Крамольне «Слово» неросійської історії

80 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЖАСА СУЛЕЙМЕНОВА

ПОСТАТЬ. «За кілька десятиліть вивчення словників великих і малих мов я дійшов висновку, що словники зберігають більше знань про найдавнішу історію, ніж археологічні музеї і зводи літописів. Будь-яка мова — нетлінне джерело знань про життя етносу з перших його років», — переконаний казахський поет та історик Олжас Сулейменов. Видане ним 1975 року суто наукове дослідження «Аз і я» спричинило фурор у середовищі поважних науковців та сподвигло вище радянське керівництво на заборону цієї книжки.

Спеціально організоване засідання у тодішній АН СРСР, присвячене обговоренню чи радше огульному засудженню видання, розпочалось із виступу найавторитетнішого знавця історії Давньої Русі академіка Бориса Рибакова, який заявив: «В Алма-Ате вышла яростно антирусская книга «Аз и я» стотысячным тиражом». Саме в цій фразі сконцентрована справжня сутність «злочину» Олжаса Сулейменова, якого чітко і однозначно звинуватили не у ненауковості його досліджень, а в буцімто їх антиросійській (звісно, у розумінні великодержавних шовіністів) спрямованості.

Наклад виданої в Казахстані книжки спочатку становив тільки 50 тисяч примірників, що було досить багато як для суто наукового видання, присвяченого аналізу мови пам’ятки давньоруської літератури «Слова про Ігорів похід». На думку Олжаса Сулейменова, вона містить велику кількість тюркських слів, що доводить тісні зв’язки Київської Русі з Диким, на переконання російських вчених, степом, із жителями якого давні слов’яни начебто постійно ворогували.

Саме у визнанні рівноправного існування двох паралельних культур та їх взаємозбагачення, що до того трактували виключно як криваве протистояння русичів із «дикими» кочівниками-половцями, полягала новизна дослідження. Не дивно, що перше видання буквально розмели з полиць магазинів, після чого «Аз і я» видали вже стотисячним накладом, про який згадував академік Рибаков.

Не зайве нагадати, що стараннями російських істориків-міфотворців віками формувалося переконання про пряме успадкування культурних надбань Київської Русі Московією-Росією і ворожість міжетнічних відносин на землях майбутньої Російської імперії між усіма тут сущими народами за винятком «великого російського». Як наслідок, кілька поколінь українців добре знали про звірства польської шляхти на українських землях, однак нічого не чули про російсько-українські війни, знищення москалями Батурина та сотень інших козацьких міст і містечок, закріпачення вільних хліборобів за «благодійниці» Катерини ІІ.

Однак навіть суто лінгвістичний аналіз засвідчує, що сучасна українська мова має 84% спорідненості з білоруською, 70% — з польською і лише 62% — з російською. Це красномовно доводить, з ким у нас були найтісніші культурні зв’язки та правоту висновку Олжаса Сулейменова про пріоритетність мовних досліджень навіть над археологічними розкопками.

Не менш промовисті факти тісного родичання між руськими князями і «дикими», на переконання адептів «русского міра», половцями. Навіть герой «Слова про Ігорів похід» — син половчанки, який одружив свого старшого сина з донькою хана Кончака. А Москву засновано на місці поселення вбитого Юрієм Долгоруким тисяцького Кучки, жінку-красуню якого князь перетворив на коханку, а доньку примусом видав за свого сина Андрія.

Революційність книжки «Аз і я» засвідчує те, що експерти зараховують її разом з «Архіпелагом ГУЛАГ» до творів, що стали провісниками перебудови в СРСР. Проте на відміну від розтиражованого росіянами антисталінського твору Олександра Солженіцина, суто наукову працю Олжаса Сулейменова в сучасній Росії вперше наважилися перевидати лише у 2005 році.

Путінські ідеологи досі заперечують наявність тюркської складової у «Слові про Ігорів похід», оголошуючи його виключно надбанням «руської культури». Та справжнім науковцям добре відомо, що історія Росії й Київської Русі мають стільки само спільного, як мова написаної видатним мандрівником Афанасієм Нікітіним «Мандрівки за три моря» із сучасним «руським язиком». Отож досить розгорнути академічне її видання, яке закінчується словами «Ааліксоломъ олло акберь аилягяіла іллелло» (Мир тобі! Бог великий, і немає бога крім аллаха»), і перечитати «Слово про Ігорів похід», щоб пересвідчитись у різниці культур Московії та Київської Руси-України.

100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСІЯ МАРЕСЬЄВА

Друга мати легендарного пілота

ПАРАЛЕЛІ. За словами першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка, його шлях до авіації почався із прочитаної в дитинстві «Повісті про справжню людину», герой якої — льотчик Олексій Мересьєв. Урятувавшись із підбитого німцями літака, він пошкодив ноги, які довелось ампутувати, однак повернувся в небо, навчившись навіть на протезах керувати винищувачем.

Прототипом літературного персонажа став пілот Олексій Маресьєв, у прізвищі якого письменник і журналіст Борис Польовий змінив одну літеру. Пораненого льотчика з обмороженими ногами, про якого повідомили партизани, з ворожого тилу на літаку У-2 вивіз його побратим і командир українець Андрій Дехтяренко, що в повісті став Дегтяренком.

Уродженець Сумщини, який встиг повоювати ще на Хасані й Ханхіл-Голі, склав голову влітку 1942 року буквально через кілька місяців після врятування Маресьєва, не доживши до присвоєння звання Героя Радянського Союзу лише десяти днів. У родині Дехтяренків провели на війну чотирьох синів, троє з яких не повернулись із фронту, а один помер від ран після завершення бойових дій.

Отож відомий усій країні Маресьєв називав неньку загиблого побратима і рятівника своєю українською мамою. На відміну від Путіна, який нині заявляє, що Росія перемогла б Гітлера без українців, безногий фронтовик добре знав справжню ціну перемоги, оплачену мільйонами життів наших земляків.

35-РІЧЧЯ ВІДКРИТТЯ У ФАСТОВІ ПАМ’ЯТНИКА МИКОЛІ БЕНАРДОСУ

Український Дон Кіхот електрозварювання

ГОРДІСТЬ. Для знавців історії техніки він насамперед винахідник «електрогефесту» — застосування електричної дуги для з’єднання і різання металу. Та насправді в послужному списку видатного уродженця України Миколи Бенардоса понад дві сотні винаходів. Розмаїття його інтересів гідне подиву: від створення гасового самовара і срібної зубної пломби до досі застосовуваного методу гальванізації великих за площею металевих поверхонь.

Онук героя Бородінської битва грека за походженням генерала Пантелеймона Бенардоса народився в маєтку Бенардосівка на нинішній Миколаївщині, де минули його дитинство та юність. Після трьох років навчання на медичному факультеті Київського університету майбутній винахідник електрозварювання перевівся до землеробської академії в Москві. Це рішення, ймовірно, було зумовлене прагненням дати лад материному маєтку поблизу містечка Лух у Костромській губернії, куди Микола переїхав 1869 року, так і не завершивши освіти.

Тут діяв цілий комплекс добре оснащених метало- та деревообробних майстерень і кузня. Завдяки цій технічній базі винахідник самотужки втілив у життя чимало проектів. Та його зоряним часом стало захоплення електрикою. Завдяки дружбі із власником розташованого неподалік Луха заводу з виробництва акумуляторів «грек-малорос», як прозвали його сусіди-поміщики, став фанатом новітнього на той час напряму прогресу. До початку 80-х років XIX ст. Микола Бенардос уже був фахівцем світового рівня та як консультант об’їздив усю Європу — від Барселони і Парижа до Берліна й Лондона.

Перше документальне свідчення про демонстрацію до того не відомого способу зварювання металів за допомогою електричної дуги датовано весною 1881 року. Та перш ніж у паризькій електротехнічній лабораторії спалахнула зірка винайденого Бенардосом «електрогефесту», її творець уже не раз експериментував із ним без свідків.

До 1885 року, коли пріоритет створення «способу з’єднання і роз’єднання металів дією електричного струму» було закріплено патентами США та більшості країн Європи, винахідник уже досконало опрацював технологію електрозварювання. Навіть із використанням флюсів — кварцового піску або подрібненого мармуру для сталі та суміші бури і нашатирю для міді. Не менш революційним винаходом стало створення напівавтомата для електрозварювання котлів парових машин — рушійної сили тодішньої епохи.

Фактично саме наш земляк став піонером газового зварювання, запропонувавши для «збільшення площі нагріву та розкислення поверхні оброблюваного металу» концентрично розташувати довкола електрода сопла, через які подавався світильний газ (суміш водню й метану) та кисень. Навіть начебто суперсучасний спосіб управління електричною дугою за допомогою магнітного поля першим запропонував великий син України.

Важко повірити, що життя людини, чий винахід змінив світ, завершилось у притулку для бідних. У 1898 році винахідник, фактично обкрадений підприємливими співавторами, повернувся на рідну українську землю — до Фастова. Нині вже ніхто не скаже, які думки роїлися в голові 60-річного робітника, що заробляв на хліб працею… електрозварника на місцевому машинобудівному заводі. Та, поза сумнівом, Микола Бенардос до кінця днів залишився лицарем подарованого ним людству винаходу, як легендарний Дон Кіхот, віддавши мрії всього себе до останку.

95 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АКАДЕМІКА АНДРІЯ САХАРОВА

Людина, яка сміла бути

СИМВОЛ. Нинішня тотальна шовіністична істерія в Росії дає змогу усвідомити, яким щоденним подвигом для опального Сахарова було спілкування з одурманеними пропагандою радянськими громадянами, щиро переконаними в потрібності переслідування дисидентів, справедливості втручання у справи «братніх» країн і народів та монополії СРСР на «правду для всіх». На відміну від академіка і тричі Героя Соціалістичної праці, який відчував особисту відповідальність за долю світу, чорносотенна алкашня ніколи не має сумнівів у своїй «правоті» й готова нав’язувати її, не рахуючись ні з чим, уособленням чого стала нинішня Лугандонія.

Матеріал підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)