Помічник ветерана — так називатимуть фахівців у громадах, що надаватимуть професійний сервіс для демобілізованих військових, захисників та захисниць, які повертатимуться з військової служби, фронту в цивільне життя. Міністерство ветеранів разом з партнерами у найближчі пів року має за допомогою експерименту у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській та Львівській областях напрацювати модель цієї системи. Нас зацікавила новація, що може фактично всюди з’явитися за підсумками пілоту: сервісні офіси у справах ветеранів як осередки діяльності згаданих помічників та місця сили ветеранських спільнот.

Нині у громадах означених регіонів на практиці формується прототип ветеранського місця сили. Очевидно, що дуже жорстких рамок не існуватиме, адже громади зможуть організовувати такі офіси на доступних комунальних неприбуткових підприємствах на кшталт медзакладів, помічники матимуть віддалені робочі місця.

Місця сили і допомоги

Ці офіси зможуть створювати спільно кілька ОТГ відповідно до Закону «Про співробітництво територіальних громад».

Проте громади, та й ветерани і їхні родини, вже зараз потребують певної ясності й розуміння, що ж являтиме собою цей офіс допомоги, як, де, за рахунок чого він функціонуватиме.

Найголовніше скажемо одразу: сервісні офіси локалізують у центрах громад, а організацію їхньої роботи та забезпечення належної матеріальної бази покладено на органи місцевого самоврядування. Вони ж призначають керівників офісів за погодженням з Мінветеранів та контролюють на місці їхню діяльність. Профільне відомство рекомендує створювати ці осередки в неприбуткових підприємствах за рахунок внутрішнього перерозподілу обов’язків та штатної чисельності. Це цілком логічно і прагматично.

На час експерименту робота офісів помічників ветерана матиме трирівневе фінансування: з державного і місцевого бюджетів та із залученням ресурсів партнерів з розвитку. Уже обраховано, що один помічник зможе надавати професійну підтримку не більш як 100 клієнтам. Щонайбільше ж в окремому сервісному офісі працюватиме 20 таких фахівців. Протягом дня помічник має надати максимум 20 послуг, щоб отримати 16 тисяч гривень на місяць. Послуги можна надавати наживо і дистанційно.

Допомогти розібратися в перипетіях такої модернізації сервісної складової у громадах ми попросили директорку директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Мінветеранів Світлану Березіну.

Вона зауважує: є три варіанти бази створення сервісних офісів. Перший і найприйнятніший для громад — комунальне неприбуткове підприємство.

Механізм тут такий. Приміром, обирають некомерційну установу, що надає медичні чи інші послуги, з укомплектованим штатом. Щоб у межах пілотного проєкту вона могла обслуговувати ветеранів, в її установчі документи вносять зміни, додаючи нові функції. Вносять зміни у штатний розпис і, наприклад, передбачають п’ять додаткових посад, які поки що називатимуться консультантами, оскільки в Україні ще немає такої спеціальності, як фахівець із супроводу ветерана. Вони і виконуватимуть функції помічника ветерана, який фінансує держбюджет.

Керівником сервісного офісу водночас стає очільник підприємства або його заступник, під егідою якого працюватимуть помічники ветерана. Посадові навички керівників у контексті нових функцій удосконалять під час дводенного онлайн-навчання.

«Офіс працюватиме у приміщеннях підприємства. Проте ми не заохочуватимемо саме кабінетний варіант роботи помічника. Він має уособлювати інший тип сервісу — проактивний. Тобто вони постійно перебуватимуть у ЦНАПах, ТЦК та СП, медзакладах, при адміністраціях громад. Ідеться про присутність у локаціях, де найбільший потік цільової аудиторії. Ми вже запитували у громад, де вони бачать такі виїзні робочі місця помічників ветерана. І в кожному разі вказували найоптимальніший варіант. У цьому контексті ще торік восени ми почали співпрацю з Міноборони та Генштабом ЗСУ й отримали дозвіл, щоб помічники ветерана могли перебувати в ТЦК та СП, щоб організувати там виїзне робоче місце», — розповіла Світлана Березіна.

Окремі громади можуть надати кабінети з меблями й навіть оргтехнікою. Проте такого може й не бути, і представництво офісу, особливо якщо йдеться про невеличку громаду, мігруватиме разом з помічником ветерана, що ніяк не позначиться на його спроможності допомагати підопічним.

Для проактивної роботи

Головне, що помічників забезпечать службовими планшетами з необхідною інформацією про клієнтів і надавані послуги. Також за допомогою  пристроїв підтримуватимуть зв’язок з Мінветеранів, зокрема, передаватимуть звітність і статистику. Світлана Березіна розповідає, що до кінця літа всіх помічників ветерана (вони саме закінчать навчання) планують забезпечити планшетами із програмним забезпеченням, розроблення якого триває. Наскільки це буде ефективно і зручно, покажуть підсумки пілотного проєкту й відповіді клієнтів в опитувальниках щодо надання сервісу. Для зворотного зв’язку заплановано до кінця року створити відповідний цифровий інструмент: свої реакції отримувачі послуг зможуть залишати в е-кабінеті помічника ветерана.

«Помічники опрацьовуватимуть звернення і самі виходитимуть на зв’язок з ветеранами та їхніми сім’ями. Адже колишній захисник може певний час перебувати вдома наприклад у складному психологічному стані й не перейматиметься своєю подальшою долею. Для цього у громадах слід створювати спільноти, де ветерани знаходили б розуміння, спілкування й розраду. Це як точка прикладання зусиль з реінтеграції. Є великі сподівання, що в ролі модераторів і навіть лідерів таких спільнот можуть бути помічники ветерана. Вони експериментуватимуть зі своїм місцем роботи та способами комунікації з ветеранською спільнотою, щоб зрештою обирати найоптимальніші, найзручніші», — пояснює очільниця директорату Мінветеранів.

Другий варіант організації сервісного офісу не передбачає фінансування з держбюджету, але простий для громад — це бюджетування з локальних ресурсів. Механізм тотожний першому способу, але послуги помічника оплачують з місцевого бюджету. Окремі успішні економічно ТГ можуть так утримувати і кількох помічників.

Третій варіант — коштом донорів. Цей варіант, як запевнили в Мінверетанів, лише опрацьовують. Попередньо є міжнародні партнерські організації, що могли б долучитися до розбудови ветеранського сервісу приміром на грантових засадах. Так само не відкидають тут і практичну участь окремих держав.

У Мінветеранів упродовж перших днів конкурсного добору в корпус помічників ветерана відчули зацікавленість громад у пілотному проєкті. Від їхньої мотивації та роботи на результат, активності, бажання надавати зворотний зв’язок залежить, чи вдасться сформувати працездатну модель, яка функціонуватиме в масштабі країни з наступного року. Адже очевидно, який виклик буде із завершенням воєнних дій і масовим поверненням воїнів додому. Доки є час, слід створити дієвий інструмент та правильно навчитися ним користуватися.

У Всеукраїнській асоціації органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад» підтримують ініціативу Мінветеранів з розбудови офісів помічників ветеранів і уклали з відомством меморандум про співпрацю.

Там зауважують, що успішна інтеграція захисників та захисниць у цивільне життя — один з найголовніших викликів суспільству. І профільне відомство самотужки не впорається з ним повноцінно. Тут мають об’єднатися центральна влада, місцеве самоврядування всіх рівнів, громадські організації й небайдужі люди.

Геннадій КАРПЮК
для «Урядового кур’єра»