Якось в інтернеті випадково прочитав допис невідомого «російського патріота», який був обурений фактом існування в центрі Ялти музею Лесі Українки — запеклої, як і її батьки, «української націоналістки». Дивується, чому цей музей «досі існує», бо в українській історії Лесю Українку презентовано як письменницю, яка принципово(!) писала українською мовою, хоч «добре знала російську».

Так неначе добре знання іншої мови зобов’язує творити нею замість рідної! А ще й українська влада «використовує її в інформаційній боротьбі як особистість, яка боролася за українську культуру в Російській імперії». Дивувався дописувач і наявності пам’ятника Лесі Українці не лише в Ялті, а й у центрі Балаклави, яку письменниця також свого часу відвідувала:«Самі жителі та гості міста толерантно ставляться до цих пам’ятників, не вимагаючи їхнього знесення. Приїжджі росіяни не знають, хто така Леся Українка. Якось випадково підслухав розмову українців, які дивувалися, що в російському Криму ніхто не прибрав їй пам’ятників».

Утім, тут час від часу лунають заклики до демонтажу пам’ятників видатним діячам української культури Лесі Українці, Тарасові Шевченкові, а також до знищення українських храмів.

Музей у Ялті

Історія ялтинського музею почалася значно раніше, ніж Україна здобула незалежність. Місцем його розташування було обрано флігель збудованого у 1889 році приватного будинку купчині Ліщинської, де Леся Українка мешкала у 1907—1908 роках з чоловіком Климентом Квіткою. Завдяки членам ініціативної групи у 1972-му до 100-річного ювілею Лесі Українки навпроти цієї будівлі було споруджено їй пам’ятник, встановлено меморіальну дошку на будинку, де вона мешкала 1897-го, започатковано збирання експонатів для музею.

Через тиск на українську інтелігенцію роботу над розвитком закладу культури було припинено, а в будинку, звільненому 1976 року від комунальних квартир під експозиції, відкрито відділ Ялтинського краєзнавчого музею «Музей дореволюційної прогресивної російської та української культури».

1991-го до 120-річчя із дня народження Лесі Українки в музеї відкрито експозицію «Леся Українка і Крим», якій лише 10 вересня 1993 року під впливом ялтинських українських активістів міськвиконком ухвалив рішення надати статус музею Лесі Українки на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею. Цей статус зберігається і нині, в умовах російської окупації. До 10-річчя незалежності України, 2001-го, відкрито нову експозицію «Ломикамінь», створену за допомогою міжнародного фонду «Відродження».

В основну експозицію музею входили прижиттєві видання творів письменниці, предмети побуту її родини, світлини рідних і близьких, малюнки кінця XIX — початку XX сторіччя, український національний одяг. Доля багатьох з цих предметів невідома.

На базі музею свого часу сформувалася перша українська школа Ялти, а музейні приміщення були додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту та майданчиком для діяльності громадських і творчих організацій і проведення культурно-мистецьких заходів.

До російської окупації Криму музей Лесі Українки позиціонував себе як місток у світ української культури для жителів і гостей Криму. На його сайті було зазначено, що культурологічна робота музею сприяє утвердженню української державності на Кримському півострові.

Однак з роками стара будівля потребувала оновлення. Попри те що 21 жовтня 2010 року Верховна Рада України під час підготовки до святкування 140-річчя з дня народження Лесі Українки рекомендувала Кабінету Міністрів до 1 лютого 2011-го вжити заходів для забезпечення ремонту музею, справа з місця не рушила. Востаннє будівлю ремонтували вибірково в середині 1980-х. Відтоді перекриття стали непридатними, будівлю було визнано аварійною, а деякі приміщення довелося закрити, прибравши звідти експозиції.

У березні 2012 року виходити на балкони будівлі ялтинського музею Лесі Українки стало небезпечно. Особливо становище погіршилося після тривалих лютневих штормів і небувалих для Ялти морозів, які вкрили стіни шаром льоду, після чого стеля та стіни заросли пліснявою і потріскалися. У різні часи співробітники закладу сотнями розсилали до різних фондів і державних інстанцій України прохання зберегти будівлю від руйнації, проте ніхто так і не відгукнувся. Особливої прикрості ситуація набувала на тлі вкладання російськими бізнесменами величезних коштів у відновлення ялтинської «Білої дачі», де колись мешкав Антон Чехов.

Легше зачинити

На початку квітня 2014 року телекомпанії держави-окупанта фільмували всі недоліки будівлі музею Лесі Українки в Ялті, супроводжуючи кадри коментарями, як Україна «переймалася» своїми культурними цінностями. На початку весни 2016-го ЗМІ Росії та окупованого Криму повідомили, що музей потребує капітального ремонту і реставрації, оскільки вже понад рік стоїть зачинений через обвалену стелю. Було зазначено, що найближчим часом реставрацію не планують. Співробітники закладу відмовилися давати інтерв’ю, однак повідомили, що в будівлі заплановано тривалий ремонт, музей можуть зачинити до кінця 2017 року, бо такий термін завершення робіт визначила міська «влада».

Тим часом засновниця музею Світлана Кочерга назвала інформацію про обвалення даху перебільшеною. Однак підтвердила, що проблеми є, і поклала провину за сучасний стан музею на українську владу, яка лише імітувала турботу про українську культуру в Криму. Посадовці місцевого та центрального рівнів свого часу не доклали жодних зусиль, аби відремонтувати заклад, тож окупаційна влада дуже просто знайшла привід для його закриття.

Кримські проукраїнські активісти були переконані у намірах ялтинської «адміністрації» закрити музей на догоду представникам бізнесу чи владним структурам держави-окупанта. Зовні будівля не мала вигляду аварійної, не було явних ознак руйнації.

Незабаром тогочасний «голова адміністрації Ялти» Андрій Ростенко разом з фахівцями департаменту архітектури та містобудування приїхав у музей Лесі Українки. Після цього він повідомив, що почалася підготовка технічного завдання та інших документів для проведення реставраційних робіт у закладі. Тоді ж оприлюднили повідомлення, що для убезпечення екскурсантів музей Лесі Українки зачинено для відвідування, а експозицію перевезено на зберігання.

Начальник управління культури адміністрації Ялти Лариса Ковальчук розповіла, що на початку лютого 2016 року на другому поверсі будівлі музею сталася часткова руйнація штукатурки й тиньку стелі. Вона додала, що її «відомство» отримало 5 мільйонів рублів на складання ремонтного кошторису й початку робіт і що вона вірить, що у 2016-му музей знову відчинить двері для відвідувачів. У вересні 2017-го Ковальчук заявила журналістам, що музей Лесі Українки в Ялті відремонтують уже за 130 мільйонів рублів у межах російської федеральної цільової програми (ФЦП) «Культура Росії», проєктно-кошторисна документація для реставрації вже готова й успішно пройшла експертизу.

Із 2010 року до російської окупації Криму міська влада Ялти щорічно зверталася до Сімферополя і Києва із проханням щодо надання з республіканського й державного бюджетів коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт. Однак ці звернення залишалися без уваги. Проте цікаве інше: теперішні «керманичі» Ялти, традиційно лаючи «погану Україну», зазначають, що до коригування й аналізу було взято проєктну документацію, виготовлену ще у… 2013 році, до окупації.

Реставрації немає

Наприкінці зими 2018-го українські ЗМІ, посилаючись на кримських проукраїнських активістів, повідомили: від літературно-меморіального комплексу Лесі Українки залишилися тільки дві маленькі тумби з фотографіями та особистими речами поетеси, що притулилися серед експозиції «Ялта ХІХ століття» на першому поверсі. Раніше в музеї було по одній залі для висвітлення кожного кримського періоду життя і творчості письменниці. Про початок реставраційних робіт на той час не йшлося.

Взимку 2019 року під час традиційного заходу до чергової річниці народження Лесі Українки «директор» ЯІЛМ Юлія Рудник висловила впевненість, що нарешті вдасться розпочати реставрацію, мовляв, з «муніципального» бюджету надано кошти на розроблення документації, яка перебуває на погодженні в Москві, а також розглядають внесення цих робіт у тематичну ФЦП. Цікаво, що про це йшлося ще у 2016 році як про доконаний факт.

У міській «адміністрації» реставрацію музею Лесі Українки було невиразно заплановано на 2019—2021 роки. На початку 2020-го новий «голова адміністрації Ялти» Іван Імґрунт заявив, що одне з його завдань на найближче майбутнє —реставрація об’єктів культурної спадщини, серед яких музей Лесі Українки.

25 лютого 2020 року в ЯІЛМ зусиллями «завідувачки музею Лесі Українки» Алли Фролової відбувся захід до 149-річчя із дня народження письменниці та 140-річчя Климента Квітки. До пам’ятника поетеси було покладено квіти. Співробітники музею, школярі, студенти виголосили промови і прочитали вірші українською мовою. Захід продовжився на першому поверсі музею Лесі Українки театралізованим декламуванням творів поетеси і виступом капели бандуристок «Кримські проліски».

Однак протягом січня-лютого ніде не було повідомлено про перебіг чи проміжні підсумки реставрації музею, який нині в актуальних путівниках зазначено як такий, що працює, навіть є графік роботи. Приміщення, які ще торік були «небезпечними для відвідування», нині стають локальною вітриною «рускава міра», покликаною продемонструвати «задоволення потреб українців у російському Криму».

До слова, ще в січні кримська «влада» з доброго дива анонсувала заходи для «популяризації української мови». На лютий було заплановано круглий стіл, присвячений творчості Лесі Українки із залученням філологів двох регіональних вишів. Проте він так і не відбувся. Головним, вочевидь, було не стільки проведення, скільки пишномовне анонсування.

Найімовірніше, що така сама доля спіткає процес примарної реставрації музею Лесі Українки в Ялті. Пророчими виявилися слова Світлани Кочерги: «Очевидно, що окупанти якщо не закриють музей, то використовуватимуть його для створення міфу про свою «демократичну» політику».

Віталій СОЛОНЧАК
для «Урядового кур’єра»