Випадково потрапивши на територію державного підприємства «Дослідне господарство ім. Декабристів», що в Миргородському районі на Полтавщині, я був приємно здивований тим, наскільки тут уміло ведуть господарські справи. Сподобалися тамтешні дороги, — хоч директор підприємства Володимир Цибенко й не задоволений їхнім станом,— молодий яблуневий сад на тисячу дерев, що цьогоріч уже плодоносив. Добросовісно зорані на зиму поля — до речі, землі тут понад три тисячі гектарів, як у середньому за розмірами колгоспів. На ній сіють і саджають усе, що може рости в нашій кліматичній зоні.  

А за Гоголем, на Полтавщині дишло встромиш у землю, і воно розбрунькується. Тобто господарство багатогалузеве. Володимир Цибенко казав, що вони займаються вирощуванням і реалізацією насіння зернових і кормових культур. Розводять живність і худобу — підприємство має статус племінного заводу з вирощування свиней чорно-рябої миргородської породи, племінного репродуктора аєрширської породи ВРХ. За минулий рік від умовної корови тут виробили понад 6 тисяч кілограмів молока, а в цьому році, наголосив директор, подолають цей рубіж надоїв іще до завершення року.

Крім цього, «декабристи» утримують овець тонкорунної асканійської породи, 3 тисячі курей, 2,5 тисячі перепелів. Є в них коні, чимала пасіка. Показував директор цех із виробництва євроогорожі, гори дбайливо складених рулонів спресованої соломи й сіна, накриті плівкою і придавлені гнітом силосні й сінажні траншеї. Душа співала, бо бачив це не в кіно, а в реальності. І не де-небудь за кордоном, а на Полтавщині. Під час переїздів з одного об’єкта на інший Володимир Цибенко розповідав про насущні турботи, про небувалий урожай кукурудзи і буряків і принагідно повідомив, що все оце хазяйство-господарство обробляють усього 235 працівників, які за свою працю непогано заробляють.

Середньомісячна зарплата на підприємстві, з його слів, становить 2050 гривень. А в гарячу пору доярки й механізатори заробляють 5—6 тисяч гривень. У перспективі їхня зарплата могла б іще зрости, бо економіка господарства зміцнюється. Та ось біда, журився він, мабуть, недовго нам так господарювати. Бо наш аграрний міністр сказав, що державним сільгосппідприємствам жити залишилося до Нового року. Тоді землю розпаюють чи хтозна-що з нею зроблять, так само і з господарством.

Кінець фрази директора я не розчув, бо його голос раптом став тихим і, здалося, затремтів. Він відвернувся і тільки махнув рукою.

А й справді, для чого руйнувати те, що вже збудоване і приносить прибуток? Цибенко говорив, що господарство рентабельне. І для чого стригти всіх під одну гребінку? Сумнівно, що всі члени цього сільгосппідприємства сплять і бачать себе працюючими на власному шматку поля. У приватній власності жителів села Декабристи й без цього налічується 60 тракторів(!) та 4 комбайни. Тобто насильно нікого там не тримають. Навпаки, це люди за нього тримаються. Бо це не тільки добре оплачувана робота, а й гарантований соціальний захист. У статуті ж написано про те, щоб щороку від прибутку господарства  виділяти певні кошти на одноразову допомогу пенсіонерам, які тут працювали, з його комори харчуються місцева середня школа і лікарня, навіть центральна миргородська. Перелік благодійних зобов’язань підприємства довгий.

Окрім цього, тут люблять землю і вміють на ній працювати. Чого не скажеш про багатьох новоспечених «ефективних, із ринковим мисленням» землевласників. Які до того ж не переймаються «соціалкою». Тож запитань багато. Але обнадійливу відповідь на них хотілося б почути ще до новорічних свят.