РИНОК МОЛОКА

Кооператив дасть заробити селянинові та заощадити споживачеві 

Якось по телевізору показали сюжет, як в Альпах фермер, утримуючи кілька десятків корів, має добрий прибуток із продажу молочної продукції, яку виготовляє за давніми рецептами. Знайшли чим здивувати: та кожне українське село смачними «секретами» повне! Домашнє молоко, масло, м’який сир, сметана, бринза  мають попит у споживачів. На ринку, дивлячись на молочні ряди, бачиш потужний домашній молокозавод, який, виготовляючи натуральну продукцію, ефективно працює на продовольчу безпеку держави.

Утім, то в Європі фермерські господарства мають свої невеликі заводи та фірмові магазини. А в нас сільського дядька дехто називає сировинним додатком. Цікаво: а якби зміцнити його становище, то що змінилося б на ринку молока?

Реалізація молока — основний заробіток селян. Фото УНIAН

«Вершки» збирає посередник

В Олександра Кулакова, село якого біля обласного центру, молоко розбирають ще парним. Він дивується, що за роки воно стрімко зросло в ціні, й зауважує: «Україна здавна  відома на світовому ринку як молочна держава». Цікаво: чому  сам править по 5 гривень за літр? Це ж удвічі вища ціна від заготівельної від населення та  значно більша від тієї, яку молокозаводи дають сільгосппідприємствам. Відповідь на це запитання порадив шукати у магазинах.

У торговельній мережі впадає в очі велика різниця між заготівельними і роздрібними цінами. За молоком хоч географію вивчай: у Вінницю його везуть із Тернополя, Києва, Хмельницького... Але ж кожну 13—14 тонну українського молока виробляють на Вінниччині!

Ні для кого не секрет і таке. На ринку молока присутній посередник. Одна область вихоплює у другої частину не «свого» молока, за яким  можуть гнати транспорт майже за 300 кілометрів в один бік. А пальне недешеве. Звісно, за господарювання з розмахом платить споживач.

За планової економіки у кожному колгоспі була одна або кілька молочнотоварних ферм. Сьогодні ж частина інвесторів, які господарюють із розмахом (на десятках тисяч гектарів), бачить у дійному скотарстві зайвий клопіт. Безумовно, кожна область може похвалитися сучасними доїльними комплексами та реконструйованими фермами. Наприклад, на Вінниччині, за даними департаменту агропромислового розвитку обл?держадміністрації, деякі господарства отримують понад 8 тонн молока від корови на рік!

Саме завдяки сільгосппідприємствам  торік в області зросли обсяги його виробництва. Та загалом у країні торік господарства організованого  сектору економіки, з якими передусім хочуть мати справу переробні підприємства,  збільшили виробництво молока. Зрушення помітні. Однак із часу впровадження земельної реформи частина не може похвалитися показником кількості утримання худоби на сто гектарів сільгоспугідь. Зауважимо, що рослинницька і тваринницька галузі взаємопов’язані. Тож питання стосується не лише гарантування національної безпеки щодо молока й молокопродуктів, а й збереження родючості ∂рунтів.

Сільський дядько тягне «воза»

Олександр Кулаков має 10 корів. Порахуємо. Він наймає двох доярок (працюють установками індивідуального доїння тварин), неабияк витрачається на придбання кормів, а ще кожне із п’яти малих телят з нового приплоду за  місяць випиває молока (за ринковою ціною) на тисячу гривень. Зайва «ложка»? «Урядова дотація на збереження молодняку ВРХ покриває частину витрат і зацікавлює їх утримувати», — зауважив він.

Значні інвестиції від уряду отримали особисті селянські господарства. Чисельність худоби зросла. Лише на Вінниччині станом на 1 грудня 2012 року дотація на суму понад 29 мільйонів гривень «береже» більш як 65 тисяч голів молодняку ВРХ. Це кращий показник у державі.

За даними офіційного сайту Мінагрополітики, торік господарства населення виробили 78% молока. Тож роками сільський дядько тягне «воза». Та є претензії у  частини переробних підприємств до населення і навпаки. Можна чути, що деякі селяни здають розбавлене водою молоко. Але ж відомо: який покупець — такий і продавець. Посередники заготовляють так зване біле молоко, без лабораторного аналізу. Заступник начальника відділу харчової і переробної промисловості департаменту агропромислового розвитку Вінницької облдержадміністрації Анатолій Степанчук зазначив, що основна частина молока від населення надходить на заводи другим ∂атунком не тому, що в ньому не вистачає жирності, білків чи кислотність підвищена, а передусім через бактеріальну забрудненість. Зі слів начальника головного управління ветеринарної медицини в області Григорія Сидорука, якщо молоко не помістити в холодильну установку, то через годину після доїння кількість бактерій у ньому збільшується в енну кількість разів. «Якщо завод хоче доброго молока, а селянин — добру ціну, то треба, щоб оператор із заготівлі мав обладнану лабораторію та холодильну установку», — зауважив він.

Обласна влада  рішуче взялася впорядкувати ситуацію. Так, голова облдержадміністрації Іван Мовчан поставив завдання укласти договори між молокозаводами та здавачами (населенням) з видачею розрахункових книжок та проводити прийом молока через заготівельні пункти. Зі слів начальника державної інспекції сільського господарства в області Миколи Сокирка, значну частину договорів уже укладено, а до квітня 2013 року роботу передбачається завершити. «У договорах виписано обов’язки обох сторін. Це позитивно позначиться на якості заготівлі молока, ціні та розрахунках за нього», — зазначив він.

Реалізація молока — основний заробіток селян. Про прагнення і тенденції свідчить таке: в області вже майже 4 тисячі особистих селянських господарств тримають по три і більше корів. Зі слів спеціалістів, у Китаї кооперативи починають працювати з тими, хто утримує від трьох корів, а у Швеції — від п’яти.

Довго заглядаємо  в чужу криницю

З питань розвитку кооперативного руху ми надто довго заглядаємо в чужу криницю. Справді, маємо певний досвід, з якого слід зробити висновки.

У Томашпільському районі сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК)  «Надія», створений з ініціативи районної влади, започаткував принципово новий підхід. На його замовлення науковці розробили ефективний раціон годівлі корів в особистих селянських господарствах. Він почав завозити макуху, висівки тощо за цінами виробника. Збільшилася продуктивність худоби.  Лише після цього у серпні 2006-го він вийшов на ринок заготівлі. Закупівельна ціна тоді становила 55—58 копійок за літр. А він дав гривню. Шість молокозаводів, які працювали на ринку району, теж змушені були підняти ціни. Кооператив реалізовував молоко вищим ∂атунком (і це ж від населення!) на Балтський молокозавод дитячого харчування, допоки той працював.

Обласна влада підтримала добрий зачин. З обласного фонду розвитку підприємництва  кооперативу надали кредит для закупівлі обладнання. У 2007-му в рамках регіональної програми розвитку кооперації з обласного бюджету — безповоротну допомогу, і  шість сільрад району придбали холодильне обладнання та здали заготівельні пункти йому в оренду. А в 2009-му «Надія» на конкурсній основі отримала від держави молоковоз.

До  статутного фонду кооперативу внесли паї люди, допомогли з районного бюджету, але жодного молокопереробного підприємства в ньому нема. Він реалізує молоко лише доочищеним та охолодженим (першим ∂атунком). А звідси — можливість зацікавлювати ринковими методами: за кращу якість давати більшу ціну. Водночас кооперативний рух у районі населення не  підтримало одностайно, бо деякі заготівельники дають таку саму ціну за «біле молоко».

Кооператив створив  21 робоче місце, справно сплачує податки. Це самостійний гравець на ринку. Втім, вразливий, бо не має власної переробки. Йдеться не про переробіток усієї сировини, яку він заготовляє, а бодай однієї тонни.

Зі слів директора СОК «Надія» Олександра Січкаря, у магазинах райцентру за пакет молока треба викласти 11 гривень. А якби кооператив виготовляв, то воно коштувало б майже удвічі менше. З  реалізації готової продукції, себто з доданої вартості, була б можливість трохи підняти заготівельну ціну. Свою натуральну продукцію за прийнятною ціною кооператив міг би постачати у школи та дитсадки району. «Ми опрацьовували питання. Проте без допомоги держави міні-завод нам самотужки не придбати», — зазначив він.

Ферма за єврозразком

За замкнутим циклом виробництва товариство у Немирівському районі, яке має в обробітку  300 гектарів землі та утримує 50 корів,  схоже на  поширені в Європі сімейні ферми. Зокрема у Франції та Словенії, де його працівники вивчали досвід кращих. «Там дотація від держави не настільки істотна, як ми думаємо. Як на наші гроші вона велика, але там бізнес будують так, що він рентабельний і без дотації», — зауважив директор  товариства Сергій Довгий.

У господарстві на корову отримують 6 тисяч літрів молока за рік.  Виводять нову породу: червоний голштин покривають мондельярдом. Молоко отримують без контакту з повітрям у доїльному залі, а переробляють  у невеликому цеху. Лінію придбали не всю відразу: починали з найпростішого — пастеризації молока (обладнання для цього коштує приблизно 100 тисяч гривень), а далі на зароблені кошти її доукомплектовували. Тож тепер виготовляють чотири види йогуртів, по два види м’якого і твердого сиру, сметану, кефір тощо. А також фасують для продажу вроздріб сире молоко, що в нашій країні велика рідкість. Продукцію реалізують у власному магазині в Немирові, відправляють у місцеві дитсадки та на два підприємства, а також  у приватну школу у Вінниці. А  ще її постачають в елітні магазини Києва.  За день товариство переробляє приблизно тонну молока: чи варта шкурка вичинки?

«У сирому молоці  дуже мала додана вартість, і без його переробки було б невигідно, — каже С. Довгий і додає: — На мою думку, маємо працювати лише на ринок району. А в іншому районі має бути власне виробництво».

У багатьох країнах власники ферм є власниками або співвласниками  молокозаводів і магазинів. Вони отримують дохід із продажу готової продукції. З відомих причин у нас склалась інша модель. Цікаво: чи може бути сільський дядько конкурентом великому товарному виробництву, а кооператив (за малих обсягів переробітку молока) — молокозаводу? Та в морі, яким є ринок продовольства, достатньо простору для човна і для корабля. Про це свідчить світовий досвід.