Ще у ХIХ столітті яблука з Поділля мали неабиякий попит на відомій на той час у світі Санкт-Петербурзькій біржі. Відтоді вітчизняні садівники лише підтверджували добру репутацію. Щоправда, у перші роки незалежності України галузь пережила певний спад, але потім з допомогою держави модернізувалася, утвердилася на традиційних ринках збуту своєї продукції. А також у співпраці з переробними підприємствами вона вийшла на новий ринок — наша країна почала у великих обсягах постачати концентрований яблучний сік до Європи.
Потужна база
Нині навряд чи можна стверджувати, що вітчизняній продукції садівництва стало надто тісно на внутрішньому ринку. З одного боку, їй доводиться конкурувати з імпортною, а з другого — зростає попит населення щодо споживання ягід і фруктів. Присутність на світовому ринку вигідна як садівничим господарствам, так і державі, а позначається на перспективах розвитку галузі. Тому припущення спеціалістів, що окремі країни СНД можуть не імпортувати українські яблука з нового врожаю, викликає певну стурбованість. Справді: якщо так станеться, то чи є альтернативні ринки збуту продукції?
На це запитання навряд чи хтось краще знає відповідь, ніж садівнича Вінниччина, яка за всіма параметрами є визнаним лідером у вітчизняній галузі, а її господарства виробляють понад третину яблук організованого сектору економіки держави. Звернемо увагу й на те, що в області розміщена потужна база з переробки плодово-ягідної продукції. Разом ці галузі —важливий сектор економіки, який дає роботу людям, надходження до бюджетів і поповнює валютні запаси держави. Тому в корпорації «Вінницясадвинпром», яка є штабом для садівничих господарств області, вже тепер враховують можливі ризики.
Торік господарства цієї корпорації виробили 136 тисяч тонн яблук. Приблизно 30 відсотків їх вони реалізували переробним підприємствам на сік. Це яблука падаличні та зі старих садів. Себто так звана несортова продукція. Але вона має свою нішу в економіці: забезпечується потреба вітчизняних споживачів в яблучному соку (і вироблених на його основі), а також його реалізація за межі країни позитивно позначається на сальдо зовнішньої торгівлі.
Зокрема Європа у значних обсягах купує сік з українських яблук задля того, щоб ним довести до стандартів свою продукцію, а також завезену з інших країн. Можна припустити, що падаличних яблук із садів господарств і тих, що здає на переробку населення, достатньо буде, щоб ми завжди мали власний сік. Однак цікаво таке: чи й надалі у цьому сегменті Україна братиме участь на світовому ринку розподілу праці?
Різноманітні сорти
Від вінницьких агрономів-садоводів не раз доводилося чути, що сірі підзолисті ∂рунти, які є в нашій країні, і зокрема на Поділлі, найбільш придатні для вирощування яблук. За вмістом сухих речовин, амінокислот (а в світі цей критерій цінується вище від вмісту цукру) наші яблука найкращі. Це «комора» вітамінів: у них є вітаміни С, Е, В1, В2, В6 і каротин (провітамін А). Кількісний показник їх вмісту також залежить від сорту, а в кожній місцевості свої районовані сорти.
Наприклад, у Китаї, США здебільшого вирощують солодко-кислі сорти яблук, наприклад фуджі, голден-делішес. Так само і в Європі. А в нашій країні добрий врожай дають також і кисло-солодкі, наприклад кальвіль, джонатан, бойкен, ранет Симиренка. Ці сорти збереглися у старих садах, яких у нас чимало. Зауважимо, що у 1960—1970-х роках зокрема на Вінниччині було посаджено майже 29 тисяч гектарів садів — найбільше в Україні. Тож саме старі сади і дають яблука із вмістом амінокислот більшим, ніж в Європі, де такі сорти вже не культивують.
Корчувати старий сад — це великі витрати. Однак площа під ними поступово зменшується і все одно дійде того, що і в нас їх не стане, бо економічно вигідніше вирощувати нові сорти за інтенсивною технологією. Втім, джерело виробництва соку не замулиться.
«Наші господарства посадили багато молодих яблуневих садів ресортів з підвищеним вмістом амінокислот, виведених спеціально для виробництва соків», — запевнив генеральний директор корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолій Семенюк.
Тож садівники про перспективи дбають. Вони залежать і від виконання договірних умов переробними підприємствами. Адже щоб останні мали достатньо сировини, спочатку треба вкласти значні кошти в її виробництво. На жаль, не всі це розуміють.
Проблеми партнерства
Так, гендиректор галузевої корпорації зауважив, що ТОВ «Яблуневий дар», центральний офіс якого у райцентрі Городок Львівської області, заборгувало вінницьким садівничим господарствам понад 20 мільйонів гривень за поставлені ними торік яблука.
«Один із заводів товариства розташований в нашій області в райцентрі Липовець. Торік вони запросили нас до себе, запевнили, що їхня компанія ефективна, потужна, і ми пішли назустріч. Але тепер бачимо, що у них слово з ділом розходиться. Згідно з укладеними контрактами, ТОВ «Яблуневий дар» зобов’язане було повністю розрахуватися з господарствами ще до 1 січня 2014 року, але цього не зробило. Вже цього року ми двічі їздили в центральний офіс товариства, нам обіцяли, але не розраховуються. Тому керівники садівничих господарств вважають, що з таким «діловим» партнером їм не варто мати справу в майбутньому», — зауважив він.
З його слів, через це господарства потрапили у складну ситуацію. Восени, коли вони реалізовували яблука, курс долара щодо гривні був майже наполовину меншим, і можна було дешевше придбати пальне, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, необхідні для догляду за садами. Але зрештою господарства були змушені брати кредити і купувати за теперішніми цінами, що вкрай негативно позначилося на їхньому становищі.
Керівник зауважив, що давні партнери садівників вінницькі підприємства «Аграна-Джус», «Джаффа», «Пфаннер-Бар», «Вінні-фрукт» повністю розрахувалися з господарствами. І вже є домовленість із ними, що цього року вони прийматимуть несортову продукцію за взаємовигідною ціною.
На початку травня цього року на Вінниччині були заморозки до 8 градусів, через що зменшився імунітет фруктових дерев до хвороб. Тому в області валовий збір яблук очікується меншим від торішнього, але все одно він буде найбільшим у країні — 110—120 тисяч тонн.
Заступник з економічних питань генерального директора корпорації «Вінницясадвинпром» Сергій Бойчук припускає, що цієї осені Росія, а також, може, Білорусь, не купуватимуть українських яблук. А це були одні з традиційних партнерів на зовнішньому ринку. Втім, у попередні роки Росія вже не раз «хімічила» щодо ввезення наших яблук на її територію. Та попри це, садівництво в Україні послідовно розвивається.
«Ми бережемо добрі зв’язки з партнерами з інших країн. Шукаємо нові ринки збуту продукції у світі. А насамперед маємо наповнити вітчизняний ринок, зокрема в індустріальних центрах країни», — зазначив він.
Комерційні секрети оберігають
За якістю продукції вінничани вийшли на європейський рівень. Звісно, яблука зі старих садів складно «підвести» під євростандарт, а ось із молодих — вони нічим не поступаються кращим європейським. Зауважимо, що потужні господарства збудували фрукто сховища та подбали про логістику: сортують продукцію, мають тару тощо. Вони першими шукають шляхи виходу на європейський ринок. Зробити це непросто, бо він усталений і наповнений яблуками.
Зрозуміло, що в корпорації не стали розкривати всі комерційні секрети, проте звернули увагу на таке. З одного боку, у нас менше споживають ягід і фруктів від науково рекомендованих норм, а з другого — населення почало віддавати перевагу саме вітчизняній продукції.
Справді, якщо раніше супермаркети відмовлялися працювати із садівничими господарствами, то тепер на їхніх прилавках українські яблука є цілий рік. А відомо, що торгівля чітко зорієнтована на попит, бо це її «хліб». Якщо імпортні яблука можуть реалізовувати із врожаю кількарічної давності (із часом кількість вітамінів у них зменшується), то наші — лише з нового врожаю. Та й з інших причин вони кращі. Уподобання споживачів підкріплені матеріально: за останні роки садівничі господарства в області збудували достатньо сучасних фруктосховищ і тепер можуть цілий рік постачати свої яблука у торговельну мережу. Отже, галузь вийшла на якісно новий рівень розвитку.
«Саме на внутрішньому ринку свіжими або на переробку ми реалізували всі ягоди (а лише суниці виробили майже три тисячі тонн), вишні, черешні, тепер добру ціну дають за сливи. Сподіваємося, що реалізуємо і всі яблука, зокрема частину за кордон», — зауважив генеральний директор корпорації Анатолій Семенюк.
За його словами, господарства налаштовані на роботу і тому розвиватимуть ягідництво та садівництво, щоб повністю задовольняти попит споживачів.
КОМПЕТЕНТНО
Ніша в країнах ЄС є
Олег МЕРКАЛН,
директор ТОВ «Міжлісся» Барського району Вінницької
області (садівничий стаж агрономів у його роду налічує
понад століття):
— Контрольний пакет акцій нашого потужного садівничого господарства належить австрійській фірмі «Пфаннер», яка виробляє соки преміум-класу та реалізує свою продукцію у багатьох країнах. Раніше екологічно чисті яблука ми відправляли до Австрії на біосік. Тепер їх перероблятимемо в себе (встановили новітню лінію, яку сертифікували швейцарці), а постачатимемо вже сік.
Зауважу, що європейським спеціалістам відома як добра якість українського соку, так і яблук. Та річ у тім, що з останніми вийти на тамтешній ринок майже неможливо, бо він наповнений. Наприклад, тепер там у значних обсягах залишилися яблука торішнього врожаю, зокрема польські. Та чимало країн ЄС працюють у цій галузі. А ще вони надають дотацію своїм фермерам, і тому конкурувати за ціною нам непросто. Втім, є ніша: нині в Європі не вистачає продукції органічного садівництва, себто вирощеної без застосування отрутохімікатів. Тому плануємо посадити нові сорти яблук і працювати в цьому напрямі.
120 тисяч тонн прогнозується валовий збір яблук цього року на Вінниччині
Ми в Google+