Прочитав у вашій газеті публікацію «Оздоровлення дітей улітку: про що мовчить статистика» і готовий підписатися під кожним словом, — замість привітання сказав під час зустрічі директор дитячого оздоровчого закладу «Країна мрій» в Острозькому районі на Рівненщині заслужений працівник освіти України Іван Дячук.

Іван Леонтійович добре відомий нашим постійним читачам. Майже чотири десятиліття він щороку дарує дітям літо: знаходить місця для сиріт та інтернатівців (сам вихованець інтернату), а останніми роками — ще й для діток зі Станиці Луганської. Три роки поспіль вони приїздять у цю лісову місцину, щоб не лише набратися сил, а й, без жодного перебільшення, відчути себе українцями. Допомагають їм у цьому екскурсії до музеїв та храмів давнього Острога, Національного університету «Острозька академія», а ще — відповідно поставлена виховна робота. Із цим тут усе серйозно. Торік діти привезли публікацію в місцевій газеті «Таким повинно бути оздоровлення», де поділилися враженнями про своє перебування у «Країні мрій»: сумувати в них не було не те що дня — хвилини!

Одне слово, діти, які бодай раз побували тут, неодмінно хочуть повернутися: така вже тут особлива аура. Та чи не залишиться «Країна мрій» (як і дитяче оздоровлення загалом) тільки в дитячих мріях?

Потрібна підтримка держави

— Тверда позиція держави дуже потрібна, — стверджує Іван Дячук. — На превеликий жаль, не бачимо державної політики в галузі оздоровлення та відпочинку дітей. Судіть самі: з 2014 року  оздоровлення дітей відбувається без участі Фонду державного соціального страхування. Тобто чинність першого пункту статті 25 Закону «Про оздоровлення дітей», відповідно до якого уряд розробляє програму оздоровлення дітей, призупинили… ось уже на п’ять років!

Натомість оздоровлення поклали на плечі місцевого самоврядування: звісно ж, без державного фінансового ресурсу. І тут у вирі децентралізації здебільшого не до дітей.

Путівки в «Артек» та «Молоду гвардію» надають хіба що для пільгових категорій, а це діти учасників АТО та ООС, сироти, обдаровані. Іншим,  яких більшість, літо, виходить, знову не всміхнеться? Адже йдеться про масове оздоровлення: те, про яке добре пам’ятаємо ми з вами (хто, скажіть, не мріяв поїхати влітку в табір?).

Чиновники знову відзвітують про відповідний відсоток оздоровлення, який щороку зростає завдяки пришкільним таборам. Останнім часом вони стали дуже популярними. Моя онучка-першокласниця такий 18-денний табір із денним перебуванням відвідує. Звісно ж, від безвиході: де подітися ціле літо? Та ходить туди у кращому разі через день. Каже, вже дуже набридла їй школа. І виправдовується: «Інші діти теж не хочуть ходити».

Ось така істина в дитячих устах. І одночасно своєрідний вирок, з дозволу сказати, оздоровленню на асфальті розпеченого міста.

Якщо ж говорити про повноцінну реабілітацію після довгого навчального року, треба, кажуть фахівці, орієнтуватися щонайменше на 21 день (це науково обґрунтована норма відновлення сил дитячого організму). А коштує це задоволення нині понад 6,5 тисячі гривень. Якщо дітей у вас двоє чи троє, множте на відповідну цифру. Ось і стоїть перед більшістю батьків дилема: відправити дітей до табору чи скупитися до школи?

Профспілки пропонують варіанти

Полегшити їм життя на Рівненщині чи не найактивніше взялися профспілки.

— Ми запропонували часткову участь у викупленні дитячих путівок, — каже голова Федерації профспілок області Микола Шершун. — Ідеться про акумуляцію коштів з місцевих бюджетів, від господарників, спонсорів та профспілок. Іншого шляху в нинішніх умовах не бачу. Якщо кожен із нас внесе частку, батьківська доплата стане цілком підйомною навіть для пересічної родини. Скажімо, торік завдяки спільним зусиллям нам вдалося залучити понад 12 мільйонів гривень та відповідно оздоровити близько трьох тисяч дітей: половину в області, половину — за її межами. Майже 48% у вартості кожної путівки становила частка профспілок, батьківська доплата була на рівні 34%.

Не треба бути аналітиком, щоб зрозуміти: влада на місцях фактично самоусунулася від дитячого оздоровлення. Сама чула, як голова однієї з об’єднаних громад казав: «Навіщо мені те оздоровлення? За дорогу в селі люди «дякую» скажуть, а тут тільки проблем наживеш!»

По-своєму він має рацію: всіх дітей одразу не оздоровиш, а люди спитають: чим мої діти гірші? У тому, що в наступні роки коштів у місцевих бюджетах вистачить на всіх, не впевнений нині ніхто. Бо ті бюджети, чую на нарадах, дедалі частіше не виконують, а підйомні від держави щороку зменшуються.

В обласному бюджеті Рівненщини у 2019-му на організацію оздоровлення та відпочинку дітей передбачено 7,5 мільйона гривень. З них 1,5 спрямують на пільгові категорії, 6, які залишаються, умовно кажучи, вистачить на 1000 путівок по 6 тисяч гривень. А дітей 7—18 років в області понад 200 тисяч!

Чи виживуть оздоровниці?

У такій ситуації питання постало гостро. Скільки разів ставив його собі патріарх дитячого оздоровлення в Україні член міжвідомчої комісії з питань оздоровлення при Мінсоцполітики Іван Дячук, і сам не пригадає. Болить людині, яка все життя поклала на вівтар чийогось щасливого дитинства, що й казати. Та ось уже три роки згадана комісія жодного разу не зібралася. Яких ще доказів самоусунення держави потрібно? Здавалося б, цілком зрозуміло: здоров’я дітей — чи не найважливіший показник рівня соціально-економічного розвитку всього суспільства. Та то лише на папері.

А на ділі здорових дітей на шкільних лавах, на превеликий жаль, майже не залишилось. Із 200 тисяч дітей Рівненщини на диспансерному обліку перебуває 151 тисяча, б’ють на сполох лікарі. Тільки хто їх почує?

До речі, знайти лікаря для роботи в літньому оздоровчому закладі — величезна проблема. Те саме з педагогами. Дивно, але освітня та медична реформи стали мачухами для наших з вами дітей. Скажімо, у вишах скасовано літню педагогічну практику, яка була гартом для майбутніх учителів. Бо давно доведено: вожатий у таборі за зміну спілкується з дітьми стільки, скільки класний керівник за весь навчальний рік. Тому складно сказати, чи на користь таке нововведення МОН завтрашнім учителям. Знаю тільки, що, приміром, у французьких вишах, в одному з яких вчиться мій син, активній практиці в дитячих колективах відводять першочергову увагу.

— Якщо запросити на роботу вчителів, їм треба платити за тарифікаційною сіткою, а це позначається на вартості й без того недешевої  путівки, — пояснює Іван Дячук. — Окрема тема — нічні вихователі. Якби, приміром, в одеській «Вікторії» вони були, діти живцем не згоріли б. Ми тут покладаємося на прибиральниць, але хіба це вихід?

Щоправда, світлий промінь — співпраця «Країни мрій» з Національним університетом «Острозька академія». Хоч там і немає педагогічних спеціальностей, його ректор Герой України Ігор Пасічник всіляко сприяє співпраці з єдиним оздоровчим закладом в Острозькому районі. Студенти академії — добра підмога для дитячого літа. Як правило, вони повертаються до «Країни мрій» щоліта. Ще й волонтерами працюють, популяризуючи її цілий рік на різноманітних заходах. Вірус небайдужості, якою тут пронизано все (від підйому до відбою), підхоплюють надовго. І позбуватися його не поспішають.

Ще й інші  не дрібні проблеми

Якщо раніше аналізи води, продуктів харчування лабораторні центри МОЗ робили для дитячих оздоровниць безкоштовно, тепер це коштує чималих грошей.

Дискримінацією для значної частини комплексів став продаж путівок через електронний майданчик ProZorro. Бо чи не всі покупці хочуть море або Карпати. І це попри те, що путівки туди значно дорожчі. Куди ж подітися іншим, як вижити?

Проблемні питання можна нанизувати. Скажімо, передача землі, на якій стоять оздоровниці, в їхнє користування. Для «Країни мрій» документи виготовляють уже три роки! Що це — може, чиєсь бажання прихопити ласий шмат?

Одне слово, складно уявити себе у шкурі директора, якого має вистачити на все. І неодмінно в три літніх місяці, що в прямому значенні рік годують. Адже зберігати майно та підтримувати інфраструктуру треба круглий рік.

Додайте перевірки кон-тролюючих органів, відбою від яких у сезон зазвичай теж немає. І приходять вони, як правило, не допомогти, а наповнити бюджети.

Однак 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, «Країна мрій» урочи-сто відкрила свій 34-й сезон, піднявши прапори України, Євросоюзу та власний. У першій зміні тут 150 дітей, хоч рентабельною вона була б із 220. Тому активно працюють над подальшим залученням дітвори. І сподіваються, що Закон «Про оздоровлення дітей» знімуть із паузи, яка затягнулася, і відновлять участь у процесі Фонду державного соціального страхування. Відповідна петиція, до речі, давно набрала понад 25 тисяч голосів на сайті Президента. Можливо, в його команді відреагують на болючу тему?

«Президент сусідньої Білорусі особисто опікується дитячим оздоровленням, — каже Іван Дячук. — Як член асоціації директорів оздоровчих закладів України «Лелека» був  на одній із нарад, яку проводив Олександр Лукашенко. «Скільки в наших таборах місць?» — запитав він міністрів. Почувши відповідь, додав: «Восени доповісте мені, як їх використали за підтримки держави». І це, погодьтеся, цілком батьківська позиція».

Чому ж Україна для своїх дітей — наче недобра мачуха?