БЕРЕЖЕМО НАДБАННЯ

Стадо коней цієї породи збільшується  в Україні і власними зусиллями, і через європартнерство

На узвишші біля одного з санаторіїв курортної Свалявщини всьоме проводять «Свято гуцульського коня». Його програма незмінна за всі роки: міжнародна науково-практична конференція, конкурс і державна атестація коней для племінного використання. Визначають чемпіонів гуцульської породи коней.

…Один за одним їх виводили на галявину. Експерти з кількох країн, сидячи за столами, вимогливо оглядали, оцінюючи екстер’єр, тип кожної з тварин. Після перерви — дистанції з демонстрування придатності до верхової їзди, ходіння в упряжці, долання перешкод.

Щоб старання матінки-природи  не пропали марно

«Кінні» оглядини допомагають виявити особин, придатних для відтворення кращих якостей породи. Нині гірших вибраковують, а порівняно недавно шукали чистопорідних гуцуликів, яких у області залишалося одиниці.

Жалюгідне становище ніяк не узгоджувалося з минулими успіхами у розведенні гуцуликів. Цих коней віддавна не лише утримували в Карпатах, а й ретельно оберігали чистоту породи. Ще у 1870-х роках у селі Тур’я-Ремети, що в нинішньому Перечинському районі Закарпаття, діяв конезавод — державна жеребчина. За часів Австро-Угорщини тут утримували 120 коней кількох порід, серед них і гуцуликів. Про увагу з боку Чехословаччини, до якої пізніше входив край за Карпатами, свідчить факт: у 1936 році кінні змагання на цьому заводі відвідав президент Томаш Масарик. Коні тут були навіть під час Другої світової війни. Державний завод розформували всередині 50-х років минулого століття, нині на його базі діє психоневрологічний інтернат.

Від гуцуликів у радянський час зовсім не відмовилися: до середини 90-х доглядали племінне поголів’я на фермах «Шипіт» на Міжгірщині та у колгоспі села Малий Березний, у облплемоб’єднанні на Мукачівщині.

Але «опікунів» породи не стало, гуцулики опинилися під загрозою... Першим, хто зрозумів загрозу втрати, став фермер Василь Гарат на Ужгородщині, за ним — Олександр Ігнатенко на Великоберезнянщині. Відтак у 2001-му з’явилася асоціація «Племконецентр».

Закордон  нам допоміг

У країнах, які нарівні з нами входять до Карпатського регіону, а саме Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, а ще Чехії та Австрії, гуцульські коні ніколи не опинялися під загрозою зникнення. Виразним прикладом може слугувати Румунія.

— Племінний завод з гуцульської породи у селі Лучіна, на якому я побував, зберігся ще з часів австрійського імператора Франца-Йосифа, — сказав директор дитячо-юнацької спортивної школи «Буревісник» (м. Львів), суддя всеукраїнської категорії з випробування верхових коней Михайло Вартовник. — Там, до речі, коней у племінні книги записують не за кличками, а… за цифрами. Як понад 200 років тому!

Михайло Семенович — постійний головний суддя змагань під час щорічного «Свята гуцульського коня». Нинішнього року виконував ці обов’язки всьоме. «Перешкоди, які долають коні, відтворюють народну культуру горян. Тому так і називаються — хвіртка, фіранка, рівновага, вода... «Вузеньким місточком до милої слід перейти, і не впасти з конем у воду», — зауважив.

Голова науково-виробничої асоціації «Племконецентр», старший науковий співробітник Закарпатської державної сільськогосподарської станції Мирослав Головач вважає, що найкраще справа зі збереження породи розвивається в Польщі. «З ними співпрацюємо вже десять років, придбали від них багатьох жеребців. На завершальному етапі — створення спільного українсько-польського підприємства».

Загроза зникнення — позаду

Всередині 90-х років минулого століття у Закарпатській області перестав існувати останній племосередок з гуцуликами, що на Міжгірщині. П’ятьох із останнього десятка кобил вдалося викупити Мирославу Головачу — директорові Львівської обласної державної заводської конюшні, розташованої в місті Судова Вишня.

Однак тим племінним гуцуликам довго не таланило: потрапивши під приватизацію, підприємство отримало власника, незацікавленого в розвитку племінної справи. Довелося з жалем прощатися з фермою. Але Мирослав Йосипович, ідучи, забрав і тварин: перевіз їх знову на Закарпаття, де в одному з санаторіїв курортної Свалявщини зайнялися новітнім напрямком лікування з допомогою верхової їзди — гіпотерапією.

У наступні роки на базі Інституту розведення і генетики тварин Головач підготував до захисту докторську дисертацію, нині працює старшим науковим співробітником Закарпатського інституту агропромислового виробництва. «Племконецентр» зі скромної ферми на кілька голів перетворився в науково-виробничу асоціацію. Сьогодні тут — 60 коней, яких доглядають п’ятеро осіб. Основне призначення об’єктa — відтворення стада, збереження генофонду гуцуликів у Карпатському регіоні України.

Крім цього та ще двох закарпатських центрів, які репродукують гуцуликів, за останні роки на Івано-Франківщині з’явилися два, по одному — на Львівщині та Буковині. Враховуючи кілька сотень коней цієї породи, що утримуються в дворових господарствах, кількість поголів’я перевищує півтисячі. За чисельністю поголів’я породі вже ніщо не загрожує, слід дбати про його якість.

Коні-гуцулики під час оцінювання екстер'єру та долання перешкод. Фото автора

Штаб-квартира — в Австрії

Штаб-квартира європейської асоціації гуцульських коней розташована… в Австрії. Ця країна, як і Польща, найбільше зусиль докладає для створення бренду гуцуликів. До слова, австрійська й польська національні асоціації надали можливість Україні вести державну племінну книгу гуцульської породи. Це те, чого немає, наприклад, у випадку з кіньми орловської породи. Їх в Україні достатньо, але ж Росія досі не дає повноважень вести державну племінну книгу. Австрія і Польща надають доступ і до електронних баз даних. За цією базою можна, наприклад, дізнаватися, який кінь у Австрії виставлений на продаж.

Українську державну племінну книгу цієї породи не ведуть через брак коштів. Перший і останній том такої книги вийшов у далекому 1949 році. На сьомій науково-практичній конференції, що пройшла під час Свята гуцульського коня, досягнута домовленість про видання другого тому книги. Вона готова. Та чи з’явиться? Фінансування на деякі інші породи, як-от новоолександрівський ваговоз, є, а на цю — нема. Водночас фахівці зазначають, що книга — важливий елемент селекційного процесу.

Державна підтримка мізерна

Кілька років тому діяла державна програма, яка покривала тридцять відсотків затрат «Племконецентру». Але вже два роки він не одержує від держави жодної гривні, його підтримування — на плечах спонсорів.

— Для повноцінного існування такого стада, як у нас, достатньо було б 600 тис. грн від держави, ще стільки ж можемо заробляти на себе самі, — говорить Мирослав Головач. — Хоч ми і неприбуткова організація, але певні кошти для себе заробляємо завдяки впровадженню гіпотерапії.  Вона допомагає пацієнтам долати хронічні втоми, викликані різними професійними захворюваннями, впоратися з деформаціями та хворобами хребта, неврозами й депресивними станами.

До Голубиного приїздять з усієї держави і навіть з-за кордону ті, хто потребує цієї допомоги, і хто відчув на собі позитивний вплив від спілкування з кіньми. Багато хто побував тут не раз і не двічі. «Конелікування» доступне для всіх: всього 20 грн за сеанс.

На запитання, чому хворим не можна податися в інші місця, де теж є коні, Мирослав Головач впевнено відповідає: «Таких коней, які б були легкими в керуванні, спокійними за вдачею, як гуцулики, важко віднайти. Від нас уже почали купувати їх гіпоцентри інших українських регіонів: за два роки продали вже чотирьох коней. І це, вважаю, лише початок…»

На базі «Племконецентру» діє клуб оздоровчої кінної їзди. А от спортивні змагання для гуцуликів — на етапі зародження. За кордоном вони дуже популярні, тим паче за міжнародною класифікацією коні цієї породи належать до класу поні (в холці — не вище 149 сантиметрів).

—Гіпотерапію застосовуємо в поєднанні з мінеральною водою. Має значення і висота над рівнем моря: у нас можна обирати різну, — додає головлікар санаторію Павло Ганинець. — Тісне спілкування з цією твариною допомагає тримати в формі душу й тіло. Хвороби хронічної втоми, яку значно раніше описали американці, у нас дотепер не було. Через низьку якість продуктів харчування, а також малорухливий спосіб життя і ця хвороба, і викривлення осанки, й деякі інші, пов’язані з деформаціями спини, з’явилися. Вони прогресують. Кінь допомагає з цим боротися.

Породу  треба зберегти

На запитання про перспективи «Племконецентру» Мирослав Головач відповідає: «Ми працюємо за технологією кінного заводу, маючи 30 кобил. Щоправда, це закордонні вимоги, а за українськими їх має бути вдвічі більше. Така кількість недоцільна, бо 60 кобил — означає, що на фермі мали б утримуватися не менш як 200—250 коней. Це надмірне фінансове навантаження.

— Кінний завод за європейськими вимірами повинен мати по 1 га землі на кожного коня, у нас — всього 10 га на 60, — зауважує Мирослав Йосипович. — За останній рік площу збільшили майже вдвічі, однак її все одно мало. Просимо виділити одну з полонин, але безуспішно.

В Україні 11 кінних заводів, а з гуцульською породою — жодного. Назріла потреба створити такий завод, щоб цій цінній породі уже напевне нічого не загрожувало б.

КОМПЕТЕНТНО

Іван ГЛУШАК, 
завідувач кафедрою конярства
Національного університету біоресурсів 
і природокористування України:

— Усьоме приїжджаю сюди, жодного свята не пропустив. Шкода, що керівники області дещо послабили увагу до цього заходу, сьогодні їх немає.

Голова асоціації Мирослав Головач ту програму, яку започаткував, витримує. Важливі як наукові дослідження, так і підготовка фахівців для селекції і правильного догляду за кіньми. Тому я постійно беру участь у Святі гуцульського коня. Студенти нашого вишу з задоволенням їдуть у «Племконецентр» на практику. Це відкриває добрі перспективи.

Щодо хороших якостей породи сумнівів у них немає. Кінь невибагливий до мокрецю, до болота. Його набагато вигідніше придбати, ніж чистопородного орловського жеребця, якщо треба виорати, підгорнути ділянку, перевезти вантаж на далеку відстань, особливо в горах. Добре, що триває плідна співпраця з польськими селекціонерами. Вона впливає не лише на збереження породи. Це — ще й збереження культури народів Карпат, яка є їхньою спільною спадщиною у цьому регіоні.