На вулиці дощ наче з відра. І попри літечко, холодно. З огляду на відчинену кватирку в кімнаті також має бути не спекотно. Однак мені надзвичайно жарко, і б’є пропасниця. Термометр показує 38,9. Ого! А тут ще й вуха заклало, неначе щедро залило монтажною піною. Добираюся до комп’ютера, щоб через сайт поліклініки викликати лікаря-терапевта і, можливо, відразу й записатися до лора. Сайт вимагає реєстрації. Реєструюся. Проте відразу надходить відповідь: «Ваш обліковий запис не підтверджено у клініці. Для підтвердження підійдіть у реєстратуру з документом, що посвідчує особу. Записатися на прийом або викликати лікаря ви зможете після підтвердження». Дивно, понад два місяці подавав до реєстратури всі необхідні документи і на себе, і на родину. Від обраного терапевта надходило кілька дзвінків щодо присвоєння коду авторизації в системі e-health.

Мокрий мов хлющ заходжу до поліклініки. Перед віконцем реєстратури черга — осіб зо 20. За сорок хвилин очікування наслухався. Нарікання зводилися здебільшого до того, що люди не розуміли, як їм чинити в нових умовах, щоб отримати медичну допомогу вчасно і якісно. А одна жіночка доволі поважного віку ледь не плакала, що вже тиждень приходить до скляного бар’єра реєстратури і ніяк не може записатися до лікаря. Ніхто нічого не пояснює, та й коли там розмовляти заклопотаним працівникам цього підрозділу. Адже одні пацієнти ніяк не можуть втямити, чому їм не дають направлення на прийом до спеціаліста і до чого тут реєстрація, коли болить, інші наполягають на отриманні допомоги, а вже потім владнанні всіх формальностей. І це, за свідченням людей у черзі, не лише в нашій поліклініці, а в усьому Харкові.

Лор, до якого все-таки вдалося згодом потрапити, пояснила, що лікарі й справді не можуть приймати хворих без реєстрації, проходження всіх формальностей. І хоч під дверима чимала черга, потрапити до кабінету можуть лише «задокументовані».

«Раніше ми надавали допомогу всім, хто звертався, не зважали на місце реєстрації, є чи нема документів. А тепер цього робити не маємо права», — каже лікарка і розповідає, що медсестра поліклініки пройти медогляд може лише за місцем реєстрації. А це втрачений час і, мабуть, нерви.

Терапевти, чи сімейні лікарі, заклопотані наповненням списку своїх клієнтів, бо відома заповітна цифра, яка впливає на зарплату. Отож у їхніх кабінетах постійно відбуваються розмови на кшталт: лікарю, в мене свист у грудях, допоможіть! А у відповідь: ви вже подали документи на реєстрацію, де проживаєте?

Щось таки недомудрили чи перемудрили з цією медреформою. А може, ми не доросли до неї? Бо таки є позитиви від її впровадження. Особливо вони відчутні на селі. Можливо, просто «верхи», які вже не хочуть управляти по-старому, не змогли чи не встигли навчити «низи» працювати і жити по-новому? «Низи», пояснюю, — це ми з вами й первинна медична ланка і профільні місцеві лікарі.

Мені і, думаю, вам однаково, де і які шестерні механізму реформування скрегочуть і не повертаються у правильно заданому напрямку. Нам би лише у разі всіляких болячок отримати професійну медичну допомогу, бо, за великим рахунком, саме на це й спрямована реформа медицини. Чи має бути спрямована.

А поки що вона часто нагадує вередливе дитя, яке неосмислено корчить гримаси, кривляється й викликає цим роздратування. Є надія, що підросте. Хай би швидше, щоб не встигли наші хвороби перерости у хронічні або й гірше. І щоб сама реформа не перетворилася на затяжний процес хронічного подолання вікових помилок.