Торік серед українських брендів етноодягу помітною була поява проекту «Зерно», ініціатором створення та ідеологом якого є Христина Патик. Наше перше знайомство з пані Христиною відбулося на одному з етнофестивалів. Тоді нашу увагу привернула її енергійність, українське автентичне вбрання і новий бренд одягу «для людей, що прагнуть пізнати свою суть і проростити своє Зерно».
За час свого відносно короткого існування проект набирає обертів, випускаючи сучасний одяг з акцентом на українському етно, одяг виключно з натуральних тканин, оздоблений народними техніками вишивки та вибійки. «Ми майже все стилізуємо, бо не ставимо собі за мету відтворити конкретну техніку чи візерунок. Сучасний етноодяг має бути не театральним, а ужитковим, зручним. Я у своєму одязі ходжу майже щодня, навіть у джинсах стало якось некомфортно», — поділилася Христина Патик. А ще спеціально для «УК» розповіла про масштабні плани «Зерна», екологічну «природу» бізнесу, актуальність етноодягу й те, як стильно й етнічно вдягнутися взимку.
— Христино, з чого почалося ваше захоплення етноодягом?
— Я — львів’янка, тож вихована в галицьких традиціях. На Різдво і Великдень уся моя сім’я одягалася у вишиванки — автентичні або вишиті мамою, бабцею. Я ще школяркою зі своїми друзями їздила в етнографічні експедиції Західною Україною. Тоді й почала збирати автентичні речі. А нині, маючи доступ до музейних або приватних збірок, отримую величезне задоволення від вивчення одягу Центральної і Східної України. Наприклад, на етновиставці в Українському домі цікаво було побачити костюми з Луганщини. У мене є невелика приватна збірка. Справді невелика, бо я ніколи не позиціонувала себе як колекціонер і не ставила за мету накопичити дуже багато.
— А як народилася ідея створити проект «Зерно»?
— Якось відчула, що це на часі. Буквально перед інтерв’ю роздумувала з чоловіком: чому люди купують у нас одяг? І чоловік правильно сказав, що основа такого вибору — зміна свідомості суспільства. Люди починають шукати нові підходи до всього. Повернення до першоджерел, автентичності, духовності нині в тренді. Відомі прогнозисти говорять про трансгуманізм (коли одна людина дбає про іншу). Саме це й матеріалізувалося у проект. Ми впіймали хвилю потреб людей.
— До речі, ви часто говорите про «Зерно» не як про бренд, а як про проект.
— Навіть не побоюся сказати — це платформа чи простір (у майбутньому) для обміну інформацією, проведення лекцій, кооперації. Ми живемо в часи, коли конкуренти — наші друзі, тому плануємо якісь спецпроекти з тими, хто мислить подібно до нас, мислить екологічно. А екологічність — це не лише натуральні тканини, це великою мірою етичне ставлення до всього. Екологічність як така, що ∂рунтується на глибинних традиціях, — так ми позиціонуємо наш проект.
— А ще «Зерно» заявляє про себе як бренд одягу, який «має сенс». Що саме маєте на увазі?
— Нині для споживача важлива його впливовість: ось він купив товар українського виробника і цим зробив внесок у розвиток української економіки. Треба створювати одяг, який поза часом. Ми виникли на противагу так званого фаст-фешн, коли люди купують неякісних 200 футболок на рік, потім їх викидають. А якщо замислитися, скільки сировини йде на створення цих речей, які потім викидаємо! Це я кажу в глобальному сенсі. Тож ми створюємо одяг із якісних, натуральних тканин, щоб він залишався у гардеробі жінки впродовж багатьох років, щоб його можна було передати у спадок. Це речі вартісні, щоправда, недешеві, однак адекватні за ціною і були б ще адекватнішіми, якби не такий високий курс долара.
— Ваш проект організовував «Етнодні» в кількох містах України, де охочі могли придбати одяг, взуття та аксесуари українських дизайнерів. Що для себе відзначили під час цих заходів?
— На мій подив, найактивнішим містом був Дніпропетровськ. Можливо, цьому посприяли хороша організація заходу і зацікавлення тамтешніх ЗМІ. Наступним був Львів — моє рідне місто. «Етнодні» там були не такими вдалими, бо, як на мене, львів’яни пересичені цим. В Одесі була найслабша активність. Але важко порівнювати й оцінювати, адже треба розуміти, що в кожному місті могли впливати різні чинники. Ще хотіли влаштувати «Етнодні» у Харкові, але не знайшли там партнера — ми ж організовуємо цей захід на території магазину, якому це цікаво. Тож поки що сфокусувалися на запуску нашого сайту, відкритті ще одного шоу-руму в центрі Києва та на підготовці до новорічно-різдвяних ярмарків.
— Христино, якось ви обмовилися, що плануєте знайомити українців з етнічним одягом інших народів.
— Нині над цим працюємо. Це будуть дуже цікаві проекти. Українці зможуть познайомитися з дизайнерами етноодягу інших народів або елементами їхніх орнаментів, технік. Присвячуватимемо колекцію окремому народу і міксуватимемо це з якимись українськими речами. Усе ще в роботі, тому не відкриватиму всіх секретів (усміхається).
— Тобто це вже буде інтернаціональний проект?
— Це і є одна з наших цілей, адже ми живемо в часи, коли стираються кордони. Треба відкриватися й об’єднуватися, зберігаючи при цьому свою культуру. Один із трендів — багатовимірна ідентичність. Тут краще ніж Шевченко не скажеш: «й чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».
— Що, на вашу думку, є запорукою тривалої актуальності етноодягу?
— Головне не спопсити його. Нині існує розрив: якісні, цікаві бренди — і багато ширпотребу, несмаку. Наскільки стародавній етноодяг прекрасний, настільки його вміють зіпсувати невдалою сучасною подачею, скажімо, дешевими принтами. Тому треба робити естетичні речі, стильні, без кітчу й пафосу. Наприклад, який вишуканий вигляд має проста конопляна сукня (без вишивки такої, щоб уже й місця не лишилося). До неї одягаєте намисто — і це гарно та етнічно, ще й натурально.
— Дизайнери зазначають, що й досі головний тренд етноодягу — вишиванка, однак у колекціях «Зерна» її немає. Чим спричинений такий підхід?
— Так, серед етноодягу безперечний лідер вишиванка. Однак вважаю, невдовзі на перший план вийде стильна інтерпретація етнічного одягу. Таке вбрання дає нам змогу вирізнятися та самоідентифікуватися. З власних спостережень можу сказати, що зацікавленість одягом такого рівня зростає. Щодо конкретно нашого бренду, то ми не ставили собі за мету випускати вишиванки. Оскільки «Зерно» — мультибрендовий проект, у нас було кілька вишиванок від дизайнерів. Вони добре продавалися. А втім, у нас інший підхід. На противагу вишиванці ми пропонуємо те, що до неї пасуватиме: спідниці, корсетки, штани, намисто тощо. Ми обираємо на кожен сезон певний вид одягу. Ось зараз робимо гуглі (накидки з капюшоном) і гуні (хутряні накидки). Навіть не думали, що вони матимуть такий попит. А високі вовняні шапки — це взагалі наш хіт сезону, причому ними цікавляться не тільки українці, а й іноземці. Ми експериментуємо, часто не знаємо, який буде результат, адже поведінка наших покупців справді дуже цікава. Та поки що наші експерименти вдалі.
— Хотіли б представляти ваш проект на Ukrainian Fashion Week? Адже там відбуваються покази етноодягу.
— Я з великою повагою ставлюся до цього найважливішого заходу української фешн-індустрії, до людей, які його організовують, добре їх знаю. Це професійна платформа для багатьох дизайнерів. Молодим фахівцям треба пройти певний механізм відбору, проте є шанс бути частиною цієї події. Однак ми цього року навіть не розглядали участь у UFW. У майбутньому — плануємо, однак у якомусь цікавому, своєму форматі, до якого поки що не прийшли. Наприклад, було б цікаво зробити покази екофешн. Але ця тема тільки визріває.
— На одному з етнофестивалів ви розповідали «УК», що ваші доньки люблять надягати автентичний одяг і навіть сплять у вишитих сорочках. Як виховуєте у них любов до українського?
— Так, донечки люблять ходити в автентичному вбранні. Часом навіть сплять у вишитих сорочках. Загалом діти не слухають того, що ми кажемо, а повторюють те, що ми робимо. Я їм нічого не нав’язую, тож у наших дітей ця любов справжня, вони вбирають її з того, що бачать удома. Ось і весь рецепт (усміхається). Коли бачу, що донька хоче йти у вишиванці, вона її надягає. Але цього року на лінійку захотіла піти в новій шкільній формі, хоча весь клас вбрався у вишиванки.
— Насамкінець що порадите носити взимку нашим читачкам, щоб мати етнічний вигляд і при цьому не змерзнути?
— Пораджу обирати довгу вовняну спідницю — у ній точно не змерзнете. Вовняна гуня теж тепла річ, однак епатажна, не на щодень. Можна обрати стилізований верхній етноодяг, наприклад кардигани. Не обов’язково з голови до ніг одягатися етнічно. Можна поєднати джинси, уги та етнічний жупан — і створити чудовий образ.
ДОСЬЄ «УК»
Христина ПАТИК. Народилася у Львові 1972 року. Закінчила Львівську консерваторію по класу скрипки. Певний час працювала у рекламному бізнесі в США. Повернувшись в Україну у 1998 році, працює в одяговому бізнесі, була менеджером фешн-проектів.
Дарина ФІАЛКО
для «Урядового кур’єра»
Післямова.Теплої пори року «Зерно» радить вбиратися в туніки з українським візерунком. Гарно й зручно буде в конопляних штанях і футболці пастельного кольору з контрастним орнаментом, наприклад, «Дерево життя». Тим, кому кортить незвичності, образ можна доповнити батистовою запаскою. Цікавим рішенням для жінок із козацьким характером можуть слугувати чорні льняні шаровари, що гармоніюють із тунікою, оздобленою орнаментом та оксамитовими стібками.
Ми в Google+