На дев’ятий день березня бійці Сил оборони в одному з розбитих ворогом будинків Бахмута натрапили на рідкісне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Достеменно відомо: книжка за редакцією В. Доманицького з портретом і життєписом поета вийшла 1917 року в Києві у друкарні Товариства «Криниця» (Хрещатик, 42). Раритет уже вивезли в безпечне місце й передали на реставрацію.

На перший погляд, особливо на тлі тривалих жорстоких боїв, цей факт може видатися незначним. Однак саме таких «дрібниць» кремлівські нечестивці бояться, немов їхня рідня хрону, часнику чи ладану. По-перше, вихідні дані невимушено свідчать про наявність у зовсім не «ісконно рускам» Києві 1917 року українських видавництв, товариств тощо і тому зайвий раз спростовують божевільну маячню лідера рф про те, що Україну начебто вигадав чи створив лєнін. По-друге, те, що героїчна оборона міста триває досі, в середині березня викликає в російських загарбників лють, ненависть, розпач і приреченість. Бо ж «вражою злою кров’ю», за Шевченком, Сили оборони дуже щедро окропили далекі і близькі підступи до міста.    

Знайдений  оборонцями раритет  уже вивезли в безпечне місце й передали на реставрацію. Фото з сайту censor.net

«Ситуація залишається досить складною»

Відомо: бутафорний, точніше, ботоксний верховний головнокомандувач зс рф вже з пів десятка разів віддавав категоричний наказ «визволити» всю територію Донбасу і взяти Бахмут. Востаннє він чітко вказав термін виконання: до початку весни. Тому, можливо, запопадливі підлеглі, щоб і надалі бункерний терорист уявляв, що «все за планом», переконують його, що на календарі досі 44 чи 45 лютого. Дурниці? Нітрохи. кремлівська пропаганда й не такі очевидні речі ставила з ніг на голову. Це жорстоко підтверджують і загарбницька війна москви проти України, і штурм Бахмута, які за поребриком називають захистом себе, навіжених, від НАТО, США та інших недругів.

Досі штурмові загони пвк «вагнер» вже частково просунулися у східній частині міста до його середини, а річка Бахмутка, від якої й походить назва, поступово перетворилася на лінію фронту. Жорстокі бої тривають, хоч військові експерти неодноразово підтверджували: місто Бахмут для росіян не має аж занадто серйозного стратегічного значення і його загарбання не відкриє агресорові очевидних переваг. Схоже, брак великого сенсу згубної для них м’ясорубки розуміють навіть російські генерали, але вони змушені виконувати волю неадекватного ще й у цьому разі лідера кремля, який прагне здобути бодай якусь перемогу. Нав’язливе бажання похвалитися успіхами не зупиняє навіть величезна кількість загиблих рашистів та знищеної військової техніки, якими вкриті підступи до Бахмута.

За довгий і безславний період інтенсивних боїв, що триває з літа 2022 року,  «друга у світі армія» та бойовики «вагнера», тупцюючись на місці, буквально вигризають метри свого просування, називаючи це успіхами. Відбувається очевидне виснаження людського й технічного ресурсів, які загарбники зібрали на цьому напрямку. Самі ж росіяни, які потрапили в полон, зізнаються, що навіть назва цього міста в них асоціюється із земним пеклом, і підтверджують велику кількість загиблих бійців чи навіть підрозділів.

Логічно, що в наступі втрати бійців чи техніки тих, хто атакує, завжди більші, ніж в обороні: прийнято вважати їх відповідно три до одного. Проте під Бахмутом, за найскромнішими підрахунками вітчизняних та закордонних експертів, на кожного загиблого бійця Сил оборони України припадає п’ять-шість ворогів.

«Оборона Бахмута триває майже десять місяців. Сили оборони здійснили певні тактичні дії, які на даний момент не дали ворогові взяти місто в оперативне оточення, але ситуація залишається дуже складною. Наші захисники завдали значних втрат ворогові, знищили велику кількість транспортних засобів, змусили використати найкращі підрозділи угруповання «вагнер» та зменшили наступальний потенціал супротивника», — каже командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський.

Гірка істина для зрадників

Ситуацію, в якій ворог, прагнучи захопити місто і подати це як велику перемогу, за цей час помітно виснажив свої сили, недавно спроможні йти в наступ, підтверджує британський фахівець зі стратегічних досліджень сер Лоуренс Фрідман. «Ми із тривогою спостерігаємо за подіями в Бахмуті. Адже після Соледара нам казали, що Бахмут швидко впаде. Вважаю, що це влаштовувало український Генштаб настільки довго, наскільки вони зможуть відправляти підкріплення до Бахмута, щоб дозволяти росіянам спрямовувати сили в цьому напрямку і так виснажувати їх. Бо ті наче застрягли у спробах просунутися вперед і взяти місто, яке має дуже малу стратегічну цінність», — вважає він.

Утім, було б помилкою вважати абсолютну відсутність стратегічного значення та важливої ролі Бахмута в загальній системі української оборони. Те, що кожен день героїчної оборони міста дає змогу виграти час для підготовки майбутніх наступальних операцій ЗСУ і водночас знищує та виснажує найбільш підготовлені й боєздатні частини рашистів, неодноразово підтверджували безпосередні учасники боїв та військові експерти.  

Дуже важкі бої, котрі вже перемістилися до міських кварталів, тривають. Величезні втрати рашистів важко приховати насамперед від жителів населених пунктів окупованої території Донеччини, де давно переповнені морги та медичні заклади, куди везуть трупи загиблих чи поранених «визволителів». Утім, кремлівська пропаганда бадьоро розповідає про успіхи росіян, свідомо забуваючи що багаторазовий наказ пуйла і термін «визволення» Бахмута і всієї території Донбасу до початку весни, вкотре не виконано. Владний лакей москви в ОРДО д. пушилін вдає, що «все за планом» і на календарі, як і раніше, досі зима.

«Усі жителі стежать за успіхами пвк «вагнер», за тим, як триває визволення «днр», і безмірно вам вдячні. Ваш приклад визволення населених пунктів на довірених ділянках — приклад справжнього російського військового братства», — зробив він днями патетичне звернення, в якому цинічно подякував за руїни та випалену землю, що залишилися на місці недавніх міст і сіл краю. І з дурного розуму навіть назвав це прикладом бозна-чого.

Проте важливо, що далеко не всі жителі Донеччини тішаться «успіхами», які насправді тільки у планах кремля. Наприклад, свою точку зору публічно висловив зрадник України, командир створеного ним 2014 року в Донецьку терористичного підрозділу «восток» о. ходаковський: «Спостерігаючи за нашими героїчними зусиллями на бахмутському напрямку, я, однак, віддаю належне й супротивникові: якби ми демонстрували таку завзятість в обороні, історія цієї війни писалася б трохи інакше. Вони вважають, що захищають свою землю, а до нас, схоже, ця істина ще не дійшла».

І не дійде ніколи! Бо ця істина занадто невигідна, неприємна, гірка і болюча: саме від них — донбаських зрадників своєї землі та кремлівських загарбників, які прагнуть чужої, — і змушені тепер боронити Україну її захисники.