Чи можуть на одному полі зійтися військові та футболісти? Чом би й ні, якщо це поле не мінне чи поле бою. А на футбольному — будь ласка. А коли ще додати собі та глядачам позитивних емоцій — і поготів. Саме таким видався благодійний футбольний матч двох, на перший погляд, діаметрально різних команд — національної збірної України серед ветеранів і збірної 8 корпусу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Мета в учасників зустрічі була одна: популяризація футболу і допомога тим, хто на фронті ціною неймовірних зусиль стримує окупантів. Гравці однієї команди захищали кольори й честь нашої країни на міжнародних змаганнях високого рівня. А гравці другої захищають нашу Батьківщину нині, щодня — на полі битв із російською ордою. І вони вийшли на інше поле, футбольне, аби довести, що вправно володіють не лише зброєю, а й м’ячем. Для десантників ця гра стала першою, так би мовити, офіційною, і одразу на такому високому рівні!
Стадіон переповнювала атмосфера великого свята: лунали пісні про ДШВ, створені в різний час у бойових підрозділах, по краю поля майоріли хоругви всіх бригад корпусу, на гру з’їхалося безліч воїнів, які щиро раділи зустрічі з побратимами. Тут реально відчувалося, що ДШВ — це справжня велика й дружна родина.
Після хвилини мовчання, коли всі присутні схилили голови в пам’ять про загиблих у російсько-українській війні, пролунав гімн України, а капітани обмінялися цінними й водночас символічними подарунками. Капітан команди «гостей» — командир 8 корпусу Герой України полковник Дмитро Волошин — отримав від футбольних зірок символіку збірної ветеранів. Натомість вручивши граючому тренерові суперників Едуарду Цихмейструку вимпел з підписами десантників і велику вітрину з нарукавними знаками й коїнами всіх бригад корпусу, а також — окрему подяку одному з організаторів і натхненнику команди ветеранів Олегові Собуцькому.
На поле гравців виводили вихованці футбольної школи «Зміна», які після матчу зробили десантникам неочікуваний і зворушливий подарунок — брендовану футболку з… власними автографами! Хтозна, можливо, невдовзі ці дитячі підписи для шанувальників футболу будуть на вагу золота?
Перший символічний удар по м’ячу зробив воїн 46 оаембр розвідник Андрій Герасимчук. Він не лише відновився після надважкого поранення, а й знайшов у собі сили повернутися до активного життя й нині виступає за футбольний клуб ветеранів «Шахтар Сталеві».
Гра хоч і мала товариський статус, утім пристрасті на полі вирували неабиякі. Вони тримали в напрузі глядачів до фінального свистка. Адже тут виблискували ті, кого не так давно ми бачили на екранах телевізорів — уже згаданий Едуард Цихмейструк, Євген Селезньов, Руслан Костишин, Олексій Бєлік, Віталій Мандзюк, В’ячеслав Свідерський… За грою підопічних уважно стежив багаторічний капітан київського «Динамо», легенда клубу й усього українського футболу Андрій Біба.
«Це не перша гра команди ветеранів з військовими, і всі вони спрямовані на підтримку наших Збройних Сил, це головна мета нашої команди, — наголосив Андрій Андрійович. — Немає жодного великого підрозділу, з яким би ми не зустрічалися на зеленому газоні».
Атаки були обопільно гострими й стрімкими, суперники не засиджувалися в обороні, швидко переходили центр поля, не даючи глядачам відвести погляди від зеленого газону й дій гравців. І голи були на різний смак: головою, на протиході з воротарем, зі штрафних, дугою над голкіпером... А пенальті наш Андрій Кулик поклав по-гросмейстерськи у притирку зі штангою, тож у воротаря ветеранів Сергія Погорілого не було шансів відбити удар. А що виробляв у рамці голкіпер десантників військовослужбовець 82 бригади ДШВ на псевдо «Соккер»! Він творив дива віртуозності, кілька разів виручав від невідпорних ударів майстрів, читав їхні комбінації, сміливо кидався в ноги нападників, зриваючи не лише атаки, а й схвальні оплески й вигуки з трибун.
Попри нефутбольний вік, майстерність футбольних ветеранів таки відчувалася. Точність паса, техніка роботи з м’ячем, награні комбінації — нинішньому поколінню гравців є чого повчитися й навіть чому позаздрити. Тож і голів вони забили більше, особливо гра пішла в найтитулованішого на полі бомбардира Євгена Селезньова. Утім, десантники теж не осоромилися, адже жага боротьби й бажання перемогти — то підвалини духу ДШВ.
Після гри атмосфера спортивного свята не минала, навпаки, всі її учасники були сповнені радісних і позитивних емоцій, щиро вітали один одного, влаштували безліч спільних фотосесій на згадку про зустріч зі спортивними зірками й побратимами.
«Я очікував від матчу чоловічої боротьби й свята водночас, і все це здійснилося. Враження — на найвищому рівні, емоцій — через край! Про перекочування м’яча на своїй половині поля чи в центрі не було й мови. Ми виклалися на повну і змогли подарувати глядачам той позитив, якого зараз так бракує в суспільстві», — влучно підбив підсумок гри капітан команди десантників Дмитро Волошин.
Юрій МЕДУНИЦЯ,
офіцер відділу комунікацій 8 корпусу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України
Ми в Google+