Кожен день голова Яготинської райдержадміністрації Володимир Семеняка починає з аналізу, що попереднього зроблено для шкіл.

— Йдеться не лише про 1 вересня, — каже Володимир Павлович, — а й про ставлення до освіти взагалі. Оскільки бюджетних коштів не вистачає, залучаємо спонсорів для оновлення матеріально-технічної бази навчальних закладів. Цього року, зокрема, курс взяли на зменшення витрат на утримання одного учня. Для цього оновлюємо котельні, замінюємо вікна і ремонтуємо дахи, бо саме обігрів приміщень забирав найбільше коштів…

Так відбувається, зазначає начальник головного управління освіти і науки Київської облдержадміністрації Віктор Бутник, не лише в одному районі. За його словами, всі шкільні приміщення будуть готові прийняти учнів 1 вересня. На жаль, цього року в області ще залишаться школи, де навчатимуть у дві зміни. Розташовані вони у містах. Село ж переживає так звану оптимізацію шкільної освіти, яка викликана економічними негараздами. Оскільки чимало селян  залишилися без роботи, розпочалось масове обезлюднення сіл. Як вижити школі за таких умов? Відповідь на це та інші запитання мають давати не лише педагоги, а й батьки. Де доходять спільної згоди, малопотужні навчальні заклади закривають, а дітей возять у сусідні. Де батьки на такий крок не погоджуються, малокомплектні школи розпочнуть черговий навчальний рік. Зокрема, в Миронівському районі у малобукринську школу прийде 11 учнів і 6 вчителів.

Тим часом Віктор Григорович наводить такий приклад: у дев’ятих класах навантаження на вчителя інформатики — дві години. Де такого знайти у селі? Якщо ж у базовій школі освітнього округу, а кожен район їх має, встановити сучасну техніку, запропонувати вчителю достойну зарплату, можна підібрати кваліфікованого спеціаліста. Так і роблять. За подібним принципом навчатимуть обдарованих дітей, учнів з особливими потребами.

— Але для таких шкіл треба збільшувати фінансування, — наголошує Віктор Бутник. — З власного досвіду роботи директором школи знаю, що на утримання приміщення кошти практично не виділяються.

Чергова проблема: фінансування базових шкіл залежить від чіткої роботи автобусів, що мають підвозити дітей. Потреба в них — 79 одиниць. Відповідною програмою на 2011-2012 роки планується придбати 10 автобусів…

Є проблеми і з забезпеченням шкіл висококваліфікованими кадрами.

— Нас тривожить, — продовжує Віктор Бутник, — старіння кадрового потенціалу. Селу ж, як ніколи, сьогодні потрібні молоді, знаючі, енергійні педагоги, однак місцева влада нині не має змоги створювати для них відповідні побутові умови, насамперед забезпечувати житлом. В області намагаються організувати школу майбутнього педагога, в якій навчаються сільські діти, що хочуть пов’язати своє життя з школою. Їм дають направлення для вступу до педагогічних навчальних закладів.

— Біда в тому, — зазначає мій співрозмовник, — що згідно з правилами прийому до вищих навчальних закладів на  наші рекомендації ніхто не зважає. Тому педвузи закінчують люди, які за спеціальністю навіть не  збираються працювати…

Особливу увагу область приділяє підготовці до навчального року шкіл, які межують з Чорнобильською АЕС. У Поліському та Іванівському районах, як і в інших, гостро стоїть проблема харчування дітей. Після того, як проведення тендерів на забезпечення шкільних їдалень під свій контроль взяли міністерські чиновники, з’явилось дуже багато нарікань на ведення справи.

— Невідомо чому, — каже Віктор Бутник, — переможцями виходили комерційні структури, які до дитячого харчування не мали жодного стосунку. А тому кошти використовувались нераціонально, діти страждали. Практика попередніх років свідчить, що цю проблему треба розв’язувати на місцевому рівні.

ЖИТТЄВІ РЕАЛІЇ

Тут вікна трухлі, там житла немає

На Київщині, де 740 шкіл, тільки першокласників 17 тисяч. За цими цифрами — реальні діти, тож як їм вчитиметься у рідних стінах? Чи вистачає вчителів, підручників, чи є комп’ютерні класи і чи підключені вони до Інтернету?  

«Найбільша проблема — не брак кадрів, — говорить директор загальноосвітньої школи у селі Шубівка Кагарлицького району області Тетяна Бучок, — а житла для них». Вчителям його доводиться наймати, а якась частина педагогів взагалі їздить на роботу з райцентру — з Кагарлика. «Якщо прийде новий учитель, де його селити і чим заманити в школу? — більш гостро ставить питання колега пані Тетяни, директор ЗОШ у селі Мирівка того ж таки Кагарлицького району Ольга Приймачук. — Зрозуміло, що молоді кадри в першу чергу йтимуть туди, де є якась квартира, а в нас у цьому плані — нічого!» А ось директор навчально-виховного комплексу в селі Тростинка Васильківського району Тетяна Хижняк у цьому плані спокійна: «Хоч у нас усі люди приїжджі, вони забезпечені житлом, — при школі є будинок для вчителів». Та, на жаль, в області це скоріше виняток, аніж правило.   

Якщо говорити про комп’ютери й Інтернет, то в школах, з персоналом котрих вдалося поспілкуватися кореспондентові «УК», Інтернет переважно є. Так, у шубівській, де вчаться дітки не тільки з самої Шубівки, але і з сусідньої Землянки, яка має комп’ютерний клас з шести машин, уже рік діє швидкісний Інтернет, а попередні три роки вихід у всесвітню павутину забезпечував модем. Є Інтернет і в другій школі Кагарлицького району — мирівській. А ось у Тростинці, це вже Васильківщина, попри наявність восьми машин, Інтернету досі немає. Мовляв, погане покриття.

«А ось косметичні ремонти ми вже зробили, — кажуть у Тростинці, — та не можемо замінити вікна, які за 43 роки протрухли, — немає грошей». За словами педагогів, найгірша ситуація — у спортзалі. Їх сяк-так підчистили, підфарбували, та з настанням холодів проблема в черговий раз загостриться. Чи знає про проблему районне керівництво? Звісно, знає, і навіть вустами заступника голови Васильківської РДА Анатолія Совгирі обіцяє знайти гроші. Та якби ж тільки вікна діставали! Дах, якому дісталось під час дощового літа, теж потребує ремонту — як мінімум три місцини протікають. Тож хочеться сподіватись, що відремонтують і його.