Вічно живий
Не варто вірити в містику, заглиблюватися в теорію реінкарнації, щоб усвідомити просту річ: помираємо не всі. Деякі особистості приречені на вічне життя.
Серед вічно живих і Василь Олексійович Степанченко. Намагалися деякі недоброзичливці ще за життя через анонімки та наклепи знищити його професійно — не вдалося. Ось і живе він нині у всьому: в заводському ритмі, в літаках, у людях, хто гордо себе іменує «авіаторами». А ще живе у нащадках, правнуках.
Що потрібно, аби стати безсмертним? Обрости легендами. Так і сталося: він — легенда. Бо люди, які працювали з Василем Олексійовичем, розповідають про нього дітям і онукам. Ветерани підприємства згадують, як після його приходу стояли повні ангари — щорічний випуск крилатих машин довели майже до чотирьох сотень.
Легенда Степанченка набула певних специфічних рис уже по його смерті. Формальній смерті, так би мовити. Умовній. Сталося це 1995-го, на святкуванні 75-річчя заводу. Під час вітальної промови на словах «Така велика держава, як Україна, повинна мати свою потужну авіаційну промисловість…» він рухнув з келихом у руці.
— Він не міг померти в іншому місці — тільки на заводі, якому віддав більшу частину життя,— впевнена донька доктор філософії, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Київської організації Національної спілки композиторів України Галина Степанченко.
І це істина. Усі наступні керівники авіазаводу так чи інакше використовували досвід Степанченка. Нинішній керівник серійного заводу «Антонов» Микола Семенович Подгребельний, який працював тоді одним із керівників середньої ланки, не приховує цього. Так і каже: «Нам потрібно рухатися тим шляхом, користуватися тими методами, які започаткував Василь Олексійович Степанченко». Тобто він живе — у всьому. Навіть у вулиці, названій на його честь. Бо авіації віддав 60 років.
Щоб ідеї не покривалися пилом
От кажуть: треба йти курсом, накресленим Степанченком. Тож коротко згадаймо, що то був за курс. І почнімо спогади з того, що Василь Олексійович залишався непохитним прибічником ефективних підходів до розвитку авіації. Ці підходи можна окреслити коротко: конструювати та складати такі повітряні машини, які, по-перше, були б дуже надійними, по-друге, виокремлювалися б простотою як у сенсі конструкції, так і експлуатації, а отже, дешевими для замовників, і нарешті по-третє, придатними для експлуатації в будь-яких умовах та конкурентоспроможними. Ринок для них на планеті — безмежний.
Немає потреби в газетному матеріалі переповідати про тісну теплу дружбу між Олегом Костянтиновичем Антоновим і Василем Олексійовичем Степанченком. Так, один — геній технічної думки, другий — геній управління виробництвом. Але на чому трималася та міцна дружба? На єдності підходів, про які йшлося вище. А ще в дружбі двох визначних авіаторів вимальовувалася ідея тієї корпорації, до якої ми дійшли вже по їхній смерті.
А щодо підходів Василя Олексійовича до самого виробництва… Про це написано багато есе та нарисів. Про що саме? Про його тверде переконання, що дрібниць на виробництві просто немає. Починаючи з головного — кадрів — і закінчуючи інфраструктурою.
Є надія, що нинішні наші керманичі промислового виробництва (яке просто приречене стати нарешті на рівні ноги) звернуться до досвіду управління виробництвом, накопиченого Василем Степанченком. І доторк до цього багатства дасть величезну користь.
Люди справи
Усім, хто цікавиться глобальними речами, відоме прізвище Жака Фреско. Ким його тільки не називають — футурологом, промисловим дизайнером, глобалістом нової хвилі. Тут доречно згадати лише одну думку пана Фреско. Він вважає, що ера політиків добігає кінця, вибухаючи соціальними протестами по всій планеті. А коли черговий розгублений (як — жити без політиків?!) співрозмовник дивиться на нього круглими від жаху очима, він пояснює: «Бо всі справи на планеті мають і вершити, і впорядковувати люди справи. Які щось уміють і чимось дорожать».
Не перелічуватиму, що вмів і чим дорожив Василь Степанченко. Прочитайте його біографію. «Із дев’яти років батько пішов у школу-інтернат, бо дуже хотів учитися, — розповідає Галина Степанченко. — Невдовзі він отримав комсомольську путівку до Воронезького авіаційного технікуму. Закінчив з відзнакою, після чого йому була відкрита дорога в авіаційний інститут у Казані. А далі — авіація і нічого крім авіації».
Я віддав би свою долю як громадянин таким, як Василь Олексійович, якби вони взяли під свою опіку вже не окремі підприємства чи установи, а всю державу. Бо він завжди уболівав за справу свого життя — літакобудування. Це означає, що так само опікувався б усім тим, що йому доручило суспільство.
«Його мозок постійно працював, — розповідає онука Ольга Нежиборець. — І він вважав, що такий надскладний і найдовершеніший механізм, як людський мозок, має «крутитися на високих обертах». Книжка, гостро заточений олівець і помітки на полях або в окремому зошиті. Оце Василь Степанченко. Улюблений поет — Шевченко, письменник — Чехов. А ще мій дідусь гарно співав. Найулюбленішою піснею була «Реве та стогне Дніпр широкий». Мама розповідала, що у них у селі Веселому співала вся родина.
Він любив у літературі знаходити неординарні думки про сенс життя, про виходи з якихось філософських глухих кутів, а то й виписував крилаті вислови щодо всіх аспектів буття. Це не був технар, забитий плановими показниками.
Природа наділила його талантами у всьому, навіть у вмінні підтримувати стосунки. Якось на дачу дідуся, вже «глибокого» пенсіонера, завітали канадські бізнесмени. А господар саме сіяв цибулю. Попросив у високих гостей вибачення, бо хотів завершити роботу. Гостям залишалося широко розплющити очі, адже на грядці чітко видно було мітки у вигляді спіралі. Ось по цих мітках, роблячи лунки, Степанченко і втикав дрібні жовті цибулинки.
Серед гостей був мільйонер. Саме він і запитав господаря:
— Пане Василю, що це ви робите, коли те, що ви робите, не становить таємниці?
— Саджаю цибулю, жодної таємниці.
— Але чому по спіралі?
— Тому що у Всесвіті все розвивається по спіралі. Як галактики, так і все всередині.
— У Канаді ви б були мільйонером.
— Усе, що зі мною відбулося, і все, чого я досяг, могло статися лише тут, на рідній землі, в Україні. І ніде в іншому місці. Хіба ж у мільйонах щастя?
— Тоді в чому ви вбачаєте щастя?
— Щастя — це коли виплеканий твоїми руками літак відривається від землі й здіймається в небо».
ЕПІЛОГ. А ще про Василя Степанченка кажуть, що він умів гуртувати людей — усіх, хто його оточував. Від великих трудових колективів до… власної родини. Вона й нині міцна і дружна. Адже освячена такою людиною! Підростають правнука Анна, яку назвали на честь літаків Ан, і правнук Василь, названий на честь Василя Олексійовича.
Родина разом із заводчанами зберігає пам’ять про свого батька, дідуся та прадідуся. Пишається ним, ніколи його не забуває. В цьому ставленні я помітив святість, світле поклоніння дорогій людині. А ще — віру в те, що доки буде авіація та складання літаків, прізвище Степанченко не зітреться. Віру в те, що в незалежній Україні, коли ангар Київського авіазаводу буде знову переповненим, злетить у небо літак «Василь Степанченко».
ДОСЬЄ «УК»
Василь СТЕПАНЧЕНКО. Народився 22 березня 1914 року в багатодітній українській сім’ї в селі Веселому Глушківського району Курської області. В анкетах писав: «Потомственний українець. Із селян».
По закінченні 1940 року Казанського авіаційного інституту працював на відповідальних посадах кількох авіаційних заводів СРСР, доки 1954 року не очолив Київський авіаційний завод (нині серійний завод «Антонов»).
У 1958—1965 роках — перший заступник голови Київського раднаргоспу. 1965-го знову призначений на посаду генерального директора Київського авіазаводу, яку обіймав до 1979 року.
Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії України. Отримав 12 високих державних нагород.
Помер 7 вересня 1995-го. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
ПРЯМА МОВА
Борис ПАТОН,
президент Національної
академії наук України:
— Він був і залишився в нашій пам’яті як прекрасний організатор, дбайливий господар, невтомний трудар і просто чудова людина.
Дмитро КІВА,
президент — генеральний
конструктор ДП «Антонов»:
— Василь Олексійович Степанченко виявив себе видатним організатором виробництва. Досягнуті заводом результати унікальні, що в нинішніх умовах, навіть за наявності більш сучасних технологій і обладнання, неможливо. Він підпорядковував усі свої дії виконанню поставлених завдань найефективнішим способом.
Ми в Google+