Цього року Гран-прі в номінації документальних фільмів на престижному кінофестивалі «Санденс» (США) здобула стрічка «Російський дятел», у якій відображено новий погляд на причини Чорнобильської аварії. Фільм представила Велика Британія, однак усі події картини розгортаються в Україні — із зони відчуження поступово перетікають на Євромайдан. Автор ідеї фільму та його головний персонаж — київський художник-постановник Федір Александрович. За його версією, аварія була спланованою, а наказ, що призвів до вибуху, надійшов від вищого керівництва Кремля, щоб замаскувати провальне будівництво загоризонтного локатора «Дуга» поблизу АЕС, яку створювали в часи холодної війни з метою моніторингу запуску американських ракет. Федір переконав американського режисера Чеда Грасію, що його ідея варта зйомок.
Сам Федір про свою роботу сказав: «Фільм про «Чорнобиль-2», про Майдан, про боротьбу митця із системою, про мене як Дон Кіхота й Шерлока Холмса в одній особі». Ми зустрілися в Будинку кіно напередодні відльоту Федора у Нью-Йорк на запрошення поетичного фестивалю «Голос миру».
— Федоре, як починалося ваше сходження до Гран-прі «Санденса»?
— Мені з дитинства було цікаво, звідки приходить у світ зло. У мене була ідея про зло, втілене в «Чорнобилі-2», — антені, яка стежила за світом, і про пов’язаний з нею злочин на Чорнобильській станції.
Щоб довести світовій громаді, що таке зло можливе, ми розповіли про Голодомор, в основі якого теж злочинні рішення конкретних людей.
Сигнал антени називався «Російський дятел». Своїм стуком ця «Дуга» заважала радіозв’язку. З п’ятихвилинної стрічки про темну вежу — «Дугу» і виник фільм про антену, яка є провідником зла, і про систему зла. У фільмі ми підтвердили версію про винуватців Чорнобильської трагедії. За рік до подій на сході я казав, що буде війна з Росією.
— Хто, крім вас, причетний до створення фільму?
— Перший продюсер фільму Чед Грасія — американський театральний режисер і драматург. Пізніше до нас долучився англійський продюсер Майкл Лернер. З оператором Артемом Рижиковим співпрацюю постійно.
— Що вразило журі у вашому фільмі?
— У нас вийшло висловити політичне наповнення фільму по-своєму, інакше, ніж прийнято за законами кіно, бо я театральна людина. У фільмі дві лінії: поетична і публіцистична. Політична історія про «Дугу» мене шокувала. Дивно, коли спілкувався з деякими істориками та фізиками, вони казали: люди не хочуть сприймати цю версію, бо такого не може бути. Наш фільм відповідає, навіщо аварію організували.
— Навіщо?
— Щоб приховати провал у гонці озброєнь, зокрема у системі загоризонтної радіолокації. «Дуга» — не зовсім загоризонтний радар. В основі його науковий винахід, який не отримав військового значення, бо не мав великої точності. Він радше був придатний для вивчення іоносфери, протуберанців. Система «Чорнобиль-2» кожен протуберанець на сонці сприймала як пуск американських ракет, тобто початок третьої світової війни. Я з’ясував, що надавав гроші на її будівництво і відповідав за цю галузь у програмі озброєнь міністр зв’язку Василь Шамшин. Коли він став членом ЦК КПРС, то почав експерименти на Чорнобильській станції, щоб приховати неспроможність своїх військових розробок. На станції навіть замінили директора, щоб не заважав. 1 вересня 1986 року мала почати роботу спеціальна комісія. Вона поставила б хрест на кар’єрі Шамшина.
Станція повинна була вибухнути, що зняло б усі претензії до «Дуги» і причетних до неї, до колосальних коштів, витрачених даремно, — значно більше від вартості атомної станції. У нас у фільмі все це доведено.
— І тепер ми маємо зону.
— У зоні й досі стоїть «Дуга», визначна інженерна споруда, більша за піраміди. Її не можна демонтувати, бо підніметься радіоактивний пил. До неї їдуть екскурсії з усього світу. Рівень радіації там цілком допустимий.
Коли ми починали знімати, об’єкт було закрито. Ця величезна приймальна антена — лише частина грандіозного комплексу «Чорнобиль-2», що за
— І за які кошти ви порозумілися з усією цією фізикою?
— Я завжди цікавився фізикою. У мене багато друзів-фізиків, а троюрідний дідусь в Америці Джордж Александрович — винахідник в галузі радарів — консультував мене у Нью-Йорку. Спочатку ми знімали на власні кошти. Потім приєдналася Британія в особі Майкла Лернера. BBC вимагало кожну тезу доводити. Це у нас зайняло рік роботи.
Витратили на зйомки орієнтовно тисяч 100 гривень. Усі права на фільм у продюсера та режисера Чеда Грасія. Він залучив до створення фільму Аллана Берлінера — класика світового документального кіно, який став консультантом з монтажу. Постпродакшн фільму, монтаж і комп’ютерна анімація збільшили бюджет до 150 тисяч доларів.
— Коли стрічку побачать в Україні?
— За регламентом «Оскара» спочатку має бути прем’єра у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та будь-якому великому місті США. Ми обрали Чикаго. Українська прем’єра відбудеться на фестивалі «86» у місті Славутичі з 30 квітня по 4 травня.
— Які плани у вас як художника, письменника, поета, режисера, продюсера?
— У мене одна галузь творчості допомагає іншій. Дуже хочу зняти фільм за романом Валерія Шевчука «Острів птахів». Це велика література. Вважаю, що театр має всі зародки мистецтв, бо звідти все йде, він як релігія. Коли нема в театрі роботи — малюю або знімаю. В Литві зняв художній повнометражний фільм «Наречена змія». Його вже змонтовано. Шукаю кошти на звук. Вважаю, що це щастя — бути художником, хоч важка і цікава для мислення робота — конструювати новий світ.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Федір АЛЕКСАНДРОВИЧ. Народився 1982 року. Закінчив академію образотворчого мистецтва та аспірантуру. З другого курсу працює в театрах України, Литви та Білорусі як художник-постановник. У його активі понад 30 вистав. Має персональні виставки. Як режисер, художник і продюсер зняв вісім короткометражних стрічок, які отримали міжнародні призи. Пише оповідання та поезії. Викладає в художній академії.
Ми в Google+