ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

Кореспондент «УК» побувала у Музеї іграшок

Свою дитячу іграшку в цьому незвичному музеї знайдуть не тільки діти та їхні батьки, а й навіть бабусі з дідусями. Воно й не дивно, адже колекція Музею іграшок нараховує 15 тисяч екземплярів. Почали збирати експозицію ще в 1936 році. Саме тоді розпочав свою діяльність комітет з іграшок.

— Ще за радянських часів з’явилася система, коли зразки майбутніх ведмедиків і конструкторів подавалися на розгляд комітету з іграшок, а потім передавались до музею, — розповідає директор державного Музею іграшок Людмила Гладун. — Зараз така установа теж існує. Вона і донині проводить психолого-педагогічну й художньо-технічну експертизи. А на її засідання збираються художники, психологи, технологи, представники Держспоживстандарту і МОЗу. Всі ці фахівці вивчають зразок та виносять свій вердикт — відповідає іграшка сучасним вимогам щодо безпеки та якості, психолого-педагогічних характеристик чи ні.

Діти дуже дивуються, коли бачать старовинну побутову техніку

Як виглядав радянський «колгосп»?

За часів Союзу непорушного такі установи були у всіх республіках. В Україні вона теж успішно працювала аж до буремних 1990-х. У ті часи відбувався занепад української іграшки, а оскільки ніхто й нічого не випускав, зрозуміло, що й зразки до музею не надходили…

Зараз галузь поступово відроджується і рада з іграшок благополучно працює при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту. Принаймні заради справедливості варто зауважити, що великих підприємств, які в промислових масштабах виробляли б іграшки, у нас немає, але є невеличкі виробництва. Тому зараз екземпляри до колекції музею таки надходять. Хоч їх і не так багато, як ще 25–30 років тому.

В музеї так багато іграшок, що одночасно продемонструвати все неможливо через нестачу місця, тому тричі на рік експозиція змінюється.

Нинішня виставка розпочинається експозицією «Світ конструкторів». Зустрічає відвідувачів складена з кубиків Верховна Рада України, Палац спорту, Телевізійна вежа... Діти й дорослі безпомилково впізнають ці будівлі. Далі в коробках лежать різнокольорові кубики, з яких починалося навчання багатьох українців. Далі ми бачимо чудове маленьке селище з великих і малих дерев’яних будинків.

Про таких солдатиків мріяло багато хлопчаків

— Ці зразки нам допомагали збирати студенти університету будівництва й архітектури, — говорить Людмила Гладун. — Спочатку ми звернулися до школярів, аби вони зібрали експозицію, та учні шкіл не змогли впоратися з цим завданням. Це будинки 1950–70-х років. Діти з навколишніх шкіл приходили, але їм було важко збирати ці конструктори, адже такими іграшками вони не грались. Малеча змушена була забути про такі конструктори, бо сумнозвісна криза 1990-х років поклала край виробництву дерев’яних кубиків. Хоча це екологічно чиста іграшка, виготовлена з натуральної деревини, і є надзвичайно корисною для розвитку дитини. Нещодавно у Львові з’явилася фірма, яка розпочала виготовляти подібні будиночки з деревини, і вони користуються чималим попитом.

Цікаві й тематичні набори, які називаються «Стара фортеця», «Зодчі» — невеличкі макети старовинних будівель. Поряд видніється набір під назвою «Юний пасічник», до нього входять маленькі будиночки, в яких живуть бджоли, та великий — для пасічника.

— Досить складно пояснювати сучасним дітям деякі моменти, скажімо, конструктор, який зветься «Колгосп», — зазначає Людмила Гладун. — Він дуже цікавий. Тут є ферми, будинки, сільськогосподарська техніка, водонапірна башта… Можна придумати й розгорнути цілий сюжет. Це набір 1950-х років.

Така іграшка радувала не одне покоління дівчаток

Хіт колекції – трансформер

Хіт колекції музею — іграшка, яка дивує і дорослих і дітей, — трансформер, який з’явився ще в 1940 році. Він має назву «Від коня до трактора».

— Дорослі розуміють, що в іграшку закладено чітку ідеологію радянських часів — трансформація від звичайного до залізного коня, — пояснює Людмила Валентинівна. — Але якщо розібрати трактор, то можна зробити коника.

Трохи старшим дітям сподобаються зразки конструкторів, які дають можливість зібрати найпростіший радіоприймач чи навіть… мікроскоп.

У наступній залі виставлено українську народну іграшку. Спочатку вона задумувалась як тимчасова. Музейники вважали, що така експозиція не зацікавить дітей, адже це архаїка, проте вони просто шаленіють від цієї зали. Тут виставлено коники, свищики, а також шуркало (брязкальце). Їх виготовляють за таким самим принципом, що й сто років тому. Є стенд і з точними копіями глиняного посуду, яким колись користувалися в побуті.

У народній іграшці «закодована» інформація,  — розкриває секрети Людмила Гладун. — За кольором і елементами декору можна розпізнати, з якого регіону України цей виріб. У народному побуті нічого зайвого немає.

Пропоганда була навіть в іграшках

Наша «Барбі»  на дієті  не сидить

Насамкінець третя зала — лялькова. В колекції музею зібрано понад 1 тис. найменувань ляльок. Серед яких є і вітчизняна «Барбі». Вона трохи повніша, але від цього не менш гарна за свою американську «подружку». Хоч має добріший вигляд, адже створена вона українським скульптором-лялькаркою Генліною Смірновою. Тому ця іграшка має слов’янську зовнішність.

Поряд на стенді представлено облаштовану кімнату 30–40-х років. На металевому ліжечку лежить іграшкова дитинка, а поряд — шафа, буфет, стіл, на якому виставлено фарфоровий іграшковий посуд. Далі у вітрині стоять ідейні іграшки — ляльки-піонери, учні, вдягнені у шкільну форму. Порівнюючи сучасні ляльки зі старовинними, не можна не помітити, що раніше іграшки більше усміхалися. Та й вираз обличчя у них був лагідніший. Можливо, раніше й люди в повсякденні більше раділи життю.

Після відвідування виставки настрій у всіх гостей відразу поліпшується. А як інакше, якщо ця виставка дає можливість хоча б на декілька хвилин повернутись у безтурботне дитинство.


Ірина ПОЛІЩУК, 
Володимир ЗАЇКА (фото), 
«Урядовий кур’єр»