Здавалося б, і на місці справ більш ніж вистачає, а молодому (в прямому й переносному значеннях) голові Рівненської облдержадміністрації Олексієві Муляренку не сидиться. Він щойно повернувся з лінії вогню, уклавши угоду про співпрацю Рівненщини та Луганщини. Меморандум підписали з очільником Луганської військово-цивільної адміністрації Юрієм Гарбузом. Це й стало головним інформаційним приводом для нашої розмови.
— Олексію Віталійовичу, знаю, що прямісінько на лінії розмежування після вашого візиту з’явилися каплички з Рівненщини як маленькі символи потужної духовної підтримки людей, на долю яких випали такі випробування, що, здається, на кілька поколінь вистачить.
— Небайдужа Рівненщина з перших днів війни допомагає зокрема й Луганщині: ніхто ніколи не рахував, скільки матеріальної допомоги ми туди спрямували насамперед через волонтерів. Знаю, що лише цього разу привезли 60 тонн. Влітку, ви ж пам’ятаєте, ми ініціювали оздоровлення дітей зі сходу в оздоровчих закладах нашого краю: сесія обласної ради тоді надала 600 тисяч гривень, ще 200 тисяч — Рівненська міськрада, віднайшли кошти районні бюджети. Дітвора, яка в нас відпочила та набралася сил, як на мене, повернулася додому ментально іншою. Адже ми намагалися долучити її до гарних українських традицій, розповісти й показати історію нашого краю: Дубенський замок, Острозьку академію, Козацькі могили, давню Пересопницю… Насправді найперспективніші вкладення — у наше майбутнє, це я вам і як батько трьох дітей кажу. Ми повинні зберегти оці світлі храми дитячих душ, не дати зруйнувати їх ані ворожим снарядам, ані не менш страшним інформаційним кулям. Звісно ж, малі луганці приїдуть до нас і на різдвяні канікули, й наступного літа.
Втім, я побачив, що в Луганській області не так уже й багато надійних офіційних партнерів — тож і виникла думка поєднати наші контакти офіційною угодою про співпрацю. Схожі угоди уклади й наші райони: Костопільський — із Попаснянським, Рокитнівський — із Новопсковським. Скажімо, рокитнівці насамперед допоможуть відновити старовинну 200-літню церкву Пресвятої Богородиці. Бо нам сьогодні дуже важливо здолати байдужість, яка вже підкралася до наших душ, та підставити одне одному плече: не лише матеріальне, а, можливо, й більш надійне — духовне. Щоб і там, за лінією розмежування, українці відчували: вони не самі.
— А напередодні ви повернулися з Азербайджану: які інтереси Рівненщини там?
— Якщо пам’ятаєте, область мала угоду про співпрацю з Габалинським районом, котрий доволі потужно розвивається, ще з 2013-го. Втім, угода не діяла — ситуація змінилася. Але я отримав запрошення від посла офіційно представити Україну на відзначенні 25-річчя нашої Незалежності в Баку, і вирішив ним скористатися, одночасно вивчивши ситуацію щодо взаємовигідних контактів. Бачите, Азербайджан багатий на нафту та газ, а ось промислове виробництво там не надто розвинене. Приміром, пляшку для своїх вин вони купують у Франції, уявляєте? Ми ж на Рівненщині маємо виробництво сучасної склопляшки на підприємстві з тими-таки французькими інвестиціями і цілком могли б постачати нашим партнерам пляшку та інші скловироби. Словом, це гарний майданчик для розвитку нашого бізнесу і для експорту. Тому активно розглядаємо напрями співпраці в економіці, туризмі та культурі — країна справді цікава та з великими можливостями.
— Ви згадали про інвестиції. Без них годі й говорити про економічний розвиток. А війну, зрозуміло, може виграти тільки економічно сильна держава.
— Саме тому ми створили на Рівненщині сприятливий інвестиційний клімат: без перебільшення, для нас кожен інвестор на вагу золота. І що б ви думали? У ці складні для держави часи з області не пішов жоден із них, навпаки, з’явилися нові! Наприклад, французи нещодавно інвестували в розвиток нової лінії скловиробництва 12 мільйонів євро, на її відкриття навіть особисто приїздила Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні. Гадаю, вже до нового року привітаємо компанію «Українські лісопильні» зі стартом нового підприємства у Костополі, в яке вже інвестовано 25 мільйонів євро. Це, до речі, гарний приклад державно-приватного партнерства і водночас підтримка ініціативи уряду щодо заборони експорту лісу-кругляка: навіщо вивозити те, що може і повинно створити додану вартість та робочі місця з достойною заробітною платою в Україні?
Тому я цілком підтримую Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана у його прагненні здолати бідність в Україні завдяки розвитку власної економіки — іншого шляху в нас просто немає. А запропоноване зростання мінімальної зарплати до 3200 гривень — це перший серйозний крок уряду назустріч людям.
— До речі, як вам працюється з Кабінетом Володимира Гройсмана?
— У нас цілком нормальна дієва співпраця: пряме спілкування з міністрами, віце-прем’єрами та Прем’єром. До речі, це перший опалювальний сезон у незалежній Україні, коли тепло, якщо ви помітили, з’явилося в оселях не за радянськими стандартами, а за рівнем температури за вікном — як давно в Європі.
А ось приклад конкретного вирішення питання на рівні міністрів. Щойно мене призначили на посаду — це було в переддень Великодня, пам’ятаєте, як на 75-річчя оперативного командування «Північ» до нас приїхав міністр оброни Степан Полторак. Я звернувся до нього з наболілим: передати громаді Рівненщини цілісний майновий комплекс, до якого входить унікальна архітектурна пам’ятка ХІХ століття — єдиний в Україні Тараканівський форт над Іквою. Бо досі форт, на жаль, руйнувався, а військове відомство область не чуло. Міністр відреагував миттєво: нині триває плановий процес передачі 63 гектарів цілісного майнового комплексу в комунальну власність області. Звісно, це буде туристичний об’єкт із відповідною інфраструктурою, дорожню карту реанімації якого ми вже маємо. Адже туристи дуже люблять це місце.
Цього року Рівненщина отримала з Державного фонду регіонального розвитку 102 мільйони гривень — нам вдалося завершити розпочаті раніше об’єкти. Тож цього року ми здамо в експлуатацію рекордну кількість шкіл та дитсадків, у тому числі другу чергу школи в селі Глинному Рокитнівського району, де найвища народжуваність не лише в Україні, а й у Європі, в Тинному Сарненського, де теж чи не кожна сім’я багатодітна — тож і школа, відповідно, на 1100 місць. Яка ще територія в Україні може похвалитися такою народжуваністю? Рівненське Полісся — той благодатний край, де вершать найвищу в державі політику — плекають генофонд нації. Уже наступного року уряд проанонсував триразове збільшення інвестицій для Рівненщини: звісно ж, на умовах співфінансування з громадами та прозорого використання коштів.
— А ось бурштин — тема, на жаль, не з приємних: хоча, за великим рахунком, мало б бути навпаки. Ходимо ж бо по золоту, а самі — бідні. Закону про його видобуток немає, а народ нуртує: остання сесія облради знову була більш ніж гарячою.
— Спільними зусиллями влади на місцях та правоохоронців ми змінили ситуацію: принаймні, за останні півроку, які працює оперативний штаб у Сарнах, стихійного масового видобутку вже немає. Втім, чудово розумію, що тримати ситуацію в ручному режимі дедалі складніше. Тому нам дуже важливо, щоб закон, про який так багато говоримо і на прийняття якого чекаємо не лише ми, а й ті, хто сьогодні нелегально видобуває бурштин, врахував інтереси держави і людей, які тут живуть. Це може бути і постанова Кабміну, яка допоможе повернути до нормального стану вже порушені землі через рекультивацію. Адже розвиток потрібен і області, й державі.
— Окрема тема — рівненський аеропорт, який розправив крила в тому числі завдяки вашому особистому втручанню. Що далі: вимушеної посадки не буде?
— Сподіваюся, ні. Нам важливо було відкрити повітряні ворота області й дати сигнал інвесторам: літаки над Рівним літають! За кошти обласного бюджету ми привели до ладу усі системи безпеки, створили нормальні умови в приміщенні та відправили чартерні рейси до Анкари та Єгипту. Втім, це той стратегічний об’єкт, який для економіки краю та престижу Рівненщини може зробити значно більше. І до того ж неабияка наша конкурентна перевага: ані Луцьк, ані Тернопіль не мають аеропортів. Тому сподіваємося на інвесторів з успішним досвідом реалізації таких проектів, які допоможуть вивести наші повітряні ворота на якісно новий рівень розвитку. Словом, ми з вами ще політаємо, переконаний.
— Вірю слову Муляренка —вчорашнього бізнесмена і Муляренка — сьогоднішнього керівника виконавчої влади області: оптимізм — не найгірший помічник у справах. А чи не боїтеся втратити ще так недавно отриману посаду в результаті успішної децентралізації, поборником якої є Прем’єр? Та й Рівненщина не пасе задніх: 20 об’єднаних громад — це вже таки щось.
— Щиро радію громадянській активності та небайдужості земляків. І теж обстоюю сильні громади, які вирішуватимуть, кому дати дозвіл, приміром, на видобуток піску в місцевому родовищі, адже досі, якщо не помиляюся, це вирішує Київ. Посада ж керівника виконавчої влади області за період Незалежності не раз змінювала своє, сказати б, смислове навантаження. Можливо, незабаром вона по-іншому називатиметься. Але в будь-якому разі нинішня посада — не моя приватна власність, тому й ставлюся до неї доволі філософськи. Втім, якщо вже мені її довірили, служу громаді Рівненщини вірою і правдою.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олексій МУЛЯРЕНКО. Народився 15 жовтня 1976 року в Рівному, закінчив ЗОШ №11 та Рівненський економіко-гуманітарний університет за спеціальністю «менеджер-економіст». Трудову діяльність розпочав начальником дільниці на виробництві, згодом заснував власну фірму «Сталь-М». Одружений, має трьох дітей. У 2015-му його обрано секретарем Рівненської міськради, 28 квітня 2016 року призначено на посаду голови Рівненської облдержадміністрації.
Ми в Google+