрації Петро Михайленко і голова районної ради Володимир Дзевелюк, як і годиться, підійшли до людей і стали цікавитися сьогоденням села. Селяни зауважили, що раніше районна влада рідко до них навідувалася. «Але ж я в перші дні після призначення приїхав до вас, — зазначив голова райдержадміністрації і додав: — Якщо ми разом всі — люди, громада і влада — то можемо розв’язувати проблеми. І ви це бачите у своєму селі». «Якби голова райдержадміністрації не вирішив питання 230 тисяч гривень, то ця сума лягла б на плечі членів вуличного кооперативу», — приєднався до розмови сільський голова Василь Ратушняк.
Газифікацією село перейнялося ще дев’ять років тому, але предметно — з 2010 року. Як розповіли селянки Ніна Топчій та Ольга Бевз, за час, що минув, багато людей повмирали. На кутку залишилося лише кілька хат. Якщо у двох селах у 80-х роках минулого століття була приблизно тисяча жителів, то нині — 380. Як мовиться, статистика не на користь села. А втім, мої співрозмовниці-пенсіонерки в один голос повідомили, що до сільради зробили добудову, в якій завершують облаштовувати ФАП і бібліотеку. «Все добре буде!»— впевнені вони.
Завідуюча ФАПом Галина Клименко з нетерпінням чекала новосілля. Її заклад розміщується лише в одній малій кімнаті. А в новому приміщенні, зробленому за євростандартами, будуть значно кращі умови для прийому людей і для медичних працівників. «До нас за графіком з райцентру приїжджають сімейний лікар і вузькі спеціалісти. У новому приміщенні буде маніпуляційна, можна буде амбулаторно ставити крапельниці. Дадуть нове медичне обладнання», — зазначила вона.
Глибинка начальство так просто не відпускає. Тож селяни зібралися у спортзалі місцевої школи, і голова райдержадміністрації предметно звітував про зроблене. Йому є що сказати. Наприклад, без копійки бюджетних коштів зробили сучасним стадіон у райцентрі. «Підняли» толокою: у суботниках з його облаштування працювали всі: районна рада, райдержадміністрація, прокуратура, міліція тощо. В центральній районній лікарні у 20 палатах створили умови підвищеного комфорту (так буде в усіх палатах), замінили на сучасні майже три сотні віконних блоків, а тепло тепер дають котли, які працюють на альтернативних видах палива.
Власне, реформа медичної галузі — питання непросте. Зазначу, що область іде за пілотним варіантом. Колега якось зауважив: мовляв, хіба то реформа, якщо в амбулаторії загальної практики сімейної медицини або у ФАПі зробили ремонт, провели в них гарячу воду та ще зробили внутрішню вбиральню? А хіба без створення належних умов для прийому людей і праці медичного персоналу реформа можлива? Нинішнього року тут взялися відремонтувати всі первинні заклади охорони здоров’я, яких 75. А водночас вирішують питання щодо їх забезпечення медичним обладнанням та медикаментами.
Зауважимо, що в районі 95 населених пунктів, у яких є 225 закладів соціальної сфери — найбільше в області. А відомо, що ширша мережа, то більше проблемних питань. «На початку цього року ми склали детальний план. Не хапаємося за все і відразу, не розпорошуємо ресурси, а наполегливо відпрацьовуємо кожен напрям», — зазначив голова райдержадміністрації.
Звісно, великий за територією район зіштовхнувся з непростим питанням оптимізації шкіл. У деяких селах батьки спочатку не хотіли, щоб діти їздили до базових шкіл. Проте тепер вони задоволені, що діти мають можливість отримувати якісну освіту й займатися у гуртках.
Увага до закладів освіти у місцевої влади — постійна та дієва. У сільських дітей мають бути конкурентні умови з учнями з міст. Тож визначили освітні округи та базові школи, забезпечили в них належну матеріально-технічну базу. У школах району тепер є 19 інтерактивних класів та 37 навчально-комп’ютерних комплексів. У всіх освітніх закладах — належні санітарно-гігієнічні умови. А поряд із приміщеннями посадили молоді сади, щоб були свіжі фрукти для харчування школярів. Зауважимо, що на ці зміни значну частину коштів дали благодійники. Спільними зусиллями також відновили роботу шести дитсадків. У районі діти п’ятирічного віку стовідсотково охоплені дошкільною освітою.
Також у районі ремонтують клуби, забезпечили їх музичними інструментами, апаратурою, костюмами...
— Все це ми робимо в рамках приватно-державного партнерства, в якому домінуючу роль відіграють сільськогосподарські товаровиробники. Працюємо системно і послідовно, — зауважив голова райдержадміністрації Петро Михайленко.
Ми в Google+