Китайські мандри монаха зі Львова

МИХАЙЛО БОЙМ ВИРУШИВ З КИТАЮ ДО ЄВРОПИ

ГОРДІСТЬ. Загальноприйняте нині вимірювання пульсу пацієнтів увійшло в медичну практику завдяки львів’янинові Михайлу Бойму, який, прийнявши духовний сан, 1643 року вирушив у Китай із місіонерською метою. В січні 1651 року китайський імператор Чжу Юлан відправив нашого земляка, який здобув повагу серед політичної еліти Піднебесної, до Папи Римського з дипломатичним дорученням.

Таємно пробравшись через територію Могольської, Персидської та Оттоманської імперій, Михайло Бойм прибув у Рим, де написав книжки, з яких Європа чи не вперше отримала справді науковий опис флори, фауни, географії Китаю і дізналася про особливості лікарської справи у цій країні. Завдяки написаній латиною книжці львів’янина «Медичний ключ до китайського вчення про пульс» його вимірювання увійшло в практику європейських лікарів, а фундаментальна праця «Флора Китаю» започаткувала видання аналогічних досліджень інших авторів з описом рослинного світу різноманітних куточків планети.

Загалом перу Михайла Бойма належать 25 нині відомих друкованих праць на тему природознавства Китаю і Південно-Східної Азії, традиційної китайської медицини та її фармакології. На відміну від мандрівників типу Марка Поло, чиї оповіді — насамперед нотатки авантюристів, наш земляк залишив суто науковий спадок і перший у Європі атлас Піднебесної, територію якої представлено на 18 великих кольорових мапах.

 

55 РОКІВ ГРОШОВІЙ РЕФОРМІ В СРСР

Уроки великого пограбування

ОБМАН. На відміну від відверто конфіскаційних грошових реформ, час проведення яких до самого їх початку залишався таємницею державної ваги, про запланований на 1 січня 1961 року обмін грошових знаків повідомили заздалегідь. Постанову Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1960 року «Про зміну масштабу цін і заміну грошей, що нині перебувають в обороті» оприлюднили вже наступного дня після її ухвалення, а на багатьох товарах, зокрема й книжках, заздалегідь вказували дві ціни — стару і нову, рівно вдесятеро меншу за попередню. Саме ця деномінація була оголошеною метою заходів, які демонстративно не іменували грошовою реформою. Мовляв, йдеться всього-на-всього про зменшення вдесятеро обсягу готівки в обороті та надання завдяки зміні масштабу цін реальної вартості монетам дрібного номіналу, адже навіть ціна коробки сірників уже сягнула 10 «старих» копійок.

Згідно з оприлюдненою постановою, вклади в Ощадбанку, який в СРСР був єдиним монополістом з обслуговування пересічних громадян, підлягали автоматичному обміну без жодних обмежень, подання заяв чи документів про джерело походження коштів. Отож бідніші співвітчизники масово понесли гроші в ощадкаси, натомість обережніші й заможніші штурмували ювелірні магазини і відділи промтоварів, скуповуючи золото, шуби, сувої тканин та інші товари довготермінового користування.

Ті, хто не довіряв державі, не помилилися у своїх підозрах: на відміну від «старих» 10 рублів, вартість яких відповідала ціні 2,22168 грама золота, «новий» рубль схуд до 0,987412 грама, тобто фактично знецінився у 2,25 раза. Так само змінився обмінний курс між радянською й американською валютами: якщо раніше 1 долар коштував 4 «старих» рублі (тобто 40 «нових» копійок), то з 1 січня 1961 року «зелений» подорожчав до 90 «нових» копійок.

Тож грошова реформа стала аналогом добре знайомої нині українцям ситуації, коли нібито за незмінних цін всередині країни долар за ніч дорожчає вдвічі з усіма наслідками — негативними для пересічних громадян і вигідними для нарощування обсягів експорту, який вмить стає прибутковим. Саме це було чи не головною метою заміни «сталінських портянок» («старі» рублі були майже вдвічі більшими за розмірами від «нових» грошей) на «хрущовські фантики», як влучно охарактеризував суть грошової реформи 1961 року радянський народ.

Доречно пояснити, що СРСР до 1948 року не експортував нафти, а 1955 року її частка в експорті сягнула майже 10%. Однак за тодішньої світової ціни 2,88 долара за барель стратегічної сировини (із собівартістю її видобутку й транспортування — 9,6 рубля) рентабельність експорту нафти була майже нульовою. Отож свідомий обвал обмінного курсу дав змогу підвищити ціну експорту в рублевому еквіваленті у 2,25 раза за незмінних витрат на зарплати всередині країни.

Однак експортні надприбутки в СРСР спрямували не на зміцнення економіки, а на її мілітаризацію і допомогу «дружнім режимам» — від країн Африки й Азії до далекої Куби. Таку користь від обвалу гривні кілька разів отримувала вже незалежна Україна, коли доходи від експорту продукції металургії осідали на офшорних рахунках олігархів. Чи повториться ця ситуація нині, коли здешевлення української валюти перетворило в золотий бізнес експорт зерна, залежить від мудрості, патріотизму і почуття обов’язку нинішньої влади.

 

40 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОНРАДА АДЕНАУЕРА

Із садівника — в рятівника Німеччини

ПАРАЛЕЛІ. Післявоєнне відродження ФРН, яке заслужено називають німецьким економічним дивом, асоціюється з іменем федерального канцлера Конрада Аденауера, який обійняв цю посаду в 73 роки. Отож для тодішніх керівників США і Великобританії перший канцлер ФРН видавався старим дідом із незаплямованою антинацистською репутацією, який буде просто добросовісним виконавцем вказівок переможців. Натомість Аденауер не тільки повернув німцям самоповагу, а й увів переможену країну до найвпливовіших держав світу і став одним з ініціаторів об’єднання Європи в єдиний союз.

Майбутній рятівник Німеччини ще з юності вражав наполегливістю і вмінням неординарними методами виконувати нібито непідйомні завдання. Синові судового писаря доводилося багато працювати, щоб здобути вищу освіту. Вимушений економити навіть на сні, він спочатку рятувався кавою, а коли на неї забракло коштів, замінив її тазиком із холодною водою, в яку періодично опускав ноги.

Уже на посту бургомістра Кельна, яким Аденауер став у роки Першої світової війни, він у її найважчий період заборонив продавати в місті свіжий хліб, зменшивши так його споживання. Раз і назавжди засвоївши, що трудолюбивим німцям доцільніше працювати на добробут власної країни, ніж воювати із сусідами, глава міста не піддався псевдопатріотичній прогітлерівській істерії. В результаті зміщений з посади бургомістр надовго став вимушеним пенсіонером, який, живучи за містом, вирощував квіти у власному садочку, а після безпідставного звинувачення в причетності до замаху на Гітлера потрапив до гестапівських застінків.

Нині не заведено згадувати, що визволення Німеччини від нацизму стало важким випробуванням для її народу. До наслідків зумовлених війною руйнувань додалося примусове переселення 12 мільйонів етнічних німців зі Східної Пруссії (нинішньої Калінінградської області Росії), Судетів, Сілезії, які приїздили на нові місця проживання у кращому разі з клунком.

Окупаційна влада офіційно заявила про перетворення Німеччини на «зелений моріжок» без жодної промисловості, а тому обладнання заводів демонтували і вивозили як відшкодування збитків до постраждалих від гітлерівської агресії країн. Калорійність пайка, яким за продуктовими картками номінально забезпечували населення, становила 400 калорій на добу, тимчасом як навіть у блокадному Ленінграді найважчої зими 1941—1942 років раціон робітника становив 1087 калорій, а утриманців — 466. Німців фактично примусили виживати за рахунок вирощеного на городах урожаю та обміну речей, якщо вони в них були. Не дивно, що в Кельні, де раніше було 790 тисяч населення, залишилося 30 тисяч жителів, опікуватись потребами яких американська окупаційна влада знову призначила Аденауера.

Втім після зміни меж контролю і переходу міста до британської зони окупації англійський генерал Барраклоу звільнив непоступливого бургомістра за «політичну і адміністративну некомпетентність». Однак після того як світ нарешті звернув увагу на фактично масовий голод у Німеччині, західні країни-переможниці вимушені були взятися за облаштування долі німців. Основою проголошеного в червні 1947 року спільного для Європи так званого плану Маршалла (за прізвищем тодішнього держсекретаря США) стала «допомога для мобілізації власних сил».

Обраний першим федеральним канцлером Західної Німеччини Аденауер впорався з непростими обов’язками блискуче. На відміну від вітчизняних реформаторів радянської адміністративно-планової економіки (націонал-соціалістичний Третій рейх фактично був дзеркальним її відображенням), він відразу заявив: «Нова структура німецької економіки має будуватися з урахуванням того, що час безмежного панування капіталізму минув». Тож замість нічим не регульованого ринку чи, тим більше, дикої прихватизації німці отримали від Аденауера чітку, зрозумілу і справедливу систему реформ.

Зокрема надану американцями фінансову допомогу спрямували на спорудження соціального житла, що розв’язало проблему мільйонів бездомних, дало роботу в десятках галузей промисловості і сприяло зростанню податкових відрахувань. До речі, завдяки системі пільг і премій для громадян, які довіряли свої заощадження банкам, Аденауер домігся взаємовигідного для всіх сторін кредитування вітчизняної економіки власним населенням, а не коштом кабальних іноземних кредитів.

 

 420 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Сила — в довірі народу

ПОЛІТИКА. Можна довго і обгрунтовано доводити ущербність сподівань Богдана Хмельницького то на допомогу татар, то на союз із Москвою, то на милість польського короля, а також вимушену неминучість Переяславської ради. Однак беззаперечний факт, що козацько-селянське військо на чолі з мудрим полководцем Богданом громило усіх ворогів, доки він не втратив довіри власного народу, підписавши у серпні 1649 року Зборівську угоду з Польщею. Це була зрада простого люду, який повертали під владу панів. Саме переорієнтація від сил власного народу на чужинську допомогу призвела до руїни, яка не має повторитися в історії України.

Матеріал підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надано автором)