Недавня зустріч керівників Донеччини з міжнародними партнерами, на якій обговорювали створення в області індустріального парку із заводом з виробництва кальцинованої соди, вкотре підтвердила серйозність і реальність цих намірів. Проєкт хімічного парку «Слов’янський» внесено до Стратегії розвитку Донецької області на період до 2027 року. Він передбачає заміщення імпорту в Україну продукцією вітчизняного  виробництва. Надто що до 2014 року наша країна була експортером кальцинованої соди, а 2015-го перетворилася на імпортера. Після анексії РФ Криму тамтешній содовий завод став власністю загарбників. Вони ж під час окупації Слов’янська доруйнували потужності такого самого підприємства у місті на Донеччині.

На жаль, тривала гібридна війна і тривожне напруження на державному кордоні, які свідомо і цілеспрямовано спровокувала Росія, не сприяють інвестиційній привабливості Донбасу. Проте на згаданій зустрічі в Донецькій ОДА з керівниками області в обговоренні проєкту взяли участь не тільки вітчизняні фахівці з Державного науково-дослідного і проєктного інституту основної хімії НІОХІМ, а й представники турецької компанії Soda Ash & Derivatives Group.

«Доруйнували, і все»

Останніми десятиріччями середня потреба внутрішнього ринку України у кальцинованій соді становить близько 300 тисяч тонн щороку. Головними споживачами її залишаються підприємства промисловості: скляної (майже половина всього обсягу), хімічної та металургійної. Після початку гібридної війни та окупації Криму і частини Донбасу Україна вимушена імпортувати соду, оскільки єдиний вцілілий і найпотужніший содовий завод працював у Красноперекопську на тепер загарбаному півострові. Ще два такі підприємства в часи СРСР були в Луганській та Донецькій областях — у Лисичанську та Слов’янську. І саме на базі останнього з’явився намір відновити виробництво в межах реалізації проєкту створення хімічного індустріального парку «Слов’янський», що мав би продовжити історію місцевого виробництва цієї продукції.

Перший содовий завод у Слов’янську збудували 1897 року коштом і зусиллями іноземних компаній: головними акціонерами були німці та французи. Через кілька років тут працювали вже майже 700 людей, а 1914-го содове виробництво у Слов’янську стало одним із провідних, випередивши за розвитком цегляну, чавуноливарну та керамічну галузі. До початку Другої світової війни цей завод реконструювали, а потім збудували ще один.

У повоєнні роки всі підприємства об’єднали спершу в єдиний комбінат, а далі на його базі створили виробниче об’єднання «Хімпром». Місцеві люди згадують ті часи не без ностальгії, оскільки завод гарантував робочі місця і зарплати, будував житло та об’єкти соціальної й культурної галузі. Хоч хімічне виробництво таки істотно позначалося на довкіллі та здоров’ї жителів міста.

Фахівці досі підтверджують, що продукція слов’ян­ського «Хімпрому» була досить якісною, її використовували здебільшого у скляному виробництві: кальцинована сода йшла до Костянтинівки на підприємство «Автоскло», що тоді виконувало замовлення оборонпрому, і на Ізюмський оптико-механічний завод. Після занепаду в 1990-х ВАТ «Содовий завод» було визнано банкрутом і передано до Фонду держмайна України.

Однак спроби відновити випуск кальцинованої соди на його території не припинялися. 2000 року цим переймалося товариство з обмеженою відповідальністю «Слов’янський індустріальний союз «Сода», проте, попри назву, підприємство обмежило діяльність виробництвом крейди. Серед причин називали застарілі механізми та обладнання.

А далі настав квітень 2014 року, загарбання і окупація Слов’янська. «Бої тривали навіть на території підприємства, і потім ми відновлювали наше виробництво аж 11 місяців. Збудували новий газопровід, відновили електричні та водні комунікації, каналізацію. Зруйновано було і Слов’янську виробничу компанію на цій території. Там були господарі з Росії, а тому це підприємство ніхто не відновлював: доруйнували, і все», — розповідає генеральний директор ТОВ «СІС «Сода» Олександр Лобас.

«Готові розпочати реалізацію якомога раніше»

Планами про відновлення в Україні виробництва кальцинованої соди всерйоз узявся займатися Державний інститут НІОХІМ з Харкова, що підготував проєкт сучасного содового заводу-велета в Індії. Спершу ймовірними територіями для содового виробництва було названо Лисичанськ і Слов’янськ. Далі з об’єктивних причин у цьому куцому списку залишилося тільки місто на Донеччині. Серед його переваг фахівці називають компактне розташування ділянок видобутку сировини та джерел водопостачання. Проте від використання місця із залишками старої бази «Хім­прому» вирішили відмовитися.

«На території старого содового заводу нове будівництво позбавлене перспектив. По-перше, всю його площу поділено на роздрібнені ділянки землі, що належать різним приватним компаніям. По-друге, досі вцілілі будови доведеться демонтувати, а це додаткові витрати. По-третє, старий промисловий майданчик розташований у межах міста», — свого часу пояснила ситуацію директор ДУ НІОХІМ Ірина Довгалюк.

Отож попередньо найбільш підходящими місцями для будівництва нового содового заводу визнали кілька територій поблизу сировинної бази — крейдяного кар’єра. НІОХІМ уже розробив техніко-економічне обґрунтування проєкту «Хімічний індустріальний парк «Сло­в’янський». Можливо, на наступних етапах реалізації перспективних планів можуть виникнути певні зміни. Та досі відомо, що цей об’єкт передбачає насамперед виробництво кальцинованої соди до 600 тисяч тонн на рік. Окрім цього, там ще продукуватимуть харчову (30 тисяч тонн щороку) та фармацевтичну (5 тисяч тонн) соду. У проєкті виписано виробничі плани, серед яких цілком ймовірні додаткові виробництва виварної харчової солі «Екстра», каустичної соди, перкарбонату натрію тощо. А ще індустріальний парк «Слов’янський» — це 1800 нових робочих місць, будівництво до 50 тисяч квадратних метрів житла та розвиток у краї професійної освіти.

Економічні та фінансові переваги проєкту відновлення виробництва соди очевидні. Зокрема експерти нагадують, що, відмовившись від експорту цієї продукції, Україна зможе економити істотні суми коштів. А наявність власної високоякісної кальцинованої соди дасть змогу пожвавити роботу вітчизняних підприємств із виготовлення скла і навіть експортувати продукцію.

Звичайно, важлива й ціна питання. Орієнтовна вартість створення хімічного індустріального парку «Слов’янський» — 700 мільйонів євро. Чимало. Проте у потенційних інвесторів, які добре знають нинішню ціну соди на світовому ринку (близько 300 доларів за тонну), язик не повернеться назвати цей масштабний проєкт безперспективним і збитковим. Отож за чіткої державної підтримки, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, наявності стимулів чи преференцій для міжнародних партнерів та інвесторів у Слов’янську та загалом в Україні вдасться відновити виробництво кальцинованої соди. Про це свідчить і згадана на недавній нараді в Донецькій ОДА присутність представників солідної компанії з Туреччини.

«Маємо інтерес до розвитку содового виробництва в Україні. Наша мета — це проєкт без викидів, з нульовою дією на атмосферу. Нині є тенденція до старіння виробництва в Європі. В Україні можна збудувати другий після Казахстану найсучасніший завод з погляду навколишнього середовища й економічної ефективності. З вашою допомогою ми готові розпочати реалізацію проєкту якомога раніше», — запевнив генеральний директор компанії Soda Ash & Derivatives Group Ісмаїл Джейлан.