У номері від 20 вересня 1962 року українськомовна щоденна газета «Свобода», що виходила у США, поінформувала читачів, що «сталася в СРСР подія, яка затьмарила на якийсь час Хрущова, космонавтів і все інше: колгоспниця Надія Заглада написала статтю «Дорожіть честю хлібороба».

Ланкова всесоюзного масштабу

Навіть на Житомирщині, де 21 вересня 1894 року в селі Високе нині Черняхівського району народилася майбутня Герой Соціалістичної праці, мало хто пам’ятає про колись легендарну колгоспницю. У 35-річному віці вона стала ланковою і на цій скромній посаді пропрацювала все життя.

У 1936 році очолювана нею ланка здобула гучну славу, виростивши по 526 ц/га цукрового буряку. Згодом колгоспниці взялися за льон-довгунець. Вони не лише досягли рекордної на той час урожайності 3,3 ц волокна з гектара, а й спромоглися за сезон отримати аж два урожаї цієї сільгоспкультури!

За високі трудові досягнення ланкову Надію Загладу нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, а очолювана нею ланка колгоспниць представляла Україну на Всесоюзній сільгоспвиставці у Москві.

Під час радянсько-німецької війни жінка евакуювалася до Середньої Азії, де вирощувала уперше в житті побачений бавовник та здійснила подвиг справжньої людяності — взяла під опіку 22 дітей-сиріт. На відміну від розтиражованої вже у повоєнний час легенди, держава аж до 1943 року фактично не переймалася долею дівчаток і хлопчиків, що загубились або втратили батьків. Отож навіть прогодувати понад два десятки чужих дітей, коли працівники тилу самі масово недоїдали, було виявом високої самопожертви і гуманізму.

Однак Надія Заглада здобула всесоюзну славу не за вирощування льону і порятунок сиріт, а за досягнення на ниві кукурудзівництва та… ідеології. На початку 1958 року за високі врожаї її нагородили орденом Леніна, а тодішній керівник СРСР Микита Хрущов став згадувати прізвище ланкової серед імен найвидатніших передовиків сільського господарства. 31 грудня 1961 року колгоспниця-трудівниця стала Героєм Соціалістичної праці й отримала другий орден Леніна.

Та справді «зоряним часом» Надії Заглади стала поява нібито написаної нею статті «Дорожіть честю хлібороба», вперше надрукованої у республіканській газеті «Правда України». Через кілька днів цей матеріал продублювала всесоюзна «Правда», а ТАРС розіслав публікацію для розміщення в республіканських, обласних і міжрайонних газетах усього неозорого СРСР.

«На свободу — із чистою совістю»

Заклик Надії Заглади до колгоспників, які на той час не мали ні паспортів, ні навіть грошової винагороди за свою каторжну працю, трудитися на колективних нивах не гірше, ніж на власних городах, став епохальною подією в історії радянського агітпропу. У країні розгорнули масовий рух послідовників героїні-ланкової, відголосок чого залишився в пісні Володимира Висоцького «Випадок на шахті», де в лаві завалило породою «стахановця-загладівця».

Від імені жінки, яка закінчила лише початкову школу і ледь уміла читати й писати, регулярно друкували чергові опуси в центральній пресі. Пам’ятне радянським в’язням гасло «На свободу — із чистою совістю» офіційно належить перу Надії Заглади і вперше було оприлюднено в одному з її звернень, адресованих то колгоспникам, то діячам культури, то тим, хто скоїв злочин і мав стати на шлях виправлення.

Найімовірніше, справжні автори цих опусів спілкувалися з малописьменною, але мудрою жінкою, «творчо» розвиваючи в міру власного бачення і таланту сказане нею. Тим більше, що всьому написаному від імені «баби Заглади», як називали її між собою гострі на язик громадяни СРСР, була зелена дорога. Не бракувало явно кон’юнктурних публікацій, прикладом чого може слугувати винесена 1964 року на обкладинку квітневого номера всесоюзного журналу «Знамя» назва чергового твору ланкової «Хочу сказать о жизни, о себе и о Хрущеве».

Не дивно, що після відставки у жовтні 1964 року Хрущова «баба Заглада» стала без вини винуватою і напівзабутою. Навіть фактично ювілейним орденом Жовтневої революції її нагородили не до 50-річчя Жовтневого перевороту чи 100-річчя із дня народження Леніна, коли проводили масові кампанії відзначення радянських достойників, а в квітні 1971-го.

Однак феномен «баби Заглади» варто знати і пам’ятати хоча б заради того, щоб укотре не наступати на ті самі граблі. Крім того, доля трудівниці-ланкової, яка заслужила звання Героя ще у передвоєнні роки за рекордні врожаї льону, а офіційно отримала найвище в СРСР звання фактично за подвиги на ідеологічній ниві, демонструє викривлену систему радянських нагород. У ній здатність догодити владі цінували вище за справді самовіддану працю і навіть порятунок 22 дітей-сиріт.