Ще ніколи 1 вересня не викликало таких палких дискусій, як нині. Що робити: відкривати школи за календарем чи краще почекати, доки ситуація з COVID-19 настільки стабілізується, що зникнуть не лише «червоні», а й «помаранчеві» зони на епідемічній карті України? Це питання цікавить чи не кожну родину, адже у загальноосвітніх школах навчається близько 4 мільйонів дітей, з якими працюють майже 440 тисяч педагогів.

Як запевнив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль, «навчальний рік, як і завжди, почнеться 1 вересня. Є певні спекуляції, що всі вчитимуться вдома, не відбуватиметься соціалізація дітей. Ми провели велику роботу, запустили підготовчі процеси в областях. У регіонах, де зафіксовано «червоний» рівень, буде діяти карантин такий самий, як і при інших епідеміях, наприклад, під час грипу».

На тлі липневої статистики захворювань на коронавірусну недугу це рішення сприйняли позитивно. Проте що ближче вересень, то вище рівень захворюваності. За даними МОЗ, до послаблення карантинних обмежень не готова столиця та ще вісім-дев’ять областей. Щоп’ятниці обіцяють переглядати ті показники, за якими райони й міста можуть переходити з однієї зони до іншої, що матиме наслідком послаблення або посилення карантинних обмежень. У багатьох країнах, зокрема ЄС, говорять про другу хвилю пандемії. Вочевидь, навчальний рік буде непростим.

Великі класи — великі проблеми

Особливості нового навчального року ми обговорювали з науковцями Інституту громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України, оскільки вони беруть активну участь у підготовці всіх нормативів та регламентів, які стосуються дитячих закладів — дошкільних, шкільних, оздоровчих тощо. Саме фахівці, які займаються гігієною дітей, тобто запобіганням, профілактикою захворювань, наполягали, щоб кількість учнів не перевищувала 24 у молодших класах і 30 — у старших.

Наукові рекомендації було враховано, таку норму записано в новому законі про повну загальну середню освіту. Раніше вважали нормою навіть 40—45 учнів у класі, не беручи до увагу площу самих приміщень. Нині, коли діють карантинні обмеження, саме показник наповнюваності класів відіграє неабияку роль.

«Найскладніше буде організувати навчання у великих колективах. Необхідно створити умови, щоб потоки дітей не перетиналися, а учні дотримувалися маскового режиму, соціальної дистанції не лише на вході до школи, а й у класах, санітарних кімнатах, спортзалі, — пояснює заступниця директора інституту з наукової роботи професор Надія Полька. — Згідно з нормативами, класна кімната має бути площею не менш як 50 кв. м, заввишки 3 метри, добре провітрюваною. На учня має припадати близько 2 кв. м. На жаль, не скрізь дотримуються цих стандартів — то кімнати менші, то наповнюваність більша за норму.

За даними Міністерства фінансів, яке опрацювало величезний масив інформації, що стосується освітніх закладів, кількість загальноосвітніх шкіл скорочується, а кількість класів збільшується. 2018 року була 14 771 школа, де навчалося майже 3 мільйони 884 тисячі школярів. Статистика 2019 року свідчить, що закрито майже 600 шкіл: залишилося 14 175. Кількість учнів збільшилася до 3 мільйонів 963 тисяч. Нині 4 тисячі шкіл, у яких наповнюваність класів 20—30 учнів, та понад 520, де у класах більш ніж 30 дітей.

У школах завжди були жорсткі вимоги до чистоти, а в умовах пандемії треба не просто проводити вологе прибирання, а й регулярно дезінфікувати поверхні, яких усі торкаються: парти, дверні ручки, вимикачі, підвіконня, поручні тощо. Набагато складніше це проводити в комп’ютерних класах, майстернях, спортзалах та роздягальнях. Варто подумати, коли і за яких умов відкривати їх для учнів.

Найважче буде організувати навчальний процес, щоб школярі дотримувалися соціальної дистанції. Якщо класи переповнені, цього досягти неможливо. Щоб убезпечити дітей від тисняви у вестибюлі, у коридорах та санітарних кімнатах, необхідно ввести гнучкий розклад, щоб уроки в різних класах починалися не водночас, а з інтервалом 15—20 хвилин. Доведеться організувати навчання у дві чи навіть три зміни. Обов’язкова умова: молодші класи мають навчатися лише у першу зміну».

Щоб діти не залишилися голодними

Нині увага освітян прикута до організації навчального процесу за новими правилами. А що буде з харчуванням школярів? Науковці наголошують, що кожен учень обов’язково має отримувати гарячий обід, адже він становить майже 50% денного раціону дитини. В умовах карантинних обмежень це непросто організувати. Але й переходити на бутерброди, продавати печиво чи сухарики — теж не вихід. Як організувати процес так, щоб протягом перерви діти встигли помити руки, пообідати і не запізнитися на урок? І все це з дотриманням дистанції.

«Дошкільні дитячі заклади першими почали працювати після карантину, там теж було багато питань. Та якщо в дитсадках упоралися, то і в школах зуміють усе організувати, — переконана завідувачка науково-координаційного відділу кандидат медичних наук Ольга Рудницька. — Щоб не було довгих черг, доведеться ввести гнучкий розклад уроків, продовжити тривалість перерви. Руки можна не лише мити, а й обробляти санітайзером, щоб не стояти в черзі до умивальника. Дотримуватися дистанції можна, якщо за столом сидітиме менше дітей, ніж зазвичай. Очевидно, харчування, як і навчання, буде проходити в кілька змін.

Дуже важливо, щоб усі співробітники мали санітарні книжки, вчасно проходили медичні огляди. На роботі вони зобов’язані дотримуватися маскового режиму, носити спецодяг, користуватися рукавичками. Тестування на COVID-19 не замінюють інші види обстежень, які підтверджують, що працівники харчоблоку не мають шлунково-кишкових, інфекційних захворювань.

Людський чинник дуже вагомий. Необхідно домагатися, щоб ніхто не приховував інформації про надзвичайні ситуації, спалахи захворювання, харчові отруєння тощо. Директор школи зобов’язаний повідомляти про такі випадки у лабораторний центр або відділення Держпродспоживслужби, а не намагатися розв’язати проблему самотужки. Тут повинні долучатися медики, зокрема епідеміологи, які мають відповідну кваліфікацію і знають алгоритм дій. Робота в нових умовах потребує особливої зосередженості, вміння вчасно виявляти слабкі місця та швидко на це реагувати.

Для здоров’я дуже важливо, щоб дитина випивала за добу 1,5—2 літри води, не рахуючи соків та інших напоїв. У багатьох школах було встановлено фонтанчики з питною водою. Тепер через загрозу коронавірусу ними не можна користуватися. Так само не підходить і звичний варіант, коли у класі ставили тацю із чашками питної води. Можна використовувати лише одноразовий посуд. Найкраще, якщо дитина братиме з дому пляшечку з водою. Слід заздалегідь продумати, як вимірювати температуру у працівників школи. Зазвичай говорять про педагогів, але у школах багато інших фахівців — майже третина трудового колективу.

Масковий режим теж потребує уваги. Звичайну маску можна використовувати не більш як три години, потім слід її замінити. Тож і дорослим, і дітям на день потрібно не менш як 2—3 штуки. Якщо школа велика, то вже за кілька днів назбирається купа використаних масок, яких не можна просто викинути у сміттєвий бак. Їх потрібно десь складати, потім вивозити на утилізацію. А для цього необхідно мати договір з компанією, яка утилізує медичні відходи. У містах це простіше зробити, а в сільській місцевості над цим доведеться подумати».

Дистанційне навчання і депресія

Що ближче 1 вересня, то вищий градус дискусій у соціальних мережах. Батьки вихлюпують емоції, згадуючи недобрим словом жорсткий карантин. Щодо відкриття шкіл позиції різні. Хтось виступає за повернення у класи, комусь подобається дистанційне навчання, є й ті, хто пропонує не ризикувати, доки не пройде друга хвиля коронавірусу. Прогнозів розвитку пандемії багато, насправді ж ніхто не знає, як поведеться вірус. А рішення потрібне вже зараз: відкривати школу чи зачекати?

«Навчальний рік, як завжди, має розпочатися 1 вересня. Але до відкриття кожної школи слід підходити диференційовано, — наголошує Надія Полька. — По-перше, слід дотримуватися розподілу на карантинні зони. Якщо місто чи область у «червоній» зоні, навчатися доведеться дистанційно. По-друге, адекватно реагувати, якщо населений пункт переміщається із «зеленої» зони в «помаранчеву», а особливо «червону». Ніхто не застрахований від спалахів хвороби, тому готовність до надзвичайних ситуацій має бути високою. По-третє, зробити все, щоб зменшити переповнені класи, аби в них навчалося не більше учнів, ніж передбачено.

Має значення те, де розташована школа — у селі, містечку чи мегаполісі. У великих містах учні їдуть з різних районів, користуючись громадським транспортом. У сільській місцевості шкільний автобус об’їжджає села, збираючи дітей, що теж займає чимало часу. Транспорт — теж чинник ризику. Не відомо, коли і як там проводять дезінфекційні заходи, чи обробляють сидіння й поручні, чи всі дотримуються дистанції та маскового режиму. З усім цим можна впоратися, це не привід для того, щоб відтермінувати відкриття шкіл.

Запровадження дистанційного навчання під час жорсткого карантину було вимушеним. Одна з найбільших проблем, яка виникла під час карантинних обмежень, — гіподинамія та соціальна ізоляція. Наша лабораторія соціальних детермінант здоров’я дітей, якою керує доктор медичних наук Світлана Гозак, провела масштабне дослідження «Режим дня, дистанційне навчання та психологічні особливості школярів 1—11 класів під час карантину». Як це вдалося? Використовували онлайн-платформу, соціальні мережі, електронну пошту тощо. Керуючись настановами ВООЗ та рекомендаціями провідних науковців у галузі гігієни дитинства, з якими колегіально спілкуються, підготували і розіслали в усі регіони України величезну кількість анкет, які складалися із шести блоків і містили майже 80 запитань. Відповідати попросили дітей і батьків. Отримали майже 1000 заповнених анкет. Їх могло бути більше, проте не в усіх населених пунктах є надійний інтернет. Усі учасники анкетування підписали інформовану згоду, а для підтвердження валідності опитувальника проводили і повторне анкетування через 2—4 тижні. Дослідники отримали інформацію не лише від родин, які живуть у містах-мільйонниках, а й від тих, що живуть у селах з півтора сотнями людей. Дослідження триває, є лише попередні дані.

Діти розділилися на три групи. Перша мала низький рівень соціальної ізоляції, тобто періодично виходили з дому, з кимось зустрічалися. Друга весь час перебувала вдома, прогулянки лише в межах власного подвір’я. А третя — самітники. Ніде не бували, ні з ким не контактували, тобто мали високий рівень соціальної ізоляції. Серед старшокласників цієї групи дівчат майже уп’ятеро більше, ніж хлопців. Це пояснює зростання рівня тривожності та депресії у школярів, подекуди цей показник збільшився удвічі.

Дистанційне навчання, яке спочатку діти сприйняли як додаткові канікули, по-різному вплинуло на психологічний і фізичний стан. Багато старшокласників зазначають, що їм недостатньо спілкування лише з учителем. Тому заняття чи консультації у вигляді онлайн-конференцій підтримали 100% тих, хто заповнив анкету. Це дає відчуття живого спілкування, змушує бути активним, допомагає побороти депресивний настрій. Висновок очевидний: дітям пора до школи.

Якщо чітко дотримуватися правил, то навчання триватиме весь рік. А коли їх ігноруватимуть, цілком імовірно, виникатимуть спалахи COVID-19, як це трапляється у гуртожитках університетів, дитячих інтернатних закладах чи дитсадках. І знову карантин, дистанційне навчання. Як цьому запобігти? Передусім проводити роз’яснювальну роботу не лише з дітьми, а й з батьками. Якщо в родині відповідально ставляться до навчання дитини, пояснюють, вимагають, то й результат буде позитивним. Якщо ж старші ігнорують маски, не дотримуються соціальної дистанції в людних місцях, а повернувшись додому, не вважають за потрібне ретельно помити руки, діти копіюватимуть їхню поведінку і вдома, й у школі».

Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»