БЕЗПЕКА

Маючи всі можливості для нарощування енергонезалежності, третє десятиліття поспіль тупцюємо на місці

Мабуть, лише «метеоритному нападу» на Челябінську область було під силу витіснити цими днями з інтернет-ресурсів одну з головних тем: сланцеву революцію у США. «Вважатимемо, що Бог відвів загрозу від жителів Челябінської області», — прокоментував губернатор Михайло Юревич те, що відбулося в регіоні вранці позаминулої середи. Мав на увазі незначні пошкодження об’єктів соціально-житлового фонду та деяких промислових підприємств. За попередніми підрахунками, матеріальні збитки оцінюють у мільярд рублів. Обійшлося, на щастя, без людських жертв.

Якщо сам Всевишній, вважатимемо, відвів від челябінців більш катастрофічні наслідки «метеоритної атаки», то хто допоможе, скажімо, російському ВАТ «Газпром» уникнути найближчими роками відчутніших збитків (як прогнозують аналітики) внаслідок втрати своїх монопольних позицій? Завдячуючи стрімкому зростанню на світових газових ринках частки скрапленого природного газу (СПГ), збільшенню видобутку нетрадиційного газу та будівництва у країнах ЄС потужних терміналів з регазифікації СПГ.

Згадані прогнози збуваються вже сьогодні. За словами Олексія Міллера, голови правління ВАТ «Газпром», у 2012 році обсяги експорту газу цією компанією впали на 8%. На ринках Європи, зокрема торік «Газпром» втратив 11,2 мільярда кубометрів. Тут його вже істотно витісняє Норвегія, яка збільшила експорт до Європи на 13,4 мільярда. Фахівці припускають, що цього року ця скандинавська країна може вийти на обсяги, які або зрівняються, або перевищать обсяги поставок газу росіянами. Такі тенденції посилюватимуться з початком експорту до Європи сланцевого газу зі США. Тобто триває нестримна зміна балансу в світовій енергетиці, на арену більш жорсткої конкуренції за збут газу виходять нові гравці. І це, судячи з останніх подій, враховують у стратегії й тактиці в нашому енергетичному міністерстві. Надто ситуацію зі скрапленим газом.

Амбітні плани Піднебесної

За даними Центру Разумкова, міжнародна торгівля СПГ розвивається більш стрімкими темпами порівняно з торгівлею іншими енергоносіями: з 2001-го по 2010 рік вона збільшилась на 108%. Прогнозують, що до 2030 року світовий попит на скраплений природний газ зросте до 650 мільярдів кубометрів, а його частка у глобальній торгівлі природним газом становитиме майже 45%. Така зміна кон’юнктури на світових газових ринках відбулася внаслідок стрімкого зростання видобутку нетрадиційного газу в США. Якщо у 2005 році видобуток сланцевого газу в цій країні становив лише один відсоток загального видобутку, то нині — 35%. Це дало можливість відмовитися від імпорту вуглеводнів. Мало того, американський сланцевий газ невдовзі піде й на експорт, попри сильний опір великих споживачів газу всередині країни.

Щоб розв’язати суперечку між виробниками газу і промисловим лобі, Білому дому довелося створити навіть спеціальну комісію. Вона вирішила питання на користь експорту: «У всіх сценаріях, які ми розглянули, Сполучені Штати в підсумку виграють від виробництва СПГ і продажу його закордонним партнерам». До уваги, певне, взято й те, що у другій половині 2012-го внаслідок стрімкого розвитку сланцевої індустрії США випередили Росію у видобутку газу, а ціну цього палива для американських споживачів вдалося зменшити до 100 доларів за тисячу кубометрів (згадаймо наш 421 долар за тисячу кубометрів, які ми цього року платитимемо «Газпромові»).

Ще амбітніші плани у Китаю, де запаси сланцевого газу оцінюють у 25 трильйонів кубометрів. Це вдвічі більше, ніж у США. КНР має намір уже до 2015 року виробляти 6,5 мільярда кубометрів нетрадиційного газу, а до 2020-го — 60–100 мільярдів кубометрів. Тобто вийти на ті обсяги, які США мали позаторік.

Для досягнення такої мети китайські компанії планують вкласти 12,8 мільярда юанів (2 мільярди доларів) у пошук і розробку сланцевого газу. А щоб краще стимулювати ці проекти, зменшити нинішню сильну залежність країни від імпорту вуглеводнів, уряд Китаю субсидіюватиме виробництво сланцевого газу до 2015 року в розмірі 0,4 юаня за кожний видобутий кубометр. Тобто за кожну тисячу кубометрів бюджет доплачуватиме приблизно 64 долари. У Піднебесній уміють рахувати і суворо контролювати використання державних коштів. Отож, як кажуть, шкурка, мабуть, варта вичинки, і китайські друзі зроблять відчутний крок до своєї мети — паливно-енергетичної незалежності.

Мільярдні компенсації як факт для роздумів

Тож у контексті цих кардинальних подій, які відбуваються нині зі зміною балансу в світовій енергетиці та її головних гравців, що може вже найближчим часом істотно вплинути на глобальні геополітичні розклади, сумно дивитися на те, що вже 20 років поспіль відбувається у нас із «боротьбою» за енергетичну незалежність. Якщо послухати деяких політиків та законотворців, то у всіх наших газових проблемах винен російський монополіст. Він-бо враховує лише свої національні інтереси. Триває штучне переведення уваги суспільства від справжніх причин тієї критичної ситуації з енергозалежністю, в яку загнано країну недолугістю та короткозорістю власних чиновників та продажністю деяких найвпливовіших законотворців — лобістів чужих інте?ресів.

Саме тут слід шукати головних залаштункових гравців «газового» театру. Ресурсний потенціал тільки природного газу в Україні, за словами Едуарда Ставицького, міністра Міненерговугілля, становить за скромними оцінками близько 5 трлн кубометрів, а нафти — 760–770 млн тонн.? Чому ж тоді, маючи всі можливості для зменшення залежності від одного постачальника — потужні й вже під тверджені промислові запаси вуглеводнів і на суходолі, і на континентальному шельфі Чорного моря, чиновники різних кольорів нічого не зробили за роки незалежності для реалізації таких можливостей. Мало того, навмисно знищувалися і знищуються держструктури нафтогазовидобувної галузі, її основа основ — геологічна наука та геологорозвідувальні підрозділи. Вкладаючи рік у рік лише 15–30% ресурсів від потреби в різні комплексні, цільові державні програми щодо збільшення власного видобутку енергоносіїв, за безцінь віддавши при цьому в приватні руки доведені до банкрутства більшість державних нафтогазовидобувних комплексів, бідкаємося з різних трибун, чому країна майже два десятиліття тупцює на обсягах власного видобутку газу в 20 мільярдів кубометрів. Тому й гидкими, лицемірними сприймаються крокодилячі сльози деяких нардепів з галузевих комітетів ВР — «борців» за енергонезалежність, які «змушені», бо того вимагає МВФ, підвищувати тарифи для населення на опалення і гарячу воду. Бо ніхто інший, як саме народні обранці різних скликань (або їхні підставні фірми), прибравши ще на початку 2000-х років до рук газоконденсатні та нафтові свердловини держпідприємств (про що наша газета не раз писала), реалізують сьогодні вже власні вуглеводні туди, де найвигідніше: промисловим підприємствам, теплоенергетикам чи на експорт.

З огляду на це виникає запитання: чому й сьогодні тривають дебати про підвищення-непідвищення тарифів для населення (у зв’язку з «кабальними» цінами на російський газ), якщо «майже повністю скорочено споживання газу в енергетиці, на понад 50% — у чорній металургії». Тобто в галузях, які монопольно тримають у приватних руках кілька олігархів, і забезпечення себе природним газом має бути їхньою особистою турботою, а не держави.

Скільки насправді газу з 20,5 мільярда кубометрів українського походження йде на потреби населення, а скільки промисловим підприємствам, зокрема хімічної та гірничо-металургійної галузей (які вже давно приватні), і скільки реалізують закордонним фірмам, пересічному громадянинові — платникові податків не відомо. Відповіді на ці запитання у «Нафтогазі» тримають за сімома замками (на офіційні запити редакції з цього приводу ми отримали відписку). А такі відповіді могли б прояснити чимало нюансів під час з’ясування питання, яким давно переймаються споживачі газу: чому за загальної потреби газу 18 мільярдів кубометрів для приватного житлового сектору і підприємств теплоенергетики (на виробництво теплоносіїв для споживача), «Нафтогаз України» залучає на такі цілі значно дорожчий, російський газ? Можливо, й не треба було б закладати у держбюджеті на 2013 рік цій компанії аж 21,5 мільярда гривень на компенсацію різниці в цінах на імпортований газ і той, що продається населенню? Дивись, і МВФ не вимагав би за умов таких не досить прозорих схем взаєморозрахунків ще більшого підвищення тарифів для населення (як одну з головних вимог для надання чергового кредиту).

Не менш цікаве й інше. На чиїх банківських рахунках осідають кошти за мільярди кубометрів газу, що взагалі ходять у «тіні»? Такі факти наведено в матеріалі «Енергобезпека: чи є вихід з патової ситуації?» («Урядовий кур’єр» за 30 листопада 2012 р.). Йшлося, нагадаємо, про колосальні розбіжності в цифрах у звітності про транспортування газу. Між тими, зокрема, обсягами транзитного газу магістральними трубопроводами (у 2008, 2009, 2010 роках), які надала Державна митна служба України на офіційний запит Центру «Номос», і тими даними «про загальний щорічний транзит природного газу трубопроводами ДП «Укртрансгаз» (за той самий період), які надав «Нафтогаз України».

— Різниця у показниках становить, відповідно до років, — 42,84, 45,33 та 13,67 мільярда кубометрів, — прокоментував нашій редакції таку ситуацію Михайло Гончар, директор енергетичних програм Центру «Номос». — Обсяги колосальні. Ймовірно, що значна їхня частина перебуває в тіні.

Може, на черговому, сланцевому та шельфовому, етапі вже задекларованих прагнень щодо небувалого збільшення обсягів газу власного видобутку наші чиновники та законотворці, чиї результати багаторічної «боротьби» за нашу енергонезалежність ми сьогодні пожинаємо, зменшать свої апетити, подумають нарешті й про державні інтереси? А потенційні можливості для значного скорочення у найближчі роки імпорту енергоносіїв великі. За умови вдалої реалізації тих проектів, які багато років або відверто блокувалися, або занадто довго з’ясовувалися.

Мабуть, не скоро Chevron розпочне навіть пошукове буріння на сланцевому басейні Західної України... Фото з сайту trubagaz.ru

Обнадійливі кроки до енергонезалежності

По-перше, з компанією Shell нарешті підписано головний документ — Договір про розподіл продукції. У разі успіху пошукових робіт зі сланцевого газу на Юзівській площі Дніпровсько-Донецького сланцевого басейну та початком його комерційного видобутку Shell планує вкласти в розвиток цього проекту 10 мільярдів доларів. Якщо він буде вдалим, то через 5–7 років видобуток може становити 8–10 мільярдів кубометрів нетрадиційного газу щороку. Тривають переговори з компанією Chevron про початок робіт на Олеській площі Люблінського сланцевого басейну.

Завдяки реалізації угод на розвідку та видобуток сланцевого газу з цими відомими в світі корпораціями Україна може згодом взагалі відмовитися від імпорту російського газу. «Ми розраховуємо, що в найближчі 5–10 років вийдемо на видобуток обсягів сланцевого газу не менш як 20–30 мільярдів кубометрів на рік». Це сказав Микола Азаров ще у листопаді 2012 року, виступаючи на українсько-норвезькому форумі в Осло. Приблизно такі самі цифри пролунали і під час недавньої зустрічі Прем’єр-міністра країни з Карлосом Паскуалем, спеціальним посланником і координатором Державного департаменту США з питань міжнародної енергетики. Колишній посол США в Україні висловив готовність американської сторони поділитися з нами своїми технологіями екологічно безпечного видобутку сланцевого газу.

Не менш надійним кроком до паливно-енергетичної незалежності країни може стати й поновлення 11 лютого цього року Кабінетом Міністрів чинності угоди з компанією Vanco про розподіл вуглеводневої продукції (УРП), яку видобуватимуть у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря. Як повідомив агентству Інтерфакс-Україна Джим Баун, президент Vanco Prykerchenska Ltd , «відповідно до умов УРП, Україна отримає 70% всього видобутку цього родовища — ми говоримо, за попередніми оцінками, про 83 мільйони тонн нафти і 180 мільярдів кубометрів газу».

Мабуть, під враженням таких та інших прогнозних цифр щодо ще не розпочатого іноземцями видобутку газу один з високих наших чиновників поспішив заявити днями закордонному виданню про очевидність того, що «домінування «Газпрому» в Україні зламано». Цікаво, як на цей емоційний пасаж відреагував пан Міллер? Бо в такій заяві швидше домінує прагнення видати бажане за дійсне. Авторитетні й політично не заангажовані аналітичні центри України прогнозують нелегкий шлях від підписання УРП щодо сланцевого газу до початку його комерційного видобутку. В країні зокрема немає відповідних фахівців. Звідки їм узятися, якщо у Державному балансі запасів корисних копалин поклади газонасичених сланців навіть не обліковують. Як стверджують фахівці Центру Разумкова, «цілеспрямованими теоретичними і практичними дослідженнями проблем і можливостей видобування природного газу із таких порід системно не займалася жодна організація. Окремі дослідження проводили лише в Інституті геології і геохімії горючих корисних копалин НАН України (Львів)». Єдина радісна звістка, що надійшла з Івано-Франківська: у Національному технічному університеті нафти і газу вже розпочали (за домовленістю зі США) підготовку студентів саме за спеціалізацією «видобуток сланцевого газу».

Врахувати б досвід Болгарії…

Мабуть, не кадри будуть головним болем на першому етапі реалізації проектів з компаніями Shell та Сhevron. Для виконання бурових та інших пошукових і технологічних робіт — до початку промислового видобутку газу — у них власних фахівців достатньо. Серйозніша проблема може виникнути в «роботі з населенням» тих регіонів, де видобуток розпочинатимуть. «Щоб не було неприємностей, як у деяких європейських країнах, — сказав з цього приводу віце-прем’єр-міністр Юрій Бойко, — компанія Shell проведе роботу з населенням ще до того, як розпочне буріння. Щоб люди розуміли, що все безпечно».

Юрій Анатолійович мав на увазі «болгарський прецедент», який експерти детально розглянули на Варшавському саміті з питань видобутку нетрадиційного газу та нафти наприкінці березня 2012 року. Історія дуже повчальна для України, яка прагне за рахунок видобутку сланцевого газу позбутися від «Газпрому» енергетичної залежності, а від Кремля — політичного тиску.

Цього прагнула і Болгарія, яка вже кілька років є одним із театрів європейської енергетичної гри, де «актори», за словами авторів однієї зі статей у журналі «Чорноморська безпека» (№1(23) 2012 р.), завдають превентивних ударів і отримують удари у відповідь. Де зброєю одних є енергоресурси та трубопроводи, а інших — глобальні компанії, технології та інвестиції. Одній із таких компаній — Chevron — 16 червня 2011 року уряд Болгарії видав ліцензію на розвідку покладів нетрадиційного газу. Але не встигло, як кажуть, висохнути чорнило на цьому документі, як через сім місяців компанію було позбавлено її рішенням парламенту, спричиненим «масовими протестами», пікетуваннями, перше з яких відбулося вже… 2 липня.

Так звані масові акції населення, на думку болгарських експертів, мали замовний та щедро проплачений характер. Впадають в око раптовість, швидкоплинність та координованість антисланцевої кампанії. Протести мали масовий вигляд завдяки телевізійній картинці, хоч насправді такими не були. Але справу зроблено. За відмову від сланцевого газу та підтримку «Північного потоку» Болгарію, зрештою, Росія винагородила знижкою в ціні на газ 11,1%. Щоправда, не надовго. «Очевидно, роблять висновок фахівці Центру глобалістики «Стратегія ХХI», болгарська багатовекторність в енергетичних питаннях не влаштовує Москву, яка воліла б повернути Софію в статус свого сателіта».

Сценарій «болгарського прецеденту», ймовірно, вже цими днями зазнає істотних правок з урахуванням українських реалій. Принаймні на це вказує чимало фактів останнього часу. Ще Shell не розпочав навіть пошукових робіт, а деякі політики та ЗМІ, немов за командою, заговорили про «екологічну катастрофу» в Україні у зв’язку із запланованим видобутком сланцевого газу. Одна з депутатів ВР у пориві емоцій добалакалась до того, що забула, де саме видобувають такий нетрадиційний газ (з допомогою технології гідророзриву, який в нашому нафтогазовидобуванні застосовують уже років із 40). Виявляється, що не на суходолі, а на… шельфі Чорного моря. Де були «затоплені, по-моєму, до війни або одразу після війни контейнери з хімічними речовинами… Вони фонять… Так ось, уявіть, якщо шельф почнуть розробляти із застосуванням технології гідророзриву? Що відбудеться? Екологічна катастрофа?!»

Уже б’ють на сполох різні екологічні громадські організації, зокрема й ті, що за іноземні гранти виступали проти будівництва нашого глибоководного суднового ходу Дунай — Чорне море, який років десять тому покінчив із транзитною монополією Румунії у Нижньому Дунаї.

Чиї вуха стирчать у вже розпочатій антисланцевій кампанії в Україні, можна здогадатися, глянувши на фотографію, яка ілюструє в одній із донецьких газет «масовий» протест населення. На першому плані пікетувальників транспаранти: «Так — Митному союзу», «МВФ — світовий грабіжник», «Угода з МВФ — боргова яма для України». Відверту спрямованість матеріалу проти провідних світових компаній в галузі нафтогазовидобування видає його підзаголовок «На диво транснаціональної корпорації, місцеве населення не в захваті від її присутності в регіоні».

У такому протистоянні проектам (у ФРН, Франції, Болгарії, Румунії, Польщі) з видобування сланцевого газу немає нічого дивного чи нового: росіяни борються за свої ринки і не допускають навіть думки втрачати споживача. Член Європарламенту Богуслав Сонік під час слухань «сланцевої проблеми» відверто заявив, що «за спробами блокування видобутку сланцевого газу в Польщі стоїть «Газпром». І, вочевидь, він робить те саме і в Україні. Тут це відбувається, мабуть, легше… Враховуючи присутність у країні потужних проросійських і лобістських сил та більш жорстку позицію «Газпрому» (як і «Росатома») щодо захисту свого монопольного становища та колосальних прибутків.

І вже сьогодні виникають сумніви, що підписання УРП із Chevron відбудеться незабаром. За інформацією Reuters, ця компанія, що виграла в конкурсі на розвідку та освоєння Олеського родовища у Львівській та Івано-Франківській областях, не може подолати один з необхідних за законодавством підготовчих етапів — отримання згоди їхніх обласних рад. «Тут проект зіткнувся із жорсткою критикою місцевих політиків і захисників навколишнього середовища».

Підписання УРП, як це вже сталося з Shell 23 січня цього року, дало б змогу Chevron розпочати нарешті розвідувальне буріння на родовищі, щоб оцінити потенційні запаси і ризики для навколишнього середовища. Тому він і підганяє українських чиновників перейти від розмов до діла. Регіональний представник компанії Пітер Кларк заявив Reuters: «Якщо переговори не приведуть до угоди через рік, півтора чи два — не знаю за який час, — одна або інша сторона втрачає терпіння і каже: здається, у нас не вийде домовитися, не гаймо часу».

Управління енергетичної інформації Міненерго США (EIA) оцінює українські запаси сланцевого газу в 1,2 трильйона кубометрів, що ставить нашу країну на третє місце в Європі за обсягами резервів цього палива після Франції та Норвегії. Промисловий видобуток нетрадиційного газу на двох перспективних родовищах українська сторона сподівалася розпочати в 2017 році і вийти на обсяги в 25–30 мільярдів кубометрів на рік. Це майже стільки, скільки сьогодні «Газпром» експортує нам.

Ось тут, напевне, і криються головні причини вже очевидної пробуксовки і зі сланцевими проектами, і з будівництвом термінала для регазифікації скрапленого природного газу. Пам’ятаєте фразу Петра Порошенка, якою він у статусі міністра закордонних справ пояснив тривалі «узгодження» щодо реалізації «Національного проекту «LNG-термінал»: «Ми не будували термінала, аби не дратувати Москву».