СИТУАЦІЯ

Музеї Черкащини потребують належного утримання

Черкащину називають музеєм під відкритим небом. Краєзнавці визнають її однією з найбагатших областей щодо історичної спадщини. Це, зокрема, археологічні знахідки з ранніх часів зародження людства, трипільської, зарубинецької та інших передслов'янських культур. На жаль, часто вони зберігаються в непридатних для цього місцях, хоча саме ці часи мало представлені в музейних експозиціях області, так само, як і період Київської Русі та історія особистостей, які жили й творили на території Черкащини. Однак найгірше те, що унікальним пам'яткам загрожує перспектива просто зіпсуватися в старих неопалюваних музейних приміщеннях, які давно потребують ремонту.

Чекаємо на 2012-й?

Фахівці стверджують: більшість музеїв на Черкащині існує тільки завдяки ентузіазмові їхніх працівників, які часто не отримують навіть мінімальної зарплати. Поліпшення ситуації можна очікувати хіба що в 2012 р., який визначено Роком відродження музеїв. Поки найцінніші експонати в музеях приберігають до кращих днів, щоправда, без елементарної сигналізації та охорони гарантувати їхнє збереження не може ніхто. Торік на утримання музеїв області з бюджетів усіх рівнів виділено лише до 6 млн грн. Левова пайка цих коштів пішла на комунальні платежі та заробітну плату.

Завітаймо, приміром, до музею-садиби Івана Нечуя-Левицького в село Стеблів Корсунь-Шевченківського району. Незважаючи на ювілейні дати письменника, які широко відзначалися на Черкащині та в Україні, утримання пам'ятки не поліпшилося. Такі самі потріскані стіни, відсутність сигналізації, спеціальних сховищ для унікальних експонатів.

Уже два роки працює музей козацької слави в селі Виграїв Корсунь-Шевченківського району. Організувати його вдалося завдяки уродженцю села - меценатові Іванові Артазею. Експонати, як розповів сільський голова Володимир Микитенко, збирали всією громадою. У музеї багато чого ще потрібно зробити: розширити експозицію, встановити сигналізацію, підготувати екскурсоводів, їхні функції поки що виконує сам голова села.

Потребує ремонту Народний музей історії села Худяки Черкаського району, а його експозиція - значного оновлення, адже серед експонатів чимало з радянської доби. Як розповів завідувач музею Василь Квітка, нових унікальних експонатів назбирали вже чимало, але оскільки в приміщенні відсутня сигналізація, виставляти їх для загального огляду не можна. Коштів для її облаштування потрібно небагато, однак занадто куцому сільському бюджету і це не по кишені. Добре, що в сільради є можливість оплачувати роботу завідувача.

За словами директора державного історико-культурного заповідника "Трипільська культура" Владислава Чабанюка, що в селі Легедзиному Тальнівського району, з великими зусиллями вдалося провести часткову реконструкцію музею, проте приміщення не здано в експлуатацію й досі. У фондах є багато цікавих експонатів, проте показати їх людям не можуть: щоб відкрити музей, потрібна ще й інфраструктура - під'їзди, туалети, благоустрій. Та й сам заповідник не відновлено до кінця. Кілька разів збирали всеукраїнську толоку, аби спільними зусиллями відтворити поселення трипільців. Цього року мають намір завершити першу хату. Прикро, що такий перспективний і потужний об'єкт, який зможе приносити чималі кошти області, нині обділений увагою.

Що то за село, яке без історії...

Як повідомили в управлінні культури та туризму облдержадміністрації, нині на Черкащині нараховується майже 50 музеїв державної та комунальної форм власності, враховуючи музеї національних та державних історико-культурних заповідників. А ще понад 250 організовано на громадських засадах. Попри фінансову скруту, ці заклади культури працюють на високому рівні. Закриваються переважно відомчі музеї. Але згідно з законодавством, вплинути на ситуацію управління не може через відсутність розроблених для цього механізмів.

Однак поступово збільшується кількість громадських музеїв. Майже половину з них організовано за кошти спонсорів. Лідер - Чорнобаївський район, де музей є практично в кожному селі.

Багато проблем доводиться сьогодні самотужки розв'язувати їхнім керівникам. Однак навіть вони не в силі реконструювати приміщення, виконати інші вартісні роботи. Приміром, із семи сільських музеїв Черкаського району п'ять потребують капітального ремонту, ще два - поточного. Аби відновити цю галузь, наголошують працівники культури, потрібна окрема державна програма, яка привернула б увагу до музеїв, забезпечила їх фінансуванням та передбачала б утримання штатних працівників.

З болем розповіли мені жителі Великого Хутора Драбівського району про зникнення частини музейних експонатів, які все життя збирав і оберігав ентузіаст краєзнавчої роботи сільський учитель Олександр Дорошенко. Не дарма кажуть, що музеї по селах живуть доти, поки живі їхні творці. Але ж збирали вони унікальні експонати не для себе, а для людей. Чому так необачно втрачаємо набуте щоденними невтомними пошуками ентузіастів? Коли по-справжньому оцінимо їхню подвижницьку працю, яка так потрібна нам, нашим дітям і онукам? Питання далеко не риторичні, зважаючи на їхнє значення для всього нашого суспільства.