Цього року ми зібрали найбільший урожай за всю історію України — лише пшениці 32,2 мільйона тонн, за даними Держстату. Як так — з рекордним цьогорічним урожаєм лишитися без хліба? Хіба так буває? 

Буває, якщо пустити експортний ринок на самоплив, не вживаючи жодних заходів задля його регулювання. Як повідомило Міністерство аграрної політики та продовольства України, станом на 6 грудня було експортовано майже половину всієї зібраної пшениці — 14,6 мільйона тонн, фактично стільки само, скільки українські трейдери продали за весь минулий маркетинговий рік. А ще ж уся зима та весна попереду! 

Хто проти меморандуму й чому

Зауважимо: аби не допустити безконтрольного обвального експорту і не спустошити внутрішній ринок, вже 11 років поспіль представники зернових трейдерів, професійних асоціацій аграрного сектору та виробників продуктів харчування укладають з Мінагрополітики меморандум про взаєморозуміння на ринку зерна (про це читайте в «УК» від 6 квітня 2021 р.), в якому узгоджують гранично допустимі обсяги експорту зернових. 

Так мало статися і цього року — 5 липня меморандум було підписано. Але 8 жовтня під час обговорення конкретних обсягів зерна на експорт відбулося нечуване: об’єднання «Укрхлібпром», Всеукраїнська асоціація пекарів та громадське об’єднання «Борошномели України» відкликали свої підписи під документом. На пояснення таких своїх дій директор ГО «Борошномели України» Родіон Рибчинський, президент Всеукраїнської асоціації пекарів Юрій Дученко та голова об’єднання «Укрхлібпром» Олександр Васильченко надіслали спільного листа до Мінагрополітики.

Коментуючи ситуацію, що склалася на внутрішньому ринку зерна та хлібопродуктів, генеральний директор об’єднання підприємств хлібопекарської промисловості «Укр-хлібпром» Олександр Васильченко в інтерв’ю виданню «Главком» зауважив: слід мати на увазі, що з-поміж 32 мільйонів тонн зібраної пшениці лише трохи більш як 40% продовольчої (торік, за меншого врожаю, цей відсоток становив 65—70). Додамо: борошномельного зерна ІІ класу, за даними спілки «Борошномели України» — 19—20%. Виходить усього 6,4 мільйона тонн. 

На внутрішнє споживання потрібно менше, близько 5,5 мільйона тонн, решту можна вивозити. Але меморандум мав гарантувати належну кількість зерна на внутрішньому ринку задля продовольчої безпеки держави, а цього не відбулося. Зі згаданих 32,2 мільйона дозволено експортувати 25,3 мільйона — вже помітно, що залишку ледве вистачає для внутрішнього споживання, і не факт, що в цій кількості буде необхідна частка саме продовольчої пшениці. 

Навіть навпаки, директор ГО «Борошномели України» Родіон Рибчинський на пресконференції, присвяченій саме цьому питанню, наголосив: за даними, які мають борошномели, через погодні умови року, що минає, якісні показники пшениці здебільшого доволі низькі. Відповідно низький і відсоток продовольчої пшениці в урожаї. Тож борошномели спільно із хлібопекарями вимагали окремо відобразити у додатку до меморандуму дозволені до експорту обсяги продовольчої та фуражної пшениці. Однак цього зроблено не було: у додатку до меморандуму відображено цифру у 25,3 мільйона тонн (проти 24,4 мільйона, про які йшлося раніше) без уточнення класів експортованої пшениці. 

Але ж продовольча пшениця дорожча, тож і вивозять її насамперед. За даними борошномелів, ще на початку листопада за кордон вивезли 11,8 мільйона тонн продовольчої пшениці, більш як 90% усього зернового експорту на той час. Тобто нині її фактично вже нема в Україні. 

Чим можна було зарадити? 

Тому, що згадані професійні асоціації спочатку підписали меморандум, а потім відкликали підписи, теж є пояснення. Адже у липні ще не було точних відомостей про якісний склад пшениці нового врожаю, а в жовтні така інформація з’явилася. Щоправда, жодних економічних чи будь-яких інших наслідків відкликання підписів не матиме — це лише демонстрація, акція протесту, спроба привернути увагу громадськості до проблеми, що виникла. 

Пекарі та борошномели нарікають на недостатню увагу профільного міністерства  та уряду до цієї проблеми. А що вони можуть зробити — вводити обмеження на експорт, коли меморандум уже укладено? Це означає зіпсувати стосунки з вітчизняним зерновим бізнесом, ЄС та всіма покупцями нашого зерна, з якими вже укладено контракти, і наразити вітчизняних трейдерів на штрафні санкції.   

Говорячи про регулювання ринку, не маємо на увазі суто адміністративні методи тиску, як-от обмеження експорту зерна або запровадження експортного мита на нього. Є методи ринкового регулювання, наприклад, державні закупівлі для внутрішнього використання. 

Певна річ, держава не могла запропонувати сільгоспвиробникам таку саму високу ціну, як на світових ринках, але в цьому й не було потреби. Адже продаж зерна на експорт — справа доволі марудна, крім того, в ціну на світових ринках входять витрати на транспортування, а тут про це не йдеться. 

У попередні роки ті аграрії, що конче потребували грошей (на осінні польові роботи, заміну техніки тощо), погоджувалися на нижчу ціну, і тепер, реалізовуючи зерно, як кажуть, з-під комбайна. Цей рік не став би винятком, але таких заходів здійснено не було. Та й не могло бути — діяльність Держрезерву фактично вважається непотрібною і державні закупівлі продовольства не фінансують, хоча навіть численні факти розкрадання державних запасів не свідчать про принципову непотрібність їх існування як таких. Навпаки, у сусідніх  країнах — Польщі, Чехії, Словаччині, Словенії тощо — такі запаси є («УК» від 28 серпня 2020 р.), і їх наявність вважається, попри інше, дієвим інструментом пом’якшення стрибків ринкових цін на продовольство.  

Що тепер буде? 

Нічого доброго, певна річ. Фуражне зерно ІІІ класу, якого ще є певна кількість в Україні, для випікання хліба не годиться — вміст клейковини менший, ніж потрібно. Борошно з такого зерна можна підмішувати до якіснішого заради економії, як уже робили в попередні роки, але це негативно позначиться на якості хліба. Тож високоякісну сировину все одно треба мати. Як нема на рідних теренах — доведеться шукати деінде, наприклад у Туреччині. Але тут спостерігається цікава ситуація: Туреччина належить до найбільших імпортерів нашого продовольчого зерна, а нам продаватиме борошно — для цього там набудовано величезну кількість млинів у портах, в які прибувають вантажі з України. 

Отже, купуватимемо борошно з нашого зерна, але за ціною імпорту. Для підвищення якості некондиційного борошна можна використовувати й суху клейковину, яку добувають з низькоякісного зерна. Але ж вона імпортна (налагодити виробництво своєї аж ніяк не можна?) й учетверо дорожча за продовольче зерно.  

Певна річ, це спричинить подорожчання хліба. Воно вже відбувається — за перші три квартали року на 13%, за даними Держстату. А за прогнозами Всеукраїнської асоціації пекарів, до кінця року хліб може подорожчати щонайменше на 23%. Аби він не став уже зовсім недоступним за ціною, доведеться підмішувати до нього менш якісне борошно, а це втрата якості самого хліба — він вийде глевкий, швидше псуватиметься тощо. 

А борошно — не єдиний складник ціни хліба, є й інші: енергоносії, комунальні платежі хлібопекарських підприємств, зарплата працівників тощо. І ці складники так само дорожчають. Нарікають пекарі й на побори від торговельних мереж: хочеш, аби в тебе взяли хліб — плати, хочеш, аби поклали його на видноті — плати ще, і таким поборам нема кінця.

І не лише від торговельних мереж: у крамницях наших західних сусідів хліб дешевший, ніж у нас. У них ПДВ на хліб — 4—5%, а то й зовсім нульовий, бо ж соціально значущий продукт. У нас він на словах теж соціально значущий, а ПДВ луплять усі 20%, і спроби знизити такий податок принаймні на деякі продукти зазнали невдачі.

Отже, напередодні можливої ворожої агресії матимемо ще й внутрішнє джерело суспільного невдоволення? І ще одне: у спробі порятувати нашу хлібопекарну галузь від дефіциту сировини імпортери вдалися до сумнівного кроку: почали закуповувати борошномельну пшеницю та борошно у Білорусі попри недвозначні погрози, що їх кидає диктатор Лукашенко на нашу адресу. Це все одно, якби СРСР навесні 1941 року надумав закуповувати зерно та борошно з Німеччини… 

Імпорт борошномельної пшениці збільшили у сім разів та борошна — уп’ятеро. Щоправда, обсяги все одно невеликі, 14,5 тис тонн пшениці та 4,5 тис тонн борошна, але ж сам факт! Самопроголошений президент сусідньої країни отримав можливість завдати нам дошкульного удару і скористався нею: 11 грудня підконтрольна диктаторському режиму Рада міністрів Білорусі заборонила експорт з країни пшеничного борошна. Чого і слід було чекати.  

І наостанок. Наступного року сподіватися на великий урожай не варто — дається взнаки нетипово посушлива осінь, що вплинула на розвиток озимих посівів. Крім того, через ціну на газ ціна добрив сягне фантастичних значень, і для багатьох аграріїв вони стануть недоступними.   

ПРЯМА МОВА

Роман ЛЕЩЕНКО, міністр аграрної політики та продовольства України: 

— У цьому році було зібрано на 3 млн тонн продовольчої пшениці більше, ніж торік. При цьому зберігся традиційний розподіл 60% на 40% продовольчої пшениці та фуражу. Мовою цифр усе звучить так: для задоволення потреб населення потрібно 5 млн тонн якісної пшениці, на експорт цієї пшениці ми можемо відправити до 14,8 млн тонн. 

Окрім того, у нас підписані з представниками експортерів відповідні меморандуми, ми чітко контролюємо обсяги експорту — тут повне взаєморозуміння.