За давньогрецькою легендою, фригійський цар Мідас якось отримав від одного з богів унікальний дар: все, до чого він торкався руками, губами чи іншими частинами тіла, відразу перетворювалося на золото.

Не менш екстравагантну здатність виробив у собі сучасний нікчемний викидень пітерських підворіть, якого необачно завели в колишні царські палати кремля. Отож щойно дрімучий агресивний невіглас розтулює рота, щоб сказати бодай пів слова, чується брехня. А коли йдеться про Україну, йому іноді навіть і балакати не доводиться: цілі полчища ідеологічних лакеїв наперед знають, що саме їм треба брехати і перебріхувати вже колись набрехане, аби тільки вгодити тиранові. 

Саме токсична дезінформація стала згубною зброєю «аналоговнєт» напередодні та під час повномасштабного вторгнення рф в Україну. Усі кремлівські рупори цілодобово поширюють для пересічних підлеглих нікчемного царка фейки про українських «карателів», «нацистів», «фашистів», «сатанистів». І там, за поребриком, здебільшого вірять, що всі біди «матушки» та фінансові й соціальні проблеми кожного з москалів виникли не внаслідок задовгого правління бездарного і брехливого пуйла та його корумпованого оточення, а тільки через Україну, Європу, НАТО, США тощо.

А іноді пересічні жертви багаторічної згубної політики кремля тільки вдають, начебто вірять пуйлівським фейкоробам. Насамперед це стосується тих, хто вже побував в Україні й зокрема на Донбасі. Звісно, було б перебільшенням сказати, що ці люди тепер з огидою плюють на «ящик» чи портрети плюгавого геополітика. Ні. Проте не вперше і не востаннє вони звично переконуються: про все, що стосується України, їм не просто брешуть, а дуже підло брешуть.

Окупанти бачать «відновлення» міста по-своєму. Фото з сайту twimg.com

«Страшно навіть уявити, що тут відбувалося…»

Не секрет: у Маріуполі, який зруйнували московити, нині чимало заробітчан держави-агресора, які, спокусившись довгим рублем, розбирають завали чи зводять нові будинки. Закордонні журналісти отримали нагоду записати (анонімно) спогади чи враження росіян від перебування в Маріуполі. Вони навіть із цензурними скороченнями підтверджують: прибулі шоковані побаченим. Більшість із них тепер зізнаються, що скептично ставилися до інформації в мережах про цинічне знищення міста, а довіряли офіційній пропаганді, яка переконувала: триває «сво» та ювелірна зачистка території від «фашистів з «Азову». Ось тільки окремі розповіді.

«Зупинилися в Макіївці ночувати. Там показувало і наше телебачення, і трохи українське. Було цікаво порівнювати новини. Я, правду кажучи, їдучи, навіть не знав, що в Маріуполі насправді коїлося. Удома зазвичай дивлюся канал «звєзда»: там казали про бої й зачистку Азовсталі. Однак тут таке побачив! Навіть жінці спершу фотографії повністю зруйнованого і згорілого міста не надсилав — навіщо її лякати. А ось місцеві люди вже потроху звикли до цих жахів. Якось бачимо, собака синьо-чорну людську руку тягне мимо зупинки. Там люди стояли, серед яких діти. Вони відвернулися і все. Ми, звісно, були шоковані, а для них це вже звично. Бо там досі зруйновані дев’ятиповерхівки не відразу розбереш, а під завалами ще стільки трупів! Ось пес і витягнув», — згадує робітник з петрозаводська, який приїхав у Маріуполь серед перших російських будівельників.

«Ще дорогою ближче до Маріуполя побачили зруйновані приватні будинки, чорні обгорілі дерева й автомобілі. Було страшно, але додавало сил, що на хвилерізах біля КПП виднілися написи: «Нєт войнє!» Саме місто лежить у руїнах повністю, майже всі багатоповерхівки пошкоджено. Житлові будинки посічено осколками і скрізь позначено написами: «Тут люди!» чи «Діти!» Страшно уявити, що тут відбувалося кілька місяців тому! Проте навіть крізь руїни помітно, що люди тут гарно жили: багато симпатичних і розкішних будинків, яких у нас не збудуєш. Мабуть, ті, хто добре жив, і був проти росії. А кому втрачати було нічого, то йому однаково», — розмірковує «брат» із волгограда.

«Нам тут нітрохи не раді»

Само собою, заробітчани з рф згадують і про стосунки із жителями Маріуполя, які вціліли після жорстокого московитського «визволення».

«У багатьох наших роботяг немає співчуття до місцевих жителів. Вони розповідають, що ті до нас теж ставляться негативно, і тепер я розумію чому. Мене лякає думка, що можуть тут убити і матимуть на це повне право. Бо хто я тут? Окупант. Ніхто мене сюди не кликав, а може, хтось і кликав, але напевно не 99 відсотків місцевих.

Якось на будові розказали такий випадок. Прийшов до будівельників якийсь чоловік попросити піску, а вони жартома порадили запитати у військових. У відповідь той розповів, що наші військові звірі, бо вбили його дружину, яку він змушений був поховати просто у дворі. Наші подумали, що він напідпитку чи божевільний, і пообіцяли дати пісок уже наступного дня. Та він більше не приходив», — ділиться спогадами ще один будівельник.

Усі розповіді (навіть цензуровані!) про взаємини з маріупольцями різко заперечують поширювані кремлівські фейки про радість місцевих, які нібито тепер дякують московитам за «захист від бандерівців» і щасливе життя.

«На об’єкті до мене підійшла жінка років 50 й запитала, чи зноситимуть цей будинок. Я не міг нічого відповісти, бо й сам не знав, а в неї тоді почалася істерика. Вона стала називати нас окупантами і кричати: «Навіщо ви сюди прийшли, скільки лиха принесли!» Один з наших спробував її заспокоїти. Мовляв, чим ти не задоволена, адже ми тут добро вам робимо, місто відновлюємо, а ви чомусь такі невдячні. Вона тільки плюнула в його бік, згорбилася і пішла геть», — згадує роботяга з уфи.   

«Постійно ловиш на собі сердиті чи зневажливі погляди цих людей. А кілька днів тому замінували розтяжками наш кран, і так дві ночі підряд. Висновок напрошується один: нам тут нітрохи не раді», — скаржиться прибулий із самарканда.

Однак далеко не всі росіяни, хто мовчки чи вголос підтримує підлий і жорстокий напад пуйлівського кремля на Україну, розуміють, що насправді відбувається загарбання сусідньої незалежної держави і геноцид українців. У таких немає навіть натяків на докори совісті чи співчуття після знищення Маріуполя, вбивства тисяч мирних людей та поневіряння тисяч інших.  Вони вважають це «визволенням», а тому готові працювати і заробляти ще й в інших наших областях.

«Шкода, звичайно, що доводиться тепер багато відбудовувати. Навіть не уявляю ,скільки на це грошей потрібно. Та головне — із Кримом в нас тепер сухопутне сполучення, бо той міст, як бачимо, знищити досить просто. А все, що зможемо захопити і віджати в України, відновлюватимемо. Інше питання: куди далі йти, які області віджимати, а які ні, — вирішувати не мені. Для цього у кремлі є інші люди», — каже заробітчанин із домодєдова.

А його колега мурод із Таджикистану, коли йдеться про загарбницьку війну проти України, яку розпочав царьок із кремля, щиро зізнається: «Якби я знав історію, то розказав би, що відбувається. А я будівельник. Та живу в росії, а тому без варіантів за росію, а про Україну нічого не знав, і мені це нецікаво».  

До речі, для багатьох таких, як цей мурод, які не цікавляться історією, варто нагадати таке. Отой згадуваний у легендах прадавній персонаж Мідас свого часу, зміцнивши царську владу, жорстоко покарав і стратив багатьох фригійців, отож час його правління закономірно назвали тиранічним. Цей цар-геополітик спершу дотримувався мирного союзу з Ассирією, а потім, порушивши його, програв розпочату війну. Далі зазнав ще й нищівної поразки від кіммерійців, втратив раніше захоплені землі, а тоді наклав на себе руки. 

Нічого не нагадує з огляду на особливості царювання сучасного кремлівського тирана?