Перший заступник начальника
Головного управління Держземагентства
у Полтавській області
Григорій ШАРИЙ

У Держземагентстві нині всерйоз розглядають питання щодо зміни методики нормативної грошової оцінки земель сільгосппризначення. Про причину та наслідки ініціювання таких перетворень нашому кореспонденту розповів перший заступник начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області, почесний землевпорядник України Григорій ШАРИЙ.

— Григорію Івановичу, чи означає це, що чинну з початку 1990-х років методику оцінювання таких земель було розроблено поспіхом і вона не відповідає вимогам сьогодення?

— Так. Окрім того, під час її розробки за основу брали показники господарювання на землі станом на 1988 рік, а нині вже 2014-й. На Полтавщині ще у 1998-му звернули на це увагу і розробили власну локальну методику, яку затвердили і ухвалили на сесії облради. Її особливість у тому, що вона враховує в розрізі районів і сільрад природний бонітет землі, тобто її природну здатність забезпечувати родючість. Але сьогодні й ця методика застаріла. І в області нормативну грошову оцінку для особливо цінних земель та чорноземів занижено удвічі. У нас гектар такої землі коштує 22 тисячі гривень, а справжня її ціна — 40-50 тисяч.

— Кому наруч штучне заниження вартості?

— Великим орендарям, латифундистам. Адже вони вдвічі менше витрачають на орендну плату і вдесятеро (!) — на земельні податки. При цьому отримують квазідоходи на землях. Водночас у деяких областях нормативна грошова оцінка земель, навпаки, завищена у чотири рази. Навіть низькобонітетних. Ця невідповідність призвела до відмови селян  господарювати на землі та сплачувати непомірні податки, вони не використовують її за цільовим призначенням. Якраз через це самозаконсервувалася майже половина паїв на Чернігівщині, Сумщині, Волині, Рівненщині. Для порівняння: по Україні на умовах оренди використовують 61% паїв; у Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Дніпропетровській і Харківській — 95%.

— Як так сталося, що в людей відбили бажання обробляти землю?

— Перша помилка реформаторів у тому, що, ухваливши єдиний на всю Україну Земельний кодекс, не було розроблено державної програми розвитку земельних відносин на 10-20 чи навіть 40 років. Думали тільки про приватизацію. Тоді як реформа мусить забезпечити високоефективне господарювання на землі, раціональне її використання, сталий розвиток територій, соціально-економічний розвиток, підвищення рівня життя селян. Тобто у рамках програми розвитку земельних відносин треба було розробити і положення з реформування. Одне — для Закарпаття, друге — для гірських районів Карпат, третє — для Полісся, четверте — для Наддніпрянщини з її чорноземами, п’яте — для південних степів і шосте положення, можливо, для гірських районів Криму. Навіть коли царський уряд проводив реформи у 1861-му та 1906 роках, то на території нинішньої України діяли сім «уложеній» з проведення реформування селянського життя. Сім! А наші сучасні реформатори обмежилися тільки паюванням. Хоча, приміром, Закарпаття і без того розпайоване природно-кліматичними умовами і розташуванням земділянок.

— Може, ті, хто започатковував реформи, не мали відповідних знань, тому самі не знали, як це правильно зробити?

— Не думаю. Дров наламали, бо поспішали якомога швидше розвалити колективну систему господарювання з метою приватизації колективного майна і землі.

—  Чи виправдала себе запроваджена на Полтавщині локальна, як ви кажете, методика нормативної грошової оцінки земель сільгосппризначення?

— Так. Бо якби керувалися у своїй роботі стандартною, загальноукраїнською методикою і не зважали при цьому на природний бонітет, то у Чутівському районі ціна землі була б у чотири рази нижчою, ніж нині, а в Чорнухинському, який спеціалізувався на буряківництві й картоплярстві і де застосовували високі технології, вносили чималу кількість міндобрив,— навпаки, у стільки ж разів вища. У деяких північних районах області земля вже забур’янилася б і самозаконсервувалася б, там уже поросли б ліси. І було б вилучено з обробітку великі площі землі, як на тій же Сумщині, де 300 тисяч гектарів орних земель не використовують за цільовим призначенням тільки тому, що необ’єктивно оцінено землю.

— Якщо в Україні почнуть по-новому оцінювати, в області цю методику візьмуть на озброєння?

— Безумовно. Адже це стосується і нас. Після переоцінки на особливо цінних ∂рунтах земля буде дорожчою, на бідних — дешевшою, ніж нині на Полтавщині. Я вважаю, що буде більш оптимальною інвестиційно-приваблива просторова складова, яка забезпечить раціональніший і вільніший доступ аграріїв до основного свого ресурсу — землі.

Якщо у когось вона родючіша, то, відповідно, буде й дорожчою, тому її матимуть змогу іпотечно закласти в банк, і її власники зможуть отримувати більш справедливу орендну плату, а бюджет — більш справедливий платіж. Натомість надприбутки орендарів дещо зменшаться. Бо дійшло до того, що платежі в Україні за землі сільгосппризначення становлять усього 0,1% нормативної грошової оцінки. Це приблизно 21—22 гривні з гектара за рік. Земельні відрахування державі на розвиток сіл треба збільшувати, якщо не на словах, а на ділі хочемо відродити поселенську мережу, яка потроху зникає.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Григорій ШАРИЙ. Народився у 1961 р. на Полтавщині. Має три вищі освіти. Із 1998 року — у державній земельній службі, 14 років очолював Головне управління Держкомзему в Полтавській області. Від серпня 2012 року — перший заступник начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області. Кандидат наук із державного управління.