Як розповіли в управлінні освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації, так звана оптимізація, а за суттю ліквідація шкільної мережі в області триває. Зміни відбуваються вже не один рік. Торік реорганізували у навчально-виховні комплекси, філії та шляхом пониження ступеня 31 заклад загальної середньої освіти, ліквідували вісім, було призупинено діяльність чотирьох.

Чиновники пояснюють таку ситуацію значним зменшенням за останні роки кількості учнів в окремих районах, що зумовило недовантаження закладів освіти і надзвичайно високу вартість утримання одного школяра. А ще додають, що, відповідно до законодавства, рішення про закриття, реорганізацію, перепрофілювання діяльності закладу загальної середньої освіти приймає засновник. Зазвичай це об’єднана територіальна громада.

Скільки коштує навчання?

Середня вартість утримання одного учня в Черкаській області торік становила 26,1 тисячі гривень. Ці цифри різняться в різних районах і залежать від кількості учнів у тій чи тій школі. Так, середня вартість утримання одного учня в місті Черкаси становила 17,5 тисячі гривень.

У переліку найдорожчих для держави шкіл області чимало сільських. Найвища вартість утримання одного учня торік була у Коломицькому НВК І ступеня — 76,8 тисячі гривень, Степанівській ЗОШ І—ІІ ступенів — 63,3 тисячі (Драбівський район), Скориківській І—ІІІ ступенів — 65,9 тисячі, Броварківському НВК І—ІІ ступенів — 63,5 тисячі, Синьооківському І—ІІ ступенів — 69,4 тисячі (Золотоніський), Кислинській ЗОШ І ступеня — 69,2 тисячі, Попівській І—ІІ ступенів — 62,0 тисячі (Маньківський), Пастирській І—ІІ ступенів — 84,5 тисячі, Голов’ятинській І—ІІ ступенів — 59,2 тисячі (Смілянський), у Зеленьківській І—ІІ ступенів — 59,7 тисячі, Колодистенському НВК І—ІІІ ступенів — 58,1 тисячі гривень (Тальнівський район).

Третина — малокомплектні

Загалом на Черкащині функціонує 531 заклад загальної середньої освіти (торік було 556), зокрема у сільській місцевості — 368 (торік — 394). Торік малокомплектних шкіл нарахували 157 — 29,2% загальної кількості. В Україні ж нараховують близько тисячі малокомплектних шкіл, у половині з них менш як 30 учнів.

Що ж таке малокомплектна школа? У чинних нормативних документах, як інформують освітяни, нема юридичного визначення цього терміна, отже офіційно не відомо, які загальноосвітні заклади вважати малокомплектними. Наведені цифри, вочевидь, ґрунтуються на галузевих уявленнях про наповнюваність закладів освіти та місцевих розрахунках. Приміром, у США малокомплектними вважають школи, у яких 200—400 учнів. У наших же реаліях ці цифри слід ділити на десять.

Зі створенням ОТГ це питання — сфера відповідальності керівників місцевих громад. Саме до них тепер і слід звертатися по роз’яснення, скільки і яких освітніх закладів на території громади є і які зміни на них очікують.

Забезпечити якість

Наявність у школі 30—40 учнів, як стверджують фахівці освіти, зовсім не означає, що її конче слід закривати. У кожній конкретній ситуації необхідно на місці добре розібратися. Якщо якість освіти та умови виховання задовольняють, а громада задоволена результатами, то свою думку вона має обстояти перед головою і депутатським корпусом. Щоправда, якщо судити із практики, до думки громади дослухаються далеко не завжди, а методи адміністративного тиску для ухвалення того чи того рішення не завжди відповідають сучасним демократичним уявленням.

Тим часом визнано невдалим досвід не фінансування з державного бюджету шкіл І—ІІ ступенів, у яких було менш як 25 учнів. Нині держава фінансує вже не конкретні класи і навіть не конкретні школи, а тільки учнів, тобто громади одержують кошти на заробітну плату вчителів залежно від кількості вихованців у них. Усі громади різні, і важливо розуміти, що у кожній ситуації має бути індивідуальне рішення. Як кажуть, сім разів відміряй, а раз відріж.

Держава ж, як вважають фахівці, має заохочувати до формування такої мережі закладів, яка забезпечуватиме надання освітніх послуг належного рівня. Інша річ, коли школа з малою наповнюваністю перетворилася на заклад, де вчителі не мають змоги розвивати свої професійні навички, зношена інфраструктура, а розміщено заклад у пристосованих приміщеннях, без спортивної зали й інтернету, вчителі для більшого навантаження викладають по 4—5 і навіть по 6—7 предметів. Таких прикладів у кожній області чимало.

Однак є й інші. У Золотоніському районі не поспішали ліквідовувати малокомплектні школи. Нині тут успішно працюють кілька закладів, де по 15—20 учнів. За інформацією UA.Суспільне, у Яблунівському НВК Канівського району 36 учнів. Цей заклад відкрили наприкінці 1980-х років. Його очолює Світлана Корчака, яка прийшла на роботу 20 років тому. Тоді школу відвідували пів сотні учнів і стільки само дошкільнят. Тепер тут 36 школярів і 15 вихованців дитсадка. З дітьми працюють 13 педагогів — 10 постійних і три сумісники — переважно з Канева і сусідніх сіл. Двоє вчителів місцеві. Хоч школа малокомплектна, учні посідають перші місця на районних олімпіадах, беруть участь в обласних.

Як зауважують місцеві вчителі, навчання у малокомплектних школах має переваги і для дітей, і для освітян. Та й працювати з такою кількістю учнів значно легше, ніж із 30. Проте у малокомплектної є й ризики. Оскільки кошти держава надає тільки на зарплату, розповіли в відділі освіти Канівської об’єднаної громади, школу утримувати непросто. Проте питання про її закриття не стоїть. Хоч добре було б, якби на такі заклади була субвенція.

Насамкінець.  У місцевих громадах звертають увагу ще на один важливий чинник, який не завжди беруть до уваги. Замовники освітньої послуги — фактично батьки. Не раз доводилося чути думку, що саме вони мали б стимулювати школи до перевірки результативності освіти. Отож якщо хочемо змін у школі, поряд з упровадженням сучасних підходів необхідно розвивати й батьківську участь в освітньому процесі. Так би мовити, формувати паралельний незалежний аудит.